Скільки ж днів насправді триває піст для християн?

Зазвичай у гарному товаристві та веселощах час минає набагато швидше, ніж тоді, коли є хвилини спокою і тиші. Можливо це стