Методом побоїв і катувань до втрати свідомості вербували в агенти МДБ на Тернопільщині. Протокол допиту Петра Сухоцького. Частина десята

Протокол допиту Петра Васильовича Сохацького

 Р 31. Справа ч.: 12/48 Р-н В. Дедеркали Сохацький Петро а/в РО МГБ – “Мартинюк – Дуб”.

Місто  Крем’янець. Дня 15.8.1948 р.

 «Від Стельмащука пішов до Вітенка в якого просився, щоб прийняв мене на квартиру, але він сказав, що йому не треба злодіїв і більше до нього не приходити. При цьому сказав, що попереднього разу не прийняв мене на квартиру не тому, що більшовики їздять часто дорогою, а тому, що в нього пропало 25 карб. (я їх не крав). Я став йому доказувати, що я цього не зробив, але він таки мене не прийняв. Я пішов до сусіди Кошака, який також не прийняв мене та говорив, що Вітенко говорив, що вкрав в нього 25 карб. Тоді я пішов на Корчунок. Тут зайшов до Трохима, в якого перебув кілька днів і перейшов до його сестри, так що разом я пробув тиждень часу. В тому часі стрічався з мамою, яку розпитував, де вона і як живе, чи не бачила повстанців, та чи не говорила про мене, але вона нічого про повстанців мені неказала, бо не бачила. Сам я не замітив нічого. З Корчунку я пішов в Каменщину до Ромашевського Петра і Сергія в яких також перебував около тижня часу. Не довідався нічого. Петра розпитував, чи не бачив повстанців, але він говорив, що не бачив й нічого не чув. З Каменщини я пішов до Стельмащука, якого застав удома і одержав записку від Сорокіна. Я записку сховав, а став говорити. В першу чергу він розпитував, по яких хуторах ходив, що цікавого довідався, чи не був в Кунинці у його жінки свояків і т.п. Я йому розповів, як було. Опісля він питав, чи не довідався хто покрав кури й теля в його сусіди (це його свояки). Я не знав. Поговоривши так з пів години, опісля я пішов в корчі де прочитав записку. Сорокін писав:

 “  Листівка  Листівка числа 24 мая, 1948 р. получити другу Мартинюку Дубу. Стріча буде 31 мая в тих самих корчах коло Гордуна, де вже стрічалися, о 12 год. ночі. За той час слідити за Шевчуком Горд. та довідатися, що за 7 озброєних було в нього. Точніше розпитати про це також Романюка Володьку. Слідити на Кушлинських хут. ті хати, біля яких помічено повстанців. Якщо ти не будеш добре працювати, а будеш ходити по селах і шукати за мамою, то я тебе арештую і посаджу в тюрму. Того, що ти шукав собі там за мамою, більше не треба писати, бо воно мені не потрібне. Писати тільки те, що відноситься до роботи. Добре пам’ятай про стрічу і прибудь обов’язково в зазначений час. Начальник НКГБ.” 

