Негативні емоції під час війни: як з ними боротися радить тернопільська психологиня

Під час війни люди відчувають негативні емоції, спричинені стресовою ситуацією та небезпекою для життя. Їм складно звикнути до бойових дій, смерті, часом відсутності води та їжі. Як навчитися контролювати свій внутрішній стан, щоб захиститися від травмуючих переживань та страху, Суспільному розповіла тернопільська психологиня, гештальт-терапевт Любов Медведь.

За її словами, розпочати можна з дотримання особистої інформаційної гігієни.

“Тримайте руку на пульсі, слідкуйте за новинами, щоб розуміти, що відбувається, бо це зменшує рівень тривоги. Але не передозовуйте цю інформацію та не спілкуйтеся з людьми, які наганяють на вас тривогу і страх. Обмежуйте таке спілкування, особливо з тими, хто сіє ворожнечу. Стреси потрібно врівноважувати позитивними емоціями” –, розповіла Любов Медведь у програмі “Сьогодні. Головне”.

Психологиня каже, що під час війни у стані гострого та хронічного стресу перебуває значна частина людей.

“Війна кардинально змінює їхні життя. Вони позбавлені можливості планувати його довше, ніж на один день. Однак, після закінчення цих подій люди можуть зіткнутися з іншою проблемою – посттравматичним синдромом. У стані такого ПТСР показані психотерапія й медикаментозне лікування, а у випадку стресів люди потребують елементарної уваги та ненав`язливої підтримки. Якщо людина хоче, їй можна дати можливість виговоритися, щоб вона випустила із себе потік емоцій. Але за психологічною допомогою слід звертатися до кваліфікованих спеціалістів. Бо просто добрі люди, які хочуть допомогти, не завжди знають, як правильно це зробити. Така допомога може нашкодити чи навіть травмувати”.

Любов Медведь радить спокійно реагувати на інші стресові чи дискомфортні ситуації. Вони можуть бути пов’язані, наприклад, із несприйняттям російської мови, якою здебільшого спілкуються тимчасово переміщені особи з окупованих регіонів України.

“Це дуже складне питання, бо зачіпає різні культуральні, історичні та психологічні пласти. І, наразі, ми з цим кардинально нічого не зробимо. Для когось російська мова є мовою тата й мами, для інших – мова ворога. Що ми можемо зробити у цій ситуації? Можемо ставитися до цього спокійно, а якщо не можемо – відходимо в сторону, бо зараз нічого не вирішимо. Але, звісно, кожен сам для себе обирає. Якщо людина хоче спілкуватися тільки українською із жителями інших регіонів, то нехай спілкується. Вона має на це право. Хто готовий переходити на цю мову – нехай переходить! Українізацію можна робити багатьма шляхами, окрім агресивного та войовничого”, – каже психологиня.

Авторка Анжела Шова