«А ми разом перемагаємо смерть, яку несе нам проклята Москва»

Лужинський Євген, народився  24 травня 1918 року в багатодітній сім’ї в Рогатині. У 1939 році поступив в Львівський ветеринарний інститут. У 1943 році поступив в УПА,  псевдо “Шувар”. Під час більшовицької окупації був лікарем в різних частинах УПА.

Підземний шпиталь УПА на Тернопільщині коло села Могильниця Теребовлянського району. Велике підземне житло облаштоване дубовими грубими балками, які були ще перекриті дошками  і зверху засипані землею.  Це лікарня-бункер для повстанців. У низ, на глибину трьох метрів, вели сходи. А  там чотирнадцять ліжок і невеличка кімнатка з одним ліжком і столом де проводили операції. Навколо стеля вже за декілька років було пророщена пліснявою. Побудований цей шпиталь у лісі ще за німців у  квітні1943 року. Кругом  росли великі, старі ялини, коріння яких вросталися на дубові балки. Здавалося, що ось-ось ця покрівля рухне, і всі хто тут перебуває будуть привалені і похоронені навіки. То там, то тут через деякий час падають великі каплі води то на лікарняні ліжка чи на покалічених в боях повстанців. Тиша, легкі стогони покалічених і монотонні звуки порушують одноманітність цієї палати. У одному з куточків ледве блимає маленька лампа. А у вологому повітрі так бракує кисню. Вихід і вентиляція великого схрону повністю закриті, бо в лісі роблять облаву енкаведисти з Теребовлі та місцеві стрибки. Коло сорока червонопагонників їх нишпорять по лісі. У них важлива завдання, знайти повстанський шпиталь. Адже прийшла інформація від активного сексота-запроданця про те. Що в лісі є лікувальний схрон, де перебувають поранені повстанці. А сексот продав свою совість і душу ще в травні 1944 року.

“Я,…, добровільно погоджуюсь працювати з органами РО НКВД. Все, що буду знати про повстанців, буду доносити органам  Теребовлянського НКВД під кличкою «Вася». В разі розконспірування або невиконання обов’язків буду покараний в’язницею».

Таку заяву зрадник написала у Теребовлянському НКВД на початку травня 1944 року. Він у своєму доносі  повідомив, що у лісі за 12 кілометрів від Теребовлі коло села  Могильниця, енкаведисти можуть захопити більше десяти поранений повстанців і лікаря. Точного місцезнаходження зрадник не знав.