Прочитавши записку я порвав її на кусочки, заграбав у землю і пішов до Романюка Володьки, щоб довідатися, що узнав він нового та розпитати про тих 7 осіб. Стрінувшись на вулиці я сказав йому, щоб обов’язково довідався, хто то був в Гордуна. Після цього я пішов на Кушлинські хутори. Тут зайшов до Зубка Якова. В Зубка, скриваючись, я пробув три дні. За той час розпитував його чи не бачив де повстанців, чи не приходять до нього, як коли прийдуть, то щоб говорив про мене, щоб прийняли мене, бо так без притулку дуже погано жити, але він сказав, що повстанці до нього не заходять, а поговорити обіцяв, як стрінеться особисто. Я перебуваючи в Зубка не замітив нічого. Від Зубка пішов до Андріяна. По дорозі думав зайти до Вітенка, щоб побути в нього з день та дещо розвідати, але нагадав собі, що він обвинувачував мене в краденні 25 карб. і рішив не заходити, а пішов просто до Андріяна. Андріян мене прийняв і в нього я пробув аж до стрічі, сидів на горищі. В розмовах розпитував, чи до нього заходять повстанці, чи бачив, що кудись переходили, бо сам вже так довго скриваюся і ніяк не можу побачити. Він сказав, що тепер про повстанців важко щось довідатися, бо дуже конспіруються, так що я в нього не довідався нічого і нічого не запримітив сам. О 6 год. 31.5.48 р. я вийшов від Андріяна і подався в корчі біля Гордуна, де ждав на Сорокіна. О 12 годині ночі прийшов Сорокін і ми стрінулися (я показався йому). Після привітання він став мене розпитувати про Кушлинські хутори. Я говорив, що ціквого не довідався нічого, хоч весь час там перебував, а з Володькою Романюком стрічався і дав йому завдання розвідати про тих 7 озброєних, що йшли від Гордуна. Він сказав, що я не умію добре слідити, що не хочу робити, що засудить мене і тим подібно. Словом лякав та підганяв до роботи. Після цього сказав, що підемо до Гордуна на засідку. Ми пішли в сад, там Сорокін з бійцями розположився на засідці, а мене післав до Романюка Володьки, щоб його покликати до Сорокіна. Я пішов до Володьки, збудив його і завів до Сорокіна. Тут Володька залишився, а я пішов за наказом Сорокіна по хуторах на розвідку. Був я біля Бондарчука Олекси, біля Шимчука Миколи та Шевчука Володимира, але не зауважив нікого й надранком вернувся до Сорокіна. Володьки вже не застав, не знаю, що тоді Сорокін йому казав та скільки держав. Він розпитав, що я помітив, а коли я сказав,  що нічого, то Сорокін сказав, що слідуючого дня знову буде стріча в 12 годині ночі в тому самому місці. Після цього Сорокін пішов у напрямі Кушлинських хуторів, а я остався в цих корчах біля Гордуна. Вдень заходив до Гордуна за харчами та розпитував, що нового, чи не було засідки, на що він відповів, що собака щось побріхував, але не було видно нікого (про це я питав з цікавости, чи вони знають про засідку). Наївшись я дальше сидів у корчах. 1.6.48 р. о 12 годині мав стрінутися зі Сорокіним на означеному місці. Під вечір я ще ходив до Романюка Володьки, щоб розпитати його, що йому говорив Сорокін. Він сказав, що говорив дальше слідити по Заваллі, довідатися, що це було за 7 чоловік і особливо слідити за Гордуном чи хто буде підходити. Від Володьки я пішов знову у корчі і чекав на Сорокіна. О 12 год. прийшов Сорокін, розпитав, що нового та де я був. Я йому розказав те, що робив вдень, після чого сказав, що підемо на засідку до Шевчука Володьки. Там Сорокін з бійцями (було здається 10 осіб) розположився в саду, а мені сказав Сорокін піти між хати і слідити, а коли щось помічу, дати йому знати. Надранком казав прибути до нього. Цієї ночі я слідив хати Спахальської Олени, Поліщука Петра, Бураковського Данила, Шевчука Володьки, Теодоровича Сянька. Не помітив нічого і з ніким не стрічався. Надранком вернувся до Сорокіна у сад Володьки Шевчука, він розпитав, де я був і що помітив, а опісля сказав, щоб слідити дальше по Заваллю, а особливо за хатами Гордуна Шевчука. Після цього дав мені 90 карбованців (я мав одержати щось трохи більше, але не дав за те, що добре не слідив, а ходив шукати за мамою). Після цього я остався у Володьки і ліг спати у соломі за клунею, а він пішов в напрямі Гордуна. Вдень зайшов до Володьки, попросив дещо з’їсти, та розпитав, чи не було більшовиків, чи не було повстанців, чи не стрічався з повстанцями та чи не говорив про мене. Посидів трохи поговорив, і не довідавшись нічого, пішов через Завалля до Бадовського. В дядька застав маму. Її розпитав, чи не бачила батька, як живе та де була і т.п. Побув тут два дні і пішов у Каменщину до Ромашевського Петра. Петра розпитав, чи не бачився з повстанцями, чи не говорив нічого про мене. Він відповів, що не бачився і не знає, де можна побачити. В Петра я пробув два дні, але не зауважив нічого. Від Петра перейшов до Сергія, в якого був один день. Розпитав його про новини і довідався, що переходили дорогою що йде з Каменщини на Горанку повстанці. Від Сергія пішов на Завалля і зайшов до Романюка Володьки. Він сказав мені, що нічого не довідався, бо ніде не ходив й тоді я став  його просити, щоб слідив за мене і дав йому за це 30 карб., а сам пішов шукати батька. Батькові я хотів дати гроші, щоб мені дещо купив. Володька погодився, після чого я пішов до Голюка Христона в Шпиколоси. Ідучи через ліс вдень (8 год. ранку), наліз на Степанів, які пасли коні і чистили зброю (обрізи). Я підійшов до них і почав розпитувати, де взяли зброю, а довідався, що знайшли в час фронту. Питав також нащо вони взяли її в ліс, чи стріляють. Вони відповіли, що будуть вчитися ціляти, а при цьому може вдасться забити якогось лиса чи щось. Я трохи посидів з ними і відійшов. При відході вони просили, щоб ніде про це не розказувати. Я їм на це сказав, що й в мене є якась зіржавлена. Після цього пішов до Голюка Христона. В Голюка довідався, що був батько, але пішов у Фільварочки. З Христоном я договорився, що йду до Мандзюка Семена на Гриваси, а коли прийде батько, то мене, щоб повідомив. Я пішов. В Мандзюка С. я пробув два дні. В той час не робив нічого, лише скривався. З ним я на теми повстанців не говорив і нічого не довідався. По двох днях ішов до згаданої вище Василіни. У Василіни я пробув два дні і скривався. Розмовляючи жартами я довідався, що в неї є ще кращі женихи як я бо ми говорили, щоб я приставав до неї), але не на волi. З Василіною я ходив у село до її мами, щоб познакомитися. Ідучи в село, вона розповідала, що до мами часом заходять повстанці. В її мами я таких розмов не вів, бо був чужий і вернувся назад до Василіни (її 26 років). По двох днях перебування в Василіни я подався на Завалля, бо про батька не було тут чутки. Зайшов до Левчука Володьки. Йому я сказав, щоб передав моїх 30 карб. батькові, щоб купив мені рубашку і кашкета. Від нього пішов на Кушлинські хутори. Тут зайшов до Собка, в якого купив буханку хліба, кусок сала і з тим перейшов у корчі біля Гордуна. За це дав Собкові 18 карб., так він не хотів дати, бо був переднівок і він сам мав мало хліба. В корчах був до вечора, а увечері пішов на Кушлинський хут. і слідив Вітенка та Кошака. Пробув я там цілу ніч і ще одну, а тоді пустився знову йти до Христона. Подорозі я знову в лісі стрінув згаданих вище Степанів. Тим разом були вже без зброї. Вони стали розпитувати, де я ховався, чи маю що їсти і в чому ходити і т.п. Я їм цілковитої правди не говорив, але в кожному разі насвітлив своє життя як собаче. Тоді вони сказали, щоб піти до якого небудь дядьки, взяти кара+ біна чи щось інше і не голодувати. Я погодився і ми договорилися, що як буду йти другий раз через ліс то стрінемося (вони пасли щодня) і підемо до дядьків красти, й дядьків таких вони вже мали. Після цього  я пішов до Христона, але батька знову не було. Він був пару годин перед тим і приніс рубашку і кашкета. Я подивився на куплені речі, взяв кашкета, а рубашку покинув, бо була велика на мене, я його розпитав дещо про життя батька і пішов знову на Завалля. Тут зайшов до Володьки Романюка, щоб розпитати, що він довідався за час моєї не присутності. Стрінувшись у нього вдома, я розпитував про все, але він сказав, що ходив дивитися, але не довідався нічого. Від Романюка Володьки я пішов до Пилипчука Йосипа. В нього я був три дні і скривався в новій новозбудованій хаті на горі. Звичайно вдень я не мав що робити і спав, а ночами слідив за рухами сидівши при фаціяті і дивився чи хто не буде переходити. В той час я бачив, як з Катербурга на Завалля переходило 4 повстанці, які йшли дорогою. З розмов я не довідався нічого. В нього я написав записку до Сорокіна такого змісту:

