Сьогодні останній день вересня: про найкраще в місяці від Надійки Гербіш

14:40 | 30.09.201613:46 | 30.09.2016 Irena 1190 Views

Літній інтенсив «100 днів літа» надихнув мене на створення щомісячного проекту-огляду про найкраще в місяці: книжки й подорожі, напої й частунки, листи й домашні затишні активності… Сподіваюся, тут можна буде накопичувати натхнення.

Цей місяць видався не найлегшим. Гостре отруєння, ГРЗ, різке похолодання, що принесло ускладнення в побуті, і все це на тлі того, що чоловік у Лодзі, мама в Африці, і єдина пара рук, яка завжди була готова підхопити й допомогти (часто – понад силу), має без кількох місяців 80 років.

Два тижні з місяця випали на хворіння, і все одно стільки чудового встиглося, і було багато радості, і навіть короткі мандрівки. Були гості, пікніки в саду, коротка стрижка, домашній кінотеатр, прочитані дві дорослі книжки й дуже багато дитячих, були автограф-сесії та затишні зустрічі з читачами. І ще не полишало дивне відчуття передРіздва: тріскуча від полум’я грубка, апельсини-лимони та якась фантастична кількість подарунків, що посипалась на нас у вересні від друзів, рідних, знайомих, читачів… Якби не це життя на дві країни й не моя нетерплячість, я б залишила всі ці коробки до Різдва й поставила під ялинку. А так – насолоджуємося уже – величезне спасибі всім-всім, хто вирішив у такий спосіб нас потішити!

Книжка вересня (доросла) «Сховище», щоденник у листах Анни Франк (в-во «Віват») зачепив за живе: там стільки болю й безнадії, точніше несміливих надій, яким не судилося виправдати себе, побут ув’язнених у власному сховку родин, роздуми й дорослішання. Колись мені доводилося читати іншу книжку, «Убежище» Коррі Тен Бум, – той самий період жаского Голокосту, ті ж Нідерланди, дуже схожий сховок. На противагу вже згаданому «Щоденнику», у цій книжці дуже багато надії – і не лише тому, що історія Коррі завершилася дещо інакше.

Однак, мені так хочеться, щоби читали й одну й іншу, щоб не забували говорити про той страшний біль. І щоб він ніколи-ніколи більше не відбувся знову.

Є хороші відгуки про екранізацію книжки від BBC – The Diary of Anne Frank (2009) з Еллі Кендрік у головній ролі, однак я поки не готова її подивитися.

Книжка вересня (дитяча) Вересень – це Львівський Форум Видавців, але враховуючи скорий від’їзд і вже накуплену за літо гору книжок (частину з яких треба було неодмінно захопити з собою до Лодзя), дитячих книжко-новинок у нас у цьому місяці не так і багато. Серед них «Що ховається у лісі» (ВСЛ) – чудесна книжка-розвага. Химерні лінії трьох кольорів і пластикові скельця-лупи витворюють дивовижний світ, який хочеться розглядати і в чию ніжність закохуєшся одразу.

(Про решту дитячих книжок, привезених з Форуму – окремий запис, як і запис про незвичайні книжки, з якими мали радість заприязнитися останнім часом).

Подорож вересня Обидві наші короткі подорожі – до Тернополя й до Львова – видалися дуже хорошими. Але найнезабутніша вилазка трапилася зовсім несподівано: в обід подзвонили дорогі друзі, що заїдуть дорогою зі своїх мандрів і залишаться на ночівлю. Мені так хотілося показати їм щось небанальне, що ми вирушили в околиці Збаража, на Чернечу гору, де стоїть чудова стара церква із сонячним годинником. З колись прочитаного я пам’ятала, що перша письмова згадка про неї датується XIV століттям, але в цій статті на ресурсі Україна-інкоґніта вказано, що вона була заснована в XV-му. Доведеться змінювати свою байку для туристів!))

Напій вересня Французька кава – з чарівної французької посилки, яка нам надійшла в останній день календарного літа. До неї не хочеться додавати жоднісіньких прянощів, цукру чи вершків. Узагалі. Вона досконала. І виготовляється вручну. Може, в тому весь її секрет.

Ну й чаї з медом і лимоном. Мед – з еко-еко української пасіки «Мед від Коваля» від родини з чотирма малюками… суцільна користь і задоволення.

Страва вересня Тости з каштановим кремом – крем, зрозуміло, із тієї ж французької посилки. Гості казали, що цей крем смакує, наче яблука з корицею. А мені він смакував пригоршнею смажених каштанів, куплених якогось спекотного стамбульського літа біля входу в парк Ґулхайн, першою вечерею в затишному французькому Вері й мріями про інші міста з каштановими історіями, які нас неодмінно чекають.

Найзатишніша домашня активність вересня Вечорові розпалювання грубки. Це справді любов. (Удень дитина складає туди папери, дрова, «фотографує» то все своїм дерев’яним фотоапаратом, «бавиться з налаштуваннями», знову фотографує – і йде гратися далі. Мамина доня! А, ще вона сама собі навчилася запалювати сірники. Хвала Богу, я була в той момент поруч – тепер усі сірники на замок).

Забавка вересня Данусин ляльковий будиночок із картонної коробки з розкішними дерев’яними меблями залишився в Лодзі, але майстер зробив для неї ще дерев’яний холодильник і посуд, а тітонька Любочка прислала ще набір меблів (навіть маленьке фортепіано!), тож треба було терміново шукати ляльок (в’язане Мишенятко, до речі, поза конкуренцією – любов-любов, однак дитина вимагає іграшкової родини, ідентичної нашій) – і знайшлися вони (самою дитиною) у фігурках старих дерев’яних шахів.

Цього місяця від прекрасних тітоньок Данусі дісталося чимало пречудових дарунків, але про один із них просто не можу змовчати, бо майстриня Лена Моргун пошила його сама: дивовижний зайчик-тільда! Це, я вам скажу, суцільна любов.

Натхнення вересня Данусині теревені. Вона досягла того віку (2,8), коли говорить безперестанку фразами настільки глибокими й чудесними, що їх хочеться розтягти на цитати. Але їх справді настільки багато, що розгублюєшся і не записуєш нічого. Чимало записала на початку місяця у фб, наступного треба виправитися й максимально багато писати в жовтий щоденник Пташенятка.

Зворушення вересня Данусина турбота про моє здоров’я і самопочуття. Поки я хворіла, вона чудово собі давала раду, займала себе сама іграшками й книжками, тусувалася у вігвамі, співала радісно. Наливала мені чаю, запитувала ніжно «Тобі вже краще?», коли я закашлювалася вночі, а вдень підбадьорювала: «Тато приїде й привезе кіндери, він уже їде, вже!»

Людина вересня Бабця Надя. Біолог на пенсії, трудівниця, якої світ не бачив (усі мої мандри й знайомства не принесли іншої такої настирної і самовідданої в праці людини, як вона). Тримає господарство, городи, готує їсти, бігає щодня крутими сходами (кухня-ванна-туалет відділені від решти будинку стрічкою драбиною), а поки я хворіла, бігала по сто п’ятдесят разів, приносила посилки й ходила на закупи, робила все, що могла, і навіть значно більше. І терпіла мене, за що їй можна давати величезну медаль (у нас в принципі дуже різні характери й погляди, але з високою температурою я стаю відверто нестерпною).

Літературні зустрічі вересня Переважну більшість часу я й не здогадуюся, як багато дивовижних людей читає мої книжки. Але якраз оці зустрічі відкривають дещо несамовите: на львівську автограф-сесію прийшло стільки людей, що за всі 45 хвилин запланованого часу в мене не було й 5 секунд на перепочити. І це – така особлива радість. Навіть не тому, що цих людей так багато, а тому, що вони такі чудові. Оці всі обійми, такі важливі слова, запрошення, ці погляди, ці маленькі пакуночки для Данусі, оце все… Дякую безмежно.

