Місця нацистського терору на території Тернопільщини

Сучасна Тернопільська область в роки нацистської окупації за адміністративно-територіальним поділом не була цілісною. Шість північних районів області (Кременецький, Почаївський, Вишнівецький, Лановецький, Дедеркальський, Катербурзький і Шумський) як «гебіт Кременець» 1 вересня 1941 р. увійшли до складу генерального округу «Волинь-Поділля» рейхскомісіаріату «Україна», інші райони були складовою частиною дистрикту «Галичина» Генерального губернаторства ще з 1 серпня того ж року.

Нацистська політика терору та геноциду на Тернопільщині здійснювалася, насамперед, проти євреїв, українських та польських націоналістів, комуністичних активістів і службовців, радянських, французьких та італійських військовополонених. Для реалізації плану винищення діяла розгалужена система місць примусового утримання. За нашими підрахунками, на території області в 1941–1944 рр. існувало 24 ґетто, 19 таборів примусової праці для євреїв, 7 таборів для військовополонених.

Найбільше постраждала єврейська громада Тернопільщини, яка була майже вся винищена. За даними «Енциклопедії Голокосту», під час нацистської окупації  на території області загинуло 132 тис. євреїв (із 540 тис. євреїв, що населяли Галичину до початку німецько-радянської війни). Більшість з них загинули до літа 1943 р. Євреїв з «галицької» частини області перевозили до «табору смерті» у Белжець на території Польщі. Тут у газових камерах загинуло близько 40 тис. осіб. Більша ж частина представників місцевої єврейської громади була знищена внаслідок масових розстрілів поблизу місць примусового утримання.

За підрахунками обласної комісії з розслідування злочинів нацистів, на території Тернопільської області (враховуючи також волинські райони) було замучено й розстріляно 182 тис. 894 особи, серед них 172 тис. 367 мирних жителів, 5 тис. 506 радянських військовополонених, 4 тис. військовополонених-французів та 1 тис. італійців. За іншими даними, на території області німці знищили 190 тис. 979 осіб, серед них 180 тис. 472 мирних жителів, 5 тис. 486 полонених Червоної армії, 4 тис. французів, 1 тис. італійців, 21 польського партизана. На роботи до Третього Рейху було вивезено  42 тис. 323 особи.

 

Ґетто, табори примусової праці для цивільного населення, тюрми

Бережани

Ґетто. Жовтень 1941 – червень 1943 рр. Тут перебувало єврейське населення із Бережан та Бережанського району, а також з містечок Козової, Підгайці Тернопільської області та Поморяни Львівської області. Ґетто було розташоване у центральній частині міста, обгороджене колючим дротом.Контакти з мешканцями міста були заборонені, в тому числі їмне було дозволено передавати продукти продовольства. В ґетто виник голод, поширилися епідемії. У жовтні 1942 р. на базі ґетто був утворений табір примусової праці для євреїв з чоловічим і жіночим відділеннями. В’язні працювали на фірму Віктора Креміна з Берліна.

В’язнів масово розстрілювали на кладовищі та в кар’єрі поблизу с. Рай. Під час першої акції, 6 жовтня 1941 р., під приводом вивезення на роботу гестапівці зібрали на торговельній площі Бережан 3 тис. чоловіків-євреїв – адвокатів, вчителів, купців і чиновників, а потім розстріляли їх у с. Рай. У грудні 1941 р. та в жовтні 1942 р. частину в’язнів (близько 1 тис. 500 осіб) вивезли до Белжеця. В квітні 1942 р. з ґетто було відібрано 400 осіб, в тому числі жінок і дітей, яких розстріляли в Литянському лісі. Гестапівці проводили «тифозні акції», колирозстрілювали хворих. 12 червня 1943 р. під час ліквідації ґетто на єврейському кладовищі у Бережанах було вбито близько 1 тис. 180 євреїв. Врятуватися вдалося лише Менахему Катцу. Загалом у Бережанському ґетто німці знищили 16 тис. 600 євреїв, інших утримуваних вивезли до Белжеця.

Борки, Великодедеркальський район

Є дані про існування ґетто у 1941–1944 рр.

Борщів

Ґетто. 1 квітня 1942 – липень 1943 рр. Тут перебувало єврейське населення з Борщіва, з Борщівського, Мельниця-Подільського, Скала-Подільського районів та з містечок Золочів, Чортків, Озерняни, а також деяка частина депортованих із Угорщини та Румунії. Ґетто не було обгородженим, однак в’язням заборонялося виходити за його межі. Молодь виконувала примусові роботи в населених пунктах поблизу Тернополя: Ступках, Кам’янці, Борках Великих. Нацисти створили нестерпні умови для виживання євреїв, що помирали від голоду, холоду, інфекційних захворювань (зокрема тифу). З осені 1942 р. по літо 1943 р. гестапівці та поліцаї з Чорткова розстрілювали тут євреїв. Одна з найбільших акцій відбулася 26 вересня 1942 р. на ринковій площі Борщіва, під час якої було проведено 8 масових розстрілів в’язнів ґетто, здебільшого хворих, старих і немічних. Водночас близько 800 євреїв було депортовано до Белжеця, частину – до Янівського концтабору у Львові, де всі вони загинули. 13 березня 1943 р. до Белжеця було відправлено 400 осіб. 19-20 квітня того ж року, після проведення облави за участю німецької та української поліції, на міському кладовищі було розстріляно 800 євреїв. 5 червня 1943 р. на цьомумісці було замордовано 700 осіб, а протягом 9-14 червня ще 1 тис. 800 осіб. Після цього німці оголосили Борщів «Judenrein» («вільним від євреїв»). Частина євреїв ще деякий час переховувалася у виритих взимку 1942–1943 рр. бункерах, схованках на території ґетто та в лісі. Після обіцянки німців зберегти їм життя та розмістити в робочому таборі, 14 серпня 1943 р. зі схованок вийшло 360 осіб. Того ж дня всіх їх розстріляли. Полювання на євреїв у місті продовжувалося до кінця німецької окупації. Загалом у Борщеві було знищено близько 4 тис. євреїв.

Восени 1942 р. у ґетто була організована група збройного підпілля  з 10 осіб,  очолена Вольфом Ашендорфом. Напередодні ліквідації ґетто вони втекли до лісу, звідки нападали на українську поліцію та групи Організації українських націоналістів. 17 листопада 1943 р. єврейські партизани здійснили атаку на Борщівську тюрму, звідки визволили 50 в’язнів, з них 20 були євреями. 6 грудня 1943 р. внаслідок кількагодинного бою з німецькою поліцією єврейські партизани зазнали значних втрат і були розпорошені. На час вступу до міста 21 липня 1944 р. Червоної армії вижити вдалося лише кільком з них.

Бучач

Є фрагментарні дані про існування з березня по липень 1943 р. табору примусової праці для євреїв.

Велика Березовиця, Тернопільський район

Табір примусової праці для євреїв. 1941 р. У таборі працювали дівчата єврейської національності, яких привозили з Тернопільського ґетто. Вони займались садівництвом. Після двох тижнів роботи їх повертали назад до ґетто в Тернополі.

Великий Глибочок, Великоглибочецький район

Табір примусової праці для євреїв. Червень 1942 – 5 червня 1943 рр. Утворений на місці колишнього табору для військовополонених на території фільварку колишнього поміщика А. Плетера. В різний період тут перебувало від 1 тис. 500 до 12 тис. євреїв зі Зборівського, Козлівського та інших районів Тернопільщини, яких примушували працювати на фірму Отто Гелля. В’язнів морили голодом, їхній раціон складався з води та 200 гр. хліба. Коли ув’язнені не мали сил працювати, їх розстрілювали. За деякими даними, у таборі було знищено близько 5 тис. євреїв.

Вишнівець

Ґетто. 16 березня – листопад 1942 рр. Тут перебувало понад 4 тис. євреїв з Вишнівецького району, а також біженці з Польщі та Львівщини (загалом близько6 тис. осіб). Ґетто було утворене протягом трьох днів. Воно було обгороджене дерев’яним парканом та колючим дротом. Першими в’язнями стали кілька сотень євреїв з навколишніх сіл (Свіничі, Вишгородок та Олескінці).

Євреї перебували в жахливих антисанітарних умовах, приміщення не опалювались, не освітлювались і були переповненими. Людям не дозволяли виходити за територію ґетто і ходити міськими вулицями. Окупанти систематично знущались над в’язнями, створювали штучний голод (для харчування видавали лише 50-70 гр. хліба на людину). Охорона, користуючись цим, спекулювала продуктами продовольства, беручи великі гроші за крихти, які передавали через дріт. У ґетто поширилися воші та різні захворювання. Кожен день «Юденрат» був зобов’язаний відправляти під конвоєм на примусові роботи від 50 до 70 осіб. Щоденно від голоду та хвороб помирало 30-50 осіб.

11 серпня 1942 р. десятеро есесівців та кілька десятків членів української поліції, що приїхали з Кременця, провели облаву в ґетто. Всіх зібраних євреїв вивозили на вантажівках окремими партіями по 250-300 осіб. за с. Старий Вишнівець, де їх розстрілювали в ярах (знищено близько 2 тис. 600 осіб, з яких 600 чоловіків, 1 тис. 160 жінок та 909 дітей). Жертви роздягались до гола і лягали один біля одного. Загалом тут загинуло близько 6 тис. євреїв. Після знищення всіх в’язнів ґетто перестало існувати.

Грабовець

Є дані про існування табору примусової праці для євреїв з червня 1942 по 17 липня  1943 рр.

Головчинці, Товстенський (тепер Заліщицький) район

Табір примусової праці для євреїв. 1942 – лютий 1944 рр. В’язнів використовували для сільськогосподарських робіт. Тут було розстріляно близько 200 осіб.

Гримайлів

Табір примусової праці для євреїв. Жовтень 1941 – листопад 1942 рр. Табір був розташований на вул. Ринок у приміщенні школи. Тут перебувало 300 євреїв. 25 листопада 1942 р. їх перевезли до м. Скалат. Є відомості, що 12 жовтня 1941 р. на розстріл у Скалатський табір з Гримайлова було вивезено 1 тис. 700 євреїв.

Дзвиняч

Є відомості про існування табору примусової праці для євреїв з 10 вересня 1941 по 7 травня 1942 рр.

Заліщики

Ґетто. 1941–1942 рр. Тут перебувало близько 3 тис. 500 євреїв. У липні 1942 р. 2 тис. 700 в’язнів перевезли до містечка Тлусти Заліщицького району.

Заложці (Залізці), Заложцівський район

Табір примусової праці для євреїв. 1942 р. Тут перебували євреї із селища, яких використовували для дорожніх робіт. У вересні 1942 р. німецька окупаційна влада вивезла більшість євреїв (2 тис.) до Зборівського ґетто. 28 грудня 1942 р. в селищі було розстріляно 23 євреїв.

Збараж

Ґетто. Кінець 1941 – липень 1943 рр. Тут перебувало єврейське населення зі Збаража та з інших районів Тернопільщини. Ґетто було обгороджене колючим дротом. В’язні перебували в антисанітарних умовах, їх морили голодом, не дозволяли приймати передачі з харчами від місцевих жителів. Ув’язнених використовували длядорожніх робіт, лісозаготівлі. В червні-липні 1943 р., після знищення усіх в’язнів, ґетто було ліквідоване. Євреїв, які залишились живими, відправили до Тернопільського ґетто.

У Збаражі було проведено 7 акцій з винищення єврейського населення: 1) 6 червня 1941 р. – розстріляно 35 осіб; 2) 31 серпня 1942 р. – 530 осіб; 3) 30 вересня 1942 р. – 580 осіб; 4) 21 жовтня 1942 р. – 1 тис. осіб; 5) 9 листопада 1942 р. – 1 тис. осіб; 6) 7 квітня 1943 р. – 1 тис. осіб; 7) 9 червня 1943 р. – 600 осіб. Масові розстріли проводили у нафтогазі, на території Збаразького замку, на площі під лазнею, у с. Луб’янки та в інших місцях.

Зарудці (Лавриківці), Зборівський район

Табір примусової праці для євреїв. Осінь 1941 р. – листопад 1942 р. В’язнів використовували для роботи на каменоломні.

Зборів

Ґетто. 1 жовтня 1941 – 22 липня 1943 рр. Тут перебувало 4 тис. євреїв зі Зборова, а також єврейське населення зі Зборівського, Заложцівського та Золочівського районів, біженці з різних місцевостей – загалом 10 тис. осіб.

Ґетто було утворене в центрі міста, обгороджене парканом та колючим дротом. Територію охороняли німецька, єврейська та українська поліція. Поруч з ґетто був утворений табір примусової праці, де перебувало 400 євреїв, яких залучали до дорожніх робіт. В’язні табору працювали на фірми Франца Унглерта та Шлезінгера. Німецька поліція постійно влаштовувала облави у місті, внаслідок чого табір постійно поповнювався. Наприкінці 1942 р., з ініціативи «Юденрату» та з дозволу начальника тернопільського гестапо при Зборівському ґетто, був організований «табір вільної праці», в якому працювали єврейські ремісники. 22 липня 1943 р., після розстрілу в’язнів, гестапо та українська поліція остаточно ліквідували ґетто.

У 1941 р. нацисти розстріляли 1 тис. євреїв. Частина з них загинула біля тюрми, решта – за містом біля річки Стрипи. У 1942 р. німецька та українська поліція відправила на примусові роботи до Німеччини 1 тис. 500 хворих євреїв, яких, ймовірно, розстріляли під час транспортування. Взимку 1943 р. було розстріляно 20 слабких євреїв. Більшість в’язнів знищили у Соколиній долині в червні 1943 р. та 22 липня того ж року під час ліквідації ґетто. В часі розстрілу частина євреїв втекла, а потім переховувалась у найближчих селах та в лісі. Загалом було розстріляно близько 2 тис. осіб, інших (близько 200 осіб) зігнали в барак у таборі, який облили бензином, і спалили живцем.

Кам’янка, Підволочиський район

Табір примусової праці для євреїв. 1941–1943 рр. За різними даними, тут перебувало від 1 до 5 тис. євреїв. Табір був розташований на території маєтку поміщика Дашкевича. Його охороняли поліцейські з інших районів області. В’язні мешкали в бараках, старих будівлях та напівзруйнованих сараях, працювали на будівництві доріг та на каменоломнях, а також на організацію Тодта та фірму Отто Гелля. 9 липня 1943 р. табір розбив радянський партизанський загін під командуванням С. Ковпака під час Карпатського рейду, внаслідок чого багато в’язнів втекло. Остаточно табір був ліквідований у грудні 1943 р.

В липні 1943 р. в’язнів знищили неподалік табору у заздалегідь викопаних ямах. Каральну акцію проводила спеціальна команда поліцейських, до складу якої входили представники народів Середньої Азії та Кавказу.

Катеринівка (Катербург), Велико-Дедеркальський (тепер Шумський) район

Ґетто. Початок 1942 – липень 1942 рр. Тут перебувало понад 300 євреїв. Ґетто було обгороджене дерев’яним парканом заввишки 1,5-2 м. Мешканцям забороняли підходити до євреїв і передавати їм продукти харчування. У липні 1942 р. гестапо з с. Білокриниця розстріляло тут 307 євреїв.

Качанівка, Підволочиський район

Табір примусової праці для євреїв. Функціонував з листопада 1942 до 26 червня 1943 рр.

Кременець

Ґетто. 1 березня 1942 – 2 вересня 1942 рр. Утворене в центрі міста. Зі сходу ґетто оточувала вулиця Широка, із заходу – Кременецька, з півдня – Пєрацького, з півночі – пожежна бригада. 1 березня 1942 р. сюди було зігнано 9 тис. 340 євреїв. Загалом тут перебувало понад 13 тис. євреїв з Кременеччини та втікачі з Польщі (зокрема з Лодзя). Територія ґетто була обгороджена високим парканом та колючим дротом і мала спеціальний вхід. Охорона складалася з німецької поліції та українського шуцманшафту. Євреїв утримували в жахливих антисанітарних умовах, били нагаями і палицями, використовували на важких роботах, морили голодом і розстрілювали. Нерегулярно, з великим обмеженням, людям видавали сурогатний хліб. Часто їм не вистачало питної води. На початку існування ґетто євреї нелегально торгували з місцевими мешканцями через дірки у стіні, згодом німці це суворо заборонили.  Щоденно тут помирало близько 10-12 осіб.

9-10 серпня 1942 р. німецькі карателі розпочали ліквідацію ґетто. Під час проведення такої акції члени нечисленного єврейського збройного підпілля розпочали перестрілку з німцями та українською поліцією, внаслідок чого загинуло кілька осіб. У відповідь німецька охорона відкрила вогонь по в’язням. У ці дні за містом в колишньому тирі Якутського полку було розстріляно близько 5 тис. дітей, жінок та євреїв похилого віку. Розстріли з пістолета у потилицю здійснювали гестапівці, трупи складали у спеціально виритий канал, перед розстрілом з євреїв знімали одяг та забирали коштовності і прикраси. 11 серпня 1942 р. німецькі жандарми разом з українськими шуцманами відібрали з ґетто 1 тис. 200 євреїв-спеціалістів (юристів, лікарів, інженерів, бухгалтерів, адвокатів, професорів, вчителів) і під конвоєм відправили у с. Білокриницю Кременецького району, де їх розстріляли протягом шести наступних днів. 18-24 серпня 1942 р. на території тиру було знищено близько 3 тис. 500 дітей, жінок та людей похилого віку. До 30 серпня 1942 р. було розстріляно близько 12 тис. осіб. З 24 серпня по 2 вересня 1942 р. додатково було вбито 2 тис. євреїв на території Кременецької тюрми. Проти ночі 2 вересня 1942 р., після масового знищення єврейського населення міста, всі будинки, що знаходились на території ґетто, були спалені. Після цього відбулась масова облава, в результаті якої тих, хто вижив (близько 1 тис. євреїв), знищили. До кінця 1942 р. в стінах гестапо було розстріляно близько 600 осіб з мирного населення. Пережити Голокост вдалося лише 14 євреям.

Козова, Козівський район

Є дані про існування ґетто до 1943 р. Кількість жертв невідома.

Копичинці, Копичинський район

Ґетто. 1942 – початок 1943 рр.  Тут перебувало близько 6 тис. єврейського населення з  Чорткова, Товстого та інших містечок. Ґетто було обгороджене дерев’яним парканом. В’язнів утримували в жахливих антисанітарних умовах, морили голодом, виділяючи в день 150-200 гр. сурогатного хліба. Усіх відправляли на важкі фізичні роботи (ремонт доріг, заготівлю дров та лісоматеріалів).

Мешканців ґетто нібито відправляли на роботу, натомість групами по 200-300 осіб возили на розстріл до Копичинецького лісу. Протягом 1942 – на початку 1943 рр. було проведено 6 таких акцій: 1) 30 вересня 1942 р. – 50 євреїв було вбито в місті та близько 1 тис. вивезено доПольщі; 2) 15 квітня 1943 р. – 500 євреїв було вбито на станції; 3) 3-4 червня 1943 р. – близько 2 тис. євреїв розстріляли у Копичинецькому лісі; 4) 6-7 червня 1943 р. – близько 1 тис. євреїв знищили на кладовищі в Копичинецькому лісі; 5) 20 червня 1943 р. – близько 300 євреїв розстріляли в Копичинецькому лісі; 6) 15 листопада 1943 р. – під час облави 100 євреїв було вивезено до Чорткова. Загалом нацисти розстріляли від 4 до 6 тис. євреїв. Ті, хто залишилися живими, були змушені переховуватись у підвалах та на горищах. Під час облав розстріли проводили на вулицях та в помешканнях. Частину єврейського населеннявідправили ешелонами до Белжеця, де їх знищили електричним струмом.

