Контрастний душ для душі – Галичина 2011

Ошелешені очі, хронічне невстигання з завданнями та постійна утома – синдром студента – першокурсника. Та не звичайного –пересічного, а саме нашого рідного, українського. Бо у нас школа випихає учнів з теплого обжитого гніздечка ще у сімнадцять, а то й шістнадцять рочків. Зовсім юних та «зелених». Але хіба то біда?

Студент справиться з усім! Половина «першачків» нудиться та спить цілі пари, половині – все смішки та розваги на умі. Студент – не школяр, здавалось, мав би бути серйозним та уважним, а про дисципліну, то й поготів. Відношення до них, як до дорослих та повноцінних, значить, потрібно цьому відповідати! Але чи встигли усі повиростати ?

У сімнадцять років особистість лише на шляху своєї повної формації, принаймні, до повноліття. Ще практично діти, глибоко невпевнені у своєму рішенні що до обраної спеціальності, вузу, чи навіть міста проживання! Тут є декілька варіантів. Перший – завбачливі батьки самі піклуються про майбутнє місце свого паростка у житті, і повністю переймають важливість вибору на себе. «Батьки завжди знають де дитинці буде краще», – а особиста думка та смак абітурієнта далеко не на першому місці. І у результаті – новоспечені студентики часто опиняються «не у той час, не на тому стільці» . Предмет їх не цікавить, а чуже місце займають! Ще гірше, коли батьків взагалі не хвилює світле майбутнє дитини і випускник залишається сам на сам зі шкільним атестатом , розгубленістю та цілою торбою сумнівів. Чим зайнятися у житті? Ким хочу побачити себе років так через п’ятнадцять? Куди шанс пройти з моїми балами?

Спеціальностей море – часу обмаль. В результаті , втомлений роздумами студент ,тикає документи в перший ліпший вуз, на спеціальність – «лиш би взяли». Бо краще вчитися вже будь-де, аніж ніде. Вже хоч абияк, аніж ніяк. Отака сучасна українська філософія.

І отакі юні, неготові сидять не парах, не розуміючи що з ними та де вони. Тут нічого не заставляють, не перевіряють щоденно, не телефонують батькам. Тут просто кажуть «до побачення» улесливим голоском та виштовхують за двері.У життя. А далі – цілий світ перед тобою! Захоплива робота прибиральника, офіціанта чи будівельника! Перспективи тьмяні та невтішні. Хіба таке воно, життя ?

Закордоном все відбувається трохи інакше. У Європі, за Болонською системою, давно вже введено дванадцятирічне навчання з розрахунком на профорієнтацію у старших класах. Тобто свій так званий майбутній шлях учень вибирає ще у 8- 9 класі. З того моменту він вивчає предмети лише вибраної вузької спеціальності. Спочатку, поверхнево та загально. Але,пробуючи, можна зорієнтуватись – чи правильний напрям вибрано. На це і робиться ставка.

У Штатах роблять ще по –іншому. З середньою школи ти маєш право вибору предметів для вивчення. Шанс здавати незалежне тестування надається кілька разів протягом 11 -12 класів. Укінці абітурієнт подає свій найкращий результат. Поступити до колледжу можна й після 11 років навчання, але з цим мало хто експериментує. Діти використовують екстра –рік для відпочинку, хоббі (можна вивчати у школі танці, музику, займатися дизайном), роздумів та дорослішання. Щоб і нагулятися – надурітися. А з повноліттям – в нове, дійсно доросле життя. Багато тратять рік для перших спроб праці. Мінімальний досвід також допомагає з майбутнім вибором.

А у нас усе не по-людськи. Душа не відпочине. Шок. Контрастний душ. З теплої ванни зіштовхують у льодовий океан… Борсайся!

Хіба таке воно, життя ?

Оксана ЧИЖ, Острів Галичина