У передостанній день вересня мала зустрічі з чотирма різними класами школи, де понад 40 років вчителювали мої дідусь і бабуся. Я й не припускала, що ці зустрічі принесуть мені аж стільки втіхи! Усі ці спогади, ці щирі питання, цей сміх ув очах! Після трьох годин розмов мій втомлений попередньою застудою голос став безбарвним і тихим. Та коли я виходила з класу, красива дівчинка поклала щось у мою долоню. Записка, подумала я. Розгорнула папір і знайшла там… таблетку для горла. Ооох!..

Робочі проекти вересня У перервах між хворіннями й поїздками я працювала над двома фотографічними проектами, двома книжками (дорослою і дитячою), великою кількістю робочих листів та інтерв’ю. Нова книжка про радість для «Свічада» мала б уже бути завершена, однак у мене залишається ще кілька ненаписаних текстів і дуже багато виправлень до попередніх есеїв. Доведеться виправлятися в жовтні.

Досвід вересня У Тернополі мене чекало кілька дуже важливих справ, тож довелося їхати туди на два дні разом із Данусею. В один із днів я залишила її на кілька годин з нянею і страшенно хвилювалася, випитуючи у фейсбуку, чи є якісь безалкогольні джин-тоніки. Так от, мені допомогло звичайне какао в КК (і кілька анестезій для позбавлення себе зуба мудрості в ідеального стоматолога, гг), а от моя дитина, така дуже мамина, дуже прив’язана дитина, коли я по неї прийшла, не особливо й поспішала звертати на мене увагу. «Мені було так чудово і так несумно!» – розказувала вона мені увечері. А все тому, що нам пощастило знайти і-де-аль-ну няню, пані Тетяну Годовську. Виявляється, дівчата разом гуляли, готували піцу вдома, їли піцу, бавилися з псом… Словом, мінус одна мамська фобія.Тут можна прочитати більше з приводу в газетному форматі.

(Загалом ті тернопільські дні дні були наскрізь виснажливі (а якими вони ще можуть бути в мами прекрасної дівчинки, яка моститься спати на сходах піцерії – босоніж, а як інакше; босоніж бігає по маминій додекретній роботі й “варить суп” із муляжів у художницькій майстерні, витерши щойно помиті руки до натюрмортної тканини, біля якої великими літерами написано “експозицію не чіпати”; лазить по перекладинах на дитячому майданчику вночі… краще не продовжувати; але нам допомагали стільки чудесних янголів, що радості, як завжди, було в рази більше, ніж втоми – і за це я так люблю насичене життя).

Рішення вересня зосередження на сім’ї й найближчих. Спершу я думала, що це буде ціль наступного року. Але коли троє знайомих лікарів, не змовляючись, сказали, що в мене очевидне виснаження, пора запасатися полівітамінами й здоровим егоїзмом, я зрозуміла, що відкладати нікуди. Чоловікові й дитині, рідним, горсточці найближчих друзів і навіть робочим партнерам я потрібна здоровою й спокійною, тож доведеться відмовитися від додаткової ноші на користь основної, найдорожчої. Я поставила ліміт на фейсбук – година в тиждень (очевидно, на всі тамтешні повідомлення я не спроможуся відповідати в такий відтинок часу, однак це точно дасть мені змогу ще плюс один раз на тиждень готувати повноцінну вечерю родині, довше погуляти з донечкою, не впасти знову безсило в чоловікові руки наприкінці дня, не завалити черговий дедлайн на роботі чи в університеті й, може, прочитати хоча б одну сторіночку художнього тексту в тиждень, що в позавідпустковий період було для мене нечуваною розкішшю).

Пошта теж працюватиме лише в ургентному режимі, коли пріоритет – не відповісти на всі повідомлення, а гідно впоратися з найважливішим. Сподіваюся, це допоможе.