 “  Листівка Листівка числа 20 червня 1948 р. получити начальнику НКГБ. Після стрічі я слідив по Кушлинських хут., особливо біля Вітенка, Кошака та по дорогах, які переходять туди, але не бачив нічого. Розпитував Романюка Володьку чи нічого не зауважив, але він говорив, що ходив по хатах і слідив та рівнож нічого не довідався. Перебуваючи в Пилипчука Йосипа бачив як переходило 4 військових з напрямку Катербургської дороги на Завалля Виш нівецьким шляхом. Мартинюк  Дуб.” 

Написавши записку сховав її в шапку і пішов до Стельмащука Петра, щоб передати до Сорокіна. Однак Стельмащука не застав. Від його хлопця Івана довідався, що повинен скоро прибути, але точно не знає в який день. Тоді я вернувся назад до Пилипчука Йосипа. В нього побув ще 5 днів, заки приїхав Стельмащук. Я сидів на горі і бачив, як він приїхав. Зараз я зібрався і пішов до нього. Йому я здав листівку, при чому він спитав, як я знав, що він приїде. Я відповів, що був раніше, а сьогодні був у Пилипчука Й. і бачив як він їхав. Більше цікавого ми не говорили нічого. Після здачі записки я пішов до Собка Захара. Його хлопця спитав чи були повстанці і чи він говорив з ними про мене. Він сказав, що ще не стрічався. Приобіцяв поговорити про мене як стрінеться. В нього я пробув один день, а тоді, купивши буханку хліба і кусок сала, за що заплатив 12 карб., пішов у корчі біля Гордуна. В цих корчах  пробув два дні. В тому часі ходив до Гордуна Шевчука пити води і їсти, а при цьому розпитував, чи нема де близько більшовиків (для маскування, як би то виглядало, коли б я скриваючися навіть не поцікавився більшовиками). Ночами я слідив по Кушлинських хут., а особливо коло Вітенка і Кошака, але не замітив нічого. По двох днях я перейшов у другі корчі ближче Завалля, і в них пробув ще один день. За цей день стрінувся з Романюком Володькою, однак Володька не дав жодних матеріалів. Після чого я сказав Володькові слідити тут, а сам думав піти на Корчунок. На Корчунку зайшов до Панчука Трохима, в якого побув лише один день. Його я питав, чи не говорив з повстанцями про мене, але він сказав, що тут повстанців нема. Від Панчука я пішов у Шпиколоси, бо мені не стало харчів, які я купив, та не мав уже грошей. Від Панчука я увечері пішов до Петра, забрав зброю і пішов до Христона, щоб зреалізувати рішення з Степанами. Щоб не йти вночі я в Каменщині підночував, а досвітком корчами дістався до Шпиколоського лісу, де стрінувся зі Степанами. З ними я поговорив і договорилися за два дні йти та щось вкрасти в дядьків. Після цього я пішов до Голюка Христона, думаючи подорозі, де сховати те, що принесу – вкраду. Христона я розпитав, чи в лісі нема якої старої криївки, щоб сховатися, і він показав одну криївку у Мальчосових корчах. Я цю криївку вичистив, взяв у Христона околот соломи, постелив і ждав другого дня. Більше цікавого не було нічого. Я сидів у лісі, а харчувався наразі у Христона. Через два дні ми зібралися увечері в лісі, взяли зброю (я, два Степани, і тоді я щойно познайомився з Анаськом, на нього кажуть Компас), і пішли на Снігоровеччину де стрінулися з “Чабаєм” – Колею. Всі разом ми пішли до якогось дядька (цілком не знаного мені). Нас вів “Чабай”. Ми підійшли до нього і стали стукати, щоб відчинив. Дядько не хотів, але йому загрозили побиттям вікон, після чого він відчинув. Тоді “Чабай” почав з ним щось говорити, у висліді чого ми взяли в цього дядька м’яса і сала з половини кабана. Не знаю по скільки взяли інші, але мені припало около двох кг. Після цього ми розійшлися – кожний пішов у свою дорогу. Я пішов до криївки в ліс. Ішов сам. В криївці поклав сало і залишився ночувати, рано пішов до Василіни. У Василіни пробув цілий тиждень. Вдень перебував в неї, а наніч ходив до Павла (називають його по вуличному “Пристан”) і спав на горі. Зі собою мав також зброю, сховану у соломі. Її був знайшов дядько і не хотів віддати спочатку, але опісля віддав і я сховав її біля криївки під корчем у листі.  По тижневі часу я перейшов на Завалля. Тут найперш зайшов до Романюка Володьки і питав, що нового довідався, але він казав, що ходив по хатах, але не зауважив нікого. Від Володьки я пішов до Стельмащука, щоб довідатися коли він приїде з району. Стельмащука не було, а жінка також сказала, що не знає коли буде. Від Стельмащука я пішов на Кушлинський хутір до Собка. Там перекрутився цілий день, нічого не довідався і пішов до Стельмащука. Його ще не було, після чого я пішов до Романюка Володьки. Володькові я сказав, щоб слідив, а сам я пішов до Шпиколос до Христона, бо мала прийти до нього мама і принести мені білля. Я пішов і тому, що Христон ставив хліва і потребував помочі, я пробув у нього 2 тижні. Ночувати ходив до Мандзюка і Василіни. Будучи у Василіни жартував з нею на тему женіння і знову довідався, що до її матері часто заходять повстанці. Я рішив піти туди і може скимсь стрінуся та поговорю, щоб взяли мене до себе. Я поїхав туди з німим (брат Василіни), але нічого там не запримітив, і нікого не стрінув. В тому часі Христон сказав, щоб поїхати в поле орати на Фільвареччину. Я вдень скочив до Володьки, розпитав Володьки, що нового, але він сказав, що на Заваллі нема нікого. Тоді я сказав, щоб вийшов до мене вночі на Фільвареччину (я вказав йому поле) там поговоримо. Я мав на думці піти вночі поміж хутори і може вдасться щось вислідити. Увечорі я поїхав у поле. Около 10 год. прийшов Володька, я розпитав його, чи не знає кого в Шпиколосах з людей та чи знає цю лозину на долині і хутір в самому куті Шпиколос від Колосови. Він сказав, що знає. Тоді я доручив йому йти туди і слідити за хатою матері Василіни. Володька пішов, а я залишився і орав. Рано вернувся до Христона. Поснідавши, я взяв куртку і пішов спати в корчі. Підвечір збудився, після чого Христон знову мене відправив орати. Вночі до мене прийшов знову Володька (я з ним умовився попередньої ночі тут стрінутися). Він сказав, що не вислідив нічого. Я сказав йому, що там обов’язково буде хтось підходити з повстанців і треба буде йти ще слідити. Він пішов, а я дальше залишився орати. Рано поїхав до Христона, де повторилося те, що попереднього дня – я пішов спати у корчі. Спав до полудня, а опісля помагав Христонові дещо робити на господарстві. Около 2 години Христон сказав, щоб поїхати з Трохимом (з Лосятина, помагав Христонові будувати хлівця) до Колосови і завезти тітці ячмінь. Ми поїхали. В Колосові я зайшов до свого свояка Собчука Томка, посидів трохи в нього заки Трохим скинув ячмінь тітці Христона, і тоді ми разом поїхали на Шпиколоси. На початку села Трохим сказав, що поїде ще по снопи дядькові свому Грицькові, а я рішив зайти до Василіниної мами. Там думав когось застати з повстанців, а може хтось надійде і я зустрінусь. Коли я прийшов на подвіря, побачив, що хата була замкнена на колодку. Я рішив тоді пождати поки хтось прийде і пішов в сад. Там були грушки і почав їх збирати. Під час цього підійшла якась молодиця і почала мене виганяти з саду. Я був певний, що мати Василіни нічого мені не скаже за грушки і не хотів вступитися. Тоді вона вернулася в цей сам напрям, звідки надійшла і за хвилю мене почав атакувати якийсь старий дядько. Він вимахуючи пужаком, кричав на мене, називав різними вульгарними словами та обвинувачував мене в крадежі ведра. Після цього я вступився зі саду, пішов за стежку в овес і там ліг спати. Около 3 год. збудила мене Василіна і кликала до хати, але я не пішов. Вона тоді пішла до хати і за пару хвилин до мене вийшов повстанець, який заарештував мене.»

Замітка: Об’єкт був дуже слабо розвинений, а тому протокол не стягнений як слід. Не було змоги при його інтелектуальному розвитку вияснити деяких питань, що залишилися в протоколі неясними. Крім цього дуже багато крутив. Він також брав на себе вислідження криївки на Шпиколоських полях, в якій згинув сл. п. дг. Летивітер з друзями, але це він говорив під ужиттям фізичних засобів і при цьому так неймовірно, що в це годі було повірити. До того при кінці слідства відкликав ці свої зізнання і сказав, що цієї криївки не дослідив. Дня 24.8.1948 р

СТАТТЮ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ  КРИВОКУЛЬСЬКИЙ