Ланівці

Ґетто. Грудень 1941 – 2 серпня 1942 рр. За парканом з колючим дротом у 50 будинках перебувало близько 2 тис. 500 євреїв із селища та з навколишніх сіл Вишгородка та Білозерка. В ґетто був один вихід, через який під суворим конвоєм виводили в’язнів на важкі роботи. 1 тис. євреїв було поетапно ліквідовано німецькими карателями шляхом щоденних розстрілів по декілька сотень осіб поблизу Лановецького кладовища. 2 серпня 1942 р. все населення ґетто було знищене поблизу  єврейського кладовища.

Лисівці, Заліщицький район

Табір примусової праці для євреїв. Організований у грудні 1942 р. Був обгороджений колючим дротом й охоронявся. Тут перебувало близько 100 в’язнів, яких використовували для сільськогосподарських робіт у лігеншафті. Тут було розстріляно 40 осіб і 30 осіб померло від голоду. Остання згадка про табір датована березнем 1944 р.

Максимівка, Збаразький район

Ґетто. Кінець 1941 – листопад 1942 рр. Тут перебувало єврейське населення зі Збаража та Збаразького району. В’язнів утримували в жахливих антисанітарних умовах. В ґетто часто виникали епідемії (зокрема тифу). Хворих не лікували, а розстрілювали, щоб не розповсюджувалась інфекція. В листопаді 1942 р. за день було розстріляно понад 1 тис. 200 осіб, в яких запідозрили захворювання на тиф.

Мухавка, Копичинський район

Табір примусової праці для євреїв. 1941–1944 рр. Тут перебувало близько 200 осіб, які майже всі були знищені.

Нагорянка, Копичинський район

Ґетто. 1941–1944 рр. Тут перебувало близько 330 євреїв.

Озерна, Зборівський район

Табір примусової праці для євреїв. Листопад 1941 – кінець 1943 р. У таборі, розташованому за 200 м від села, перебувало 300 євреї-чоловіків, яких використовували для робіт на залізниці. Табір ліквідований наприкінці 1943 р. Усіх ув’язнених розстріляли.

Підгайці

Ґетто. Серпень 1942 – 8 червня 1943 рр. Було обгороджене колючим дротом, охорона складалася з татар. За час функціонування ґетто гестапо, жандармерія та поліція провела три масові розстріли євреїв (влітку 1942 р., 1 жовтня 1942 р. та 6 червня 1943 р.). Під час останньої акції німецька окупаційна влада частину в’язнів відправила до Белжеця, а також до табору примусової праці в Тернополі.

Підволочиськ

Табір примусової праці для євреїв.1941–1944 рр. Філія табору у Кам’янках. Тут перебувало близько 600 осіб. В’язні працювали на фірми Рекмана та Отто Гелля.

Плотича, Козівський район

Є дані про існування табору примусової праці для євреїв, що був філією табору в Озерній. Точні дати невідомі.

Почаїв

Ґетто. Літо 1942 – літо 1943 рр. Тут перебувало єврейське населення з Почаєва та з навколишніх сіл. В’язнів утримували в жахливих антисанітарних умовах, морили голодом, знущались над ними. Мешканцям міста було заборонено передавати в ґетто продукти харчування. Масове винищення євреїв розпочалось влітку 1943 р. Розстріли проводили в районі «Білої гори» та на вул. Липовій за католицьким кладовищем. Точна кількість жертв невідома.

Рожанівка, Заліщицький район

Табір примусової праці для євреїв. Серпень 1941 – 23 березня 1944 рр. Близько 300 євреїв використовували для сільськогосподарських робіт. У липні 1943 р. тут було розстріляно 120 осіб.

Росохач, Копичинський район

Табір примусової праці для євреїв. 1941–1944 рр. Тут перебувало близько 80 осіб. Майже усі вони були знищені.

Свидова,  Копичинський район

Ґетто. 1941–1944 рр. Тут перебувало близько 450 осіб. Всі вони були знищені.

Скалат, Підволочиський район

Ґетто. 14 жовтня 1942 – 9 червня 1943 рр. У ґетто перебувало близько 4 тис. євреїв, яких використовували для фізичних робіт на фірму Отто Гелля. 21-30 жовтня 1942 р. тернопільське гестапо вивезло зі Скалату невідомо куди 2 тис. 800 євреїв (очевидно до «табору смерті» у Белжець), 70 з нихпо дорозі розстріляли. 7 листопада 1942 р. відбулась чергова акція, в результаті якої вивезли 1 тис. 200 осіб. 7 квітня 1943 р. було розстріляно 800 євреїв, яких потім закопали в ровах. Під час останньої акції 9 червня 1943 р. було завершено ліквідацію ґетто. Загалом було розстріляно та знищено у газових камерах близько 4 тис. осіб.

Сосулівка, Копичинський район

Ґетто. 1941–1944 рр. Тут перебувало 34 євреї. Усіхїх розстріляли.

Ступки, Велико-Борківський район

Ґетто. 1942 – червень 1943 рр. За різними даними, тут утримувалось від 650 до 2 тис. євреїв, яких розстріляли або спалили живцем у приміщеннях, де вони перебували.

Тернопіль

Ґетто. 5 вересня 1941 – 20 червня 1943  рр. Одне з перших, що виникло на території Галичини. Було розташоване у південно-західній частині міста в межах вулиць Руська, Львівська, Шептицьких, Срібна та площі Ринок. Територія була обгороджена колючим дротом у два ряди. Ґетто охороняло гестапо та українська поліція. До 25 вересня 1941 р. ґетто та його околиці заселило єврейське населення міста, загалом до 12 тис. 500 осіб. За наказом німців був утворений «Юденрат», який очолював Густав Фішер; згодом його замінив Кароль Погорілес. Ув’язнені перебували в жахливих антисанітарних умовах, голодували: в день видавали по 100–150 гр. сурогатного хліба та тарілку гарячої їжі. Виходити за межі ґетто, купувати продукти харчування та отримувати передачі було заборонено. Усіх в’язнів змушували виконувати важкі фізичні роботи – заготівлю деревини, дорожні роботи та очищення міста від нечистот. Жінок, дітей та людей похилого віку, які не могли працювати, розстрілювали у с. Петрики (2 км від Тернополя). У серпні 1942 р. на території ґетто був організований табір праці, яким командував гестапівець Рокита. Тут була розміщена трикотажна фабрика фірми Рекмана. Були утворені окремі відділи для чоловіків і жінок. В’язнів у ґетто не лікували, внаслідок чого зросла смертність. У деяких випадках хворих вбивали. Щодня в ґетто помирало 100-150 осіб.

Під приводом відправлення на роботу євреїв з ґетто групами по 300-500 осіб вивозили на машинах і розстрілювали (було проведено 5 таких розстрільних акцій). 23-25 березня 1942 р. в Янівському лісі було розстріляно 700 жінок та людей похилого віку. Дітей не розстрілювали, а кидали живими в яму і засипали землею (так було задушено 40 дітей з притулку). Під час другої (29-31 серпня 1942 р.), третьої (30 вересня 1942 р.), четвертої (жовтень 1942 р.), п’ятої (8-9 листопада 1942 р.) розстрільних акцій німці вивезли велику партію євреїв до Белжеця, де їх систематично знищували. Решту в’язнів розстріляли у Драгунівському лісі після ліквідації ґетто 20 червня 1943 р. 23 липня 1943 р. нацисти ліквідували єврейську поліцію, утворену для «наведення порядку» в ґетто. Загалом тут загинуло близько 28 тис. євреїв. Невеликі групи євреїв переховувалися у бункерах та в лісі, приєднавшись згодом до партизанського руху. Після приходу радянських військ у Тернополі зі схованок вийшло близько 150 євреїв, ще 200 повернулися з радянського тилу.

Теребовля

Ґетто. Літо 1942 – 5 червня 1943 рр. Тут перебувало єврейське населення з міста Теребовля (1 тис. 700 осіб) та із сіл Янів, Струсів, Буданів Теребовлянського району. Офіційно утворене 1 грудня 1942 р. відповідно до наказу начальника поліції СС на території Генерального губернаторства обергрупенфюрера СС Вальтера Крюгера. Тоді тут утримували 2 тис. 500 євреїв. Ґетто розміщувалось на вулиці Яна Собеського (тепер вул. Січових Стрільців), яка простягалася від парку Т. Шевченка (тоді площа Пілсудського) до Касарень (казарм). На території ґетто були розміщені дві міські школи. Після утворення ґетто німці розподілили в’язнів у різні табори примусових робіт, що знаходились у селах Кам’янка, Великі Бірки, Великий Глибочок, а також частину перевезли до Тернополя.

Загалом у Теребовлі було знищено понад 5 тис. осіб: 5-7 листопада 1942 р. – 1 тис. 200 осіб (1 тис. 91 особу було вивезено до «табору смерті» у Белжець, а 109 розстріляно в самому місті), 7-14 квітня 1943 р. – 1 тис. 110 осіб, 3 липня 1943 р. – 3 тис. 500 осіб у с. Плебанівка Теребовлянського району. Дітей та осіб похилого віку не розстрілювали, а кидали живцем у заздалегідь підготовлені могили, після чого на них кидали трупи вбитих і засипали землею. Після ліквідації ґетто 5 червня 1943 р. тут було додатково розстріляно 350 євреїв. Втекти і вижити вдалося лише кільком десяткам євреїв.