В цей час у схроні перебувало аж вісімнадцять повстанців. Сімнадцять хворих і лікар. Покалічені від енкаведиських перестрілок, від простуд  з високими температурами лежали в цьому підземеллі.  А що творилось там у лісі, вони не знали, бо де хто марив, в інші мучились від страшних болів. А розумів ситуацію тільки з них один, “Шувар”.  Він весь час думав, як вийти з цього жахливого положення. Адже є тільки два виходи. Перше. Це відкрити люк і запустити свіже повітря і разом з повітрям наразити хворих повстанців на звірства ворогів. А коли не відкрити люк то прийняти всім смерть у підземній задусі. Бо прийняти бій із зброєю в руках міг тільки він, а всі решта непридатні до бою. “Шувар” став суддею їхньої долі. А лампа блимаючи повільно пригасає. Дихати сімнадцятьом пораненим вже немає чим. Страшна задуха. Вони вже майже втрачають свідомість. Лікар миттєво зривається з крісла і йде до середини схрону. В цю мить гасне лампа.  “Так гасне й  людське життя, коли бракує повітря” збентежено подумав “Шувар” підходячи до хворих побратимів. Він нервово пробує запалити сірник та нічого не получається. Недостача кисню. Користуючись ліхтариком, він подає кожному хворому зміцнювальні каплі і воду.  Та чи можуть ці каплі зцілити вояків, коли бракує повітря. Поранені стогнуть, а дехто вже падає з ліжка на землю, інші в молитвах. Але всі просять відкрити вхід. Але лікар, не знаючи що робиться в лісі, не може задовольнити прохання хворих. А міцніючі каплі та вода вже закінчились. Серця у лежачих вже не б’ються, а тріпаються, як листочки в лісі на деревах пізньої осені. Лікар навів світло на годинник, де стрілки вказували десяту годину ранку. А попереднього вечора розвідка донесла що у цьому лісі районне енкаведе проводитиме облаву і шукатиме лікарський схрон. А тут, щоб врятувати життя сімнадцятьом  повстанцям,   хоч на годину треба відкрити вхід, Рішення треба приймати негайно, бо ще пару хвилин і всі будуть мертві. “ Повітря”, “Повітря”, так доносилось крізь темряву стогін вмираючих повстанців до лікаря. “Шувар” рішився, взявши зброю, поспішними кроками подався до виходу. Приставивши вухо до  вічка, послухав чи немає шуму в лісі і відкрив вихід. У підземелля линуло свіже повітря, витискуючи собою на поверхню землі насичене вологістю задушливе повітря. Разом із свіжим повітрям до підземного шпиталю донісся і ранковий спів лісових птахів. У лісі кругом тиша. “Шувер” опустився до хворих і   сповістив радісну новину. “Кругом тиша!” Радісно заблимала засвічена лампа. Лікар підійшов до кожного хворого, допоміг піднятися на ліжко. Вони всі були від задухи мокрі, як малі діти після купелі.  Лікар втомлено сів на крісло і глибоко зітхнув, в його уяві появились матері і батьки, брати і сестри, сини і дочки тих, хто був тут, поряд з ним у цьому підземному шпиталі. Адже вони були в його руках, і він відповідав за їхнє життя. Він всією своєю душею ніби промовляв до них: – Я перемагав смерть ваших синів, я перемагав смерть ваших братів, я перемагаю смерть ваших батьків. А вони  і я разом перемагаємо смерть нашого українського народу, ту смерть, яку несе нам усім проклята Москва!  Я переміг і ми теж переможемо. Зброя нашої ідеї сильніша від усякої зброї, бо наша свята ідея завойовує серця людей.

(Мовою оригіналу)

Секретно Тернопольскому обласному военному комиссариату г.Тернополь

Доношу, что в Теребовлянском районе 5.05.1946 года в двенадцати километрах от райцентра в направлении села Могильница бандитамы было сделано убежище, где прятались больше десятка раненных членов бандогруппировки Теребовлянского района. На ликвидацию бандогруппировки были задействованы солдаты районного отделения НКВС в количестве 53 человека. Информация о наличии бандогруппировки была подана Теребовлянское НКВД местным осведомителем 3.05.1046 года. Место, где прятались бандиты, было не обнаружено солдатами  Теребовлянского НКВС. Територия леса площадью около 60 гектаро была вся обыскина, но без результатно. Около восьми часов  утра был дан отбой и бойцы  ушли на место базирования.

Теребовлянский  райвоенкомат: капитан Быркин
№ 8/314 от 5 апреля 1944 года
Та не зумів перемогти цю смерть, яку усім нам несла проклята  Москва.
9 червня 1947 року на теренах Лемківщини, під час переходу річки Ослава,  лікар  “Шувар” був поранений в ногу. Його побрати “Аркас” був легше поранений, а допомогти  Лужицькому Євгену було тяжко. Адже він був високим і кремезним і після поранення не міг йти. Всіх їх було в поході коло сотні. Мокрі, замучені, голодні долали цей тяжкий шлях.  “Шуверу” помагали дві санітари “ Зірка” та “Орленко” які вели його під руки. Стан лікаря ставав важкий, нога сильно опухла. 11 червня вранці крикнувши “Прощавайте друзі” зі свого пістолета вистрілив собі в чоло — не хотів бути тягарем для побратимів. Так загинув курінний лікар УПА Звген Лужицький “Шувер” . Нехай йому буде вічна пам’ять, а земля пухом.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