Волонтерство для мене – стиль життя, – Ольга Дячишин

«Для мене волонтер –  людина, яка готова себе пожертвувати заради доброї справи і готова на самопожертву заради інших людей»

«Моя сім’я із Маріуполя, тому все розпочалось із переїзду.Оскільки чоловік військовий, протягом шести років доводилось дев’ять разів переїжджати з одного міста в інше. Тому цього разу потрапила у Тернопіль, хоча й сама родом із нього.

Волонтерською роботою зайнялася ще у березні 2014,  коли анексували Крим і розпочали укріплювати східний кордон. Прибувши у Тернопіль разом із своїми подругами розпочали з найпростішого:  ходити в супермаркети та збирати продукти для відправки в зону АТО. Спочатку у Тернополі я перебувала протягом двох місяців і потім  знову повернулася у Маріуполь, і вже безпосередньо там також займалась волонтерством. Але таки у вересні минулого року, через загострення ситуації  я таки повернулася у Тернопіль і через свого знайомого, який неодноразово залучався до роботи в логістичному центрі отримала пропозицію долучитися до спільної роботи.Тому що, я надзвичайно сильно хотіла чимось зайнятися в тому руслі, але не знала як та із чого розпочати. Та й ще одним важливим моментом було розпізнати хто таки істинний волонтер, а хто псевдоволонтер. І справді усвідомити де потрібна моя робота. Тому із створенням колл-центра, зазвичай, я працюю там на гарячій лінії.

Найважчою ситуацією, під час моєї роботи, була відправка 20-тонної вантажівки із овочами до Маріуполя «Новою Поштою». Іронічним було те, що перед відправкою хлопці, як виявилось, дещо не розрахували і сказали, що приблизна вага товару 4 тонни, а відповідальною за роботу із волонтерами, під час завантаження овочів була я. Складно було, адже завантажували вантажівку на різних складах, ще на початках допомагали добровольці-студенти, але пізніше й вони вже виснажились і залишили мене одну із незавершеною роботою. Проте в моєму житті немає ситуацій, де б не було виходу, тому  побачивши неподалік гуртовню, де стояли кремезні  хлопці, я зібралася і попрямувала до директора із проханням про команду і таким чином десять осіб було готових до роботи. Це і називається оперативне командотворення (прим.ред.). Такою виявилася найбільша відправка на Схід за увесь мій час роботи в логістичному центрі. Я приїхала додому в ночі брудною, вимученою, але задоволеною, адже ми таки справилися. Тому що, немає неможливого, головне поставити ціль та іти до неї.

В особистому житті нелегким інколи буває перемкнутися із роботи в логістичному центрі на сім’ю. Не завжди це виходить. Бо волонтерство для мене – стиль життя, але ж ще є й родина. Буває, що чоловік ображається, адже він також боєць АТО і якщо має кілька днів відпочинку то замість того, щоб поговорити із ним, я також повинна розмовляти на «гарячій» лінії або крутитися навколо роботи. Але картаю ще більше себе за те, що доводиться втрачати спілкування із сином.

Проте приємних моментів у волонтерстві таки багато. Один із них – день матері, який ми влаштували для матерів наших бійців. Ми їздили у Тернопільській області та вручали їм листівки, які були написані їхніми синами із зони АТО. І це, напевне, був найщасливішим днем як для матерів так і для волонтерів.

Також робота в логістичному центрі приносить великий досвід. Ще я зрозуміла, що жінка може бути у будь-якій сфері професіоналом. За увесь час роботи доводилось орієнтуватися у різних поняттях:  в стоматологічних мікромоторах,   в запчастинах до машини і т.д. Все можна вивчити і всьому навчитися.

Я щаслива, що працюю в логістичному центрі. Особливо, коли телефонують хлопці і дякують за надану їм допомогу.

Для мене волонтер –  людина, яка готова себе пожертвувати заради доброї справи і готова на самопожертву заради інших людей».

Юля Вигонська