Товсте

Табір примусової праці для євреїв. Січень 1942 – березень 1944 рр. В’язнів (точна кількість невідома) використовували для сільськогосподарських робіт. Щодня їх били, морили голодом. У таборі були жахливі санітарні умови, швидко поширювалися інфекційні захворювання (зокрема тиф). Через страх люди спали на деревах, у полі під відкритим небом, не перевдягалися кілька місяців. Багато з них помирало від голоду, холоду, виснаження, епідемій, побиття. У травні 1943 р. німецькі окупанти за участю української поліції вивели на базарну площу людей похилого віку, жінок та дітей, а потім групами по 20 осіб відвели на єврейське кладовище, де розстріляли. Під час ліквідації табору у березні 1944 р. частину в’язнів розстріляли, а решту відправили до табору примусової праці у с. Головчинці Товстенського району. Лише небагатьом з них вдалося вижити та дочекатися приходу Червоної армії.

Чортків

Тюрма. Липень 1941 – 23 березня 1944 рр. Тут перебували цивільні громадяни (українці, поляки, представники радянського партійного та комсомольського активу, інтелігенція), заарештовані в окупаційний період німецькими каральними органами. Ув’язнених катували, після чого розстрілювали. Загалом в тюрмі було розстріляно близько 13 тис. осіб. Частину трупів закопували на тюремному подвір’ї, решту – на кладовищі. Щоб приховати сліди злочинів, на трупи, яких відправляли на кладовище, оформляли фіктивні медичні «картки смерті», в яких зазначали вигадані причини смерті.

Ґетто. 1 квітня 1942 – серпень 1943 рр. Тут перебувало 8 тис. євреїв з Чорткова та його околиць, які були сконцентровані на 6 вулицях міста, виділених під ґетто. В одному житлі мешкало кілька сімей. Людиперебували в жахливих антисанітарних умовах, їх морили голодом. Німці часто накладали контрибуції майна та грошей на євреїв, проводили облави та розстріли на території ґетто. В’язням видавали мінімальну кількість сурогатного хліба (видачу систематично обмежували), забороняли купувати продукти продовольства та виходити за межі зазначеної території. Усіх євреїв використовували для важких фізичних робіт з транспортування каміння. Водночас вони носили на собі спеціальний тягар. Часто під приводом відправлення на роботу євреїв з ґетто вивозили групами по 50-100 осіб ірозстрілювали. Наприкінці 1942 р. в ґетто був утворений трудовий табір, в якому працювало 600 осіб. Робочий день тривав 12-14 год., харчовий пайок становив лише 100 гр. хліба, інколи в’язні отримували суп та каву (замінник). До початку 1943 р. близько 1 тис. в’язнів з ґетто добровільно перейшла до таборів праці у Свидовій, Ягільниці та Товстому. На початок 1943 р. у ґетто нараховувалося 2 тис. 500 євреїв.

У Чорткові німецька окупаційна влада провела 3 великі ліквідаційні акції. Перша – в 1941 р., друга – в 1942 р. і третя – в 1943 р. 26-27 серпня 1942 р. за підтримки української та єврейської поліції німці здійснили масові облави в ґетто, внаслідок чого 2 тис. 120 євреїв було знищено у газових камерах Белжеця. Водночас німці розстріляли 500 хворих, слабких і старих разом з дітьми. 5 жовтня 1942 р. до Янівського концтабору було депортовано 500 євреїв. Ліквідація ґетто розпочалася в червні 1943 р. і завершилася через два місяці. 17 червня 1943 р. було розстріляно 2 тис. євреїв. Потім кілька днів на території ґетто тривав пошук євреїв, що сховалися. В такий спосіб було розстріляно ще 500 осіб, 63 осіб відправили до трудового табору у Великому Глибочку. Втекти вдалося лише незначній кількості євреїв. У серпні 1943 р. німці оголосили Чортків містом, «вільним від євреїв». Ґетто остаточно було ліквідоване у вересні 1943 р. Загалом тут було знищено практично все єврейське населення містечка – близько 8 тис. осіб, з яких 2 тис. загинули у газових камерах Белжеця. Ті, які залишилися живими, після погромів і до кінця окупації переховувались в землянках та в підвалах. Деяких прихистили християнські родини українців та поляків. На час приходу Червоної армії у березні 1944 р. Голокост пережили всього 100 євреїв.

Масові розстріли єврейського населення, українців, поляків, радянського партійного активу, інтелігенції проводили у тюрмі в Чорткові, на колишньому аеродромі, старому і новому єврейських кладовищах, в Чорному лісі, в селах Ягільниця, Свидова, Улашківці, Сосулівка, Росохач, в лісі Галілея та в інших місцях.

Хворостів, Копичинський район

Табір примусової праці для євреїв. Перша згадка датована травнем 1943 р. Згодом табір був переведений у с. Кам’янку.

Шульпанівка, Копичинський район

Ґетто. 1941–1944 рр. Тут перебувало близько 120 євреїв, 70 з яких було знищено.

