Історія одного експоната: тернопільський музей продовжує знайомити з оригінальними екземплярами фондів під час карантину (фото)
Під час пандемії коронавірусу відвідини музеїв стали неможливими. Втім, працівники тернопільського краєзнавчого музею знайшли вихід і тепер знайомлять поціновувачів минулого з експонатами музею онлайн.
Вони започаткували проект #історія_одного_експоната. Найновішу розповідь підготувала науковий співробітник музею Оксана Зборівська про козацькі люльки. Усю інформацію можна також знайти на сторінці музею у фесбуці.
В Україні люлька з’явилася на початку XVII століття, проникнувши з Оттоманської імперії та стала надзвичайно популярною серед козацтва. Серед молодих запорожців люлька була ознака молодечності та сили, серед зрілих – символом розсудливості й авторитету, для старших – прикметою досвіту і мудрості.
У козацького товариства було багато різновидів люльок, та найбільшою популярністю, на думку дослідників, користувалися коротенькі файки, так звані «носогрійки», або «люльки-бурульки». Крім них, були і ковані міддю «княжі», і завбільшки з великий кулак «люльки-мугурки», і плескуваті «сорочинки». На особливу увагу заслуговує чорнолощена люлька, виготовлена із застосуванням форми. Невисоку чашечку у формі глечика і конусоподібну основу чубука прикрашали геометричним орнаментом у вигляді концентричних ліній. Цей орнамент прокреслювали по сирій глині. Кожен завзятий курець люльки скаже, що смак тютюну сильно змінюється в залежності від того, з якої породи дерева вона вирізана. Запорожці вирізали собі люльки тільки з особливих порід – перш за все з вишні, а також із груші, липи і вересу. За народними повір’ями, в жодному разі не можна було різати люльку з осики – проклятого дерева, бо на ньому Юда повісився. Не можна було різати люльки також з дуба – бо це священне дерево для слов’ян. Практично не робили люльки і з хвойних порід – сосни і ялини, оскільки їх смолистий запах геть перебивав аромат самого тютюну.
Коментарі вимкнені.