Шумське

Ґетто. 12 березня 1942 – 20 серпня 1942 рр. Тут перебувало 2 тис. 432 євреїв, з яких 800 чоловіків, 932 жінки та 700 дітей, що походили з Шумська та з навколишніх сіл. Територія ґетто було обгороджена дерев’яною стіною заввишки 3-4 м. Для масового винищення в’язнів нацисти створили нестерпні умови їх утримання. Людей морили голодом, відправляли на важкі фізичні роботи, зокрема на будівництво шосе та лісопильні. Режим утримання в ґетто був подібний до в’язничного з регулярними перевірками під час виходу на роботу, комендантською годиною, частими пограбуваннями та конфіскацією рухомого майна. Харчувались в’язні здебільшого за рахунок місцевих жителів (якщонімецька охорона та гестапо не виявили фактів обміну між населенням та євреями продовольством та речами). На початку існування ґетто поблизу будинку «Юденрату» євреї могли отримати раз на день суп з борошна та картоплі. Потім виник голод, поширився тиф. Хворих лікували в організованому шпиталі. Охороняли ґетто українська та єврейська допоміжна поліції (остання складалася з 40 осіб на чолі з Нафталі Акерманом). З 12 по 20 серпня 1942 р. німецькі каральні органи разом з допоміжною поліцією вивезли з ґетто окремими партіями на околиці Шумська до піщаного кар’єру більшість євреїв. Їх розстрілювали по 200-300 осіб, а потім закопували у виритих заздалегідь ямах. Деяким євреям вдалося деякий час переховуватися у спеціальних схованках на горищах та в бункерах, виритих під будинками в ґетто, однак згодом їх знайшли та розстріляли. Небагатьом вдалося втекти з ґетто до лісу й врятуватися.

 

Табори для військовополонених 

Великий Глибочок, Тернопільський район

Табір для військовополонених. Листопад 1941 – червень 1942 рр. У таборі перебували радянські військовополонені, євреї та місцеві активісти. Ув’язнених використовували для будівельних робіт. Після завершення встановленого обсягу робіт осіб, яких утримували в таборі, розстрілювали та спалювали. Тут було розстріляно близько 5 тис. військовослужбовців Червоної армії.

Богданівка, Зборівський район

Змішаний табір примусової праці. Весна 1942 – 1943 рр. Тут перебувало близько 100 військовополонених Червоної армії, 200-300 поляків та євреї (точна кількість невідома). Табір поповнювався в’язнями із с. Плугів Золочівського району Львівської області. Ув’язнені працювали на будівництві залізниці. Багато з них померло від голоду. Точна кількість жертв невідома.

Великі Бірки, Великоборківський (тепер Тернопільський) район

Табір для військовополонених. 1941–1943 рр. У таборі перебувало 800 поляків, 20-30 тис. радянських військовополонених, 2 тис. 500 євреїв, французи (точна кількість невідома). У 1941 р. був організований табір примусової праці для військовополонених, згодом сюди привезли євреїв. Над полоненими знущались, морили голодом, використовували для важких фізичних робіт, зокрема для будівництва залізниць та на каменоломні. У таборі був зафіксований випадок канібалізму з боку радянських військовослужбовців, після чого нацисти розстріляли 500 осіб.

Масові розстріли відбувались періодично, інколи тривали цілодобово. В’язнів розстрілювали в бараках, потім наглядачі обливали їх бензином та підпалювали. Точна кількість жертв невідома.

Кременець

Змішаний табір утримання цивільного населення та військовополонених. 1941 – початок 1943 рр. Тут перебували євреї та радянські військовополонені. Табір був розміщений у приміщенні Кременецької тюрми. В’язнів утримували в нестерпних антисанітарних умовах, били нагайками, використовували для непосильних робіт, морили спрагою та голодом (хліб видавали по 80 г. на людину). Щоденно тут помирало близько 10 осіб. У березні 1943 р. внаслідок нападу на тюрму відділу УПА в’язні вийшли на волю. 

Ступки, Велико-Борківський район

Табір для військовополонених. 1942 р. Тут перебувала 1 тис. 150 радянських військовополонених, які мешкали в бараках. Їх використовували для сільськогосподарських робіт. 70 осіб  вивезли до Німеччини, інших – розстріляли або заморили голодом.

Теребовля

Табір для військовополонених. 1942 р. Тут перебувало 800 радянських військовополонених. Усіх їх розстріляли та закопали в 7 могилах поблизу м. Теребовля влітку 1943 р.

Тернопіль (вул. Дубовецька)

Табір для військовополонених. Серпень 1941 – травень 1942 рр. Тут перебували радянські, польські та французькі військовополонені. Після знищення радянських військовополонених у травні 1942 р. сюди завезли французів та італійців, які повмирали з голоду, були замордовані або розстріляні. У Великопетриківському та Янівському лісах поблизу м. Тернополя було розстріляно понад 1 тис. – 1 тис. 500 солдат та офіцерів Червоної армії, 1 тис. французів та 4 тис. поляків.

  

Перелік використаних джерел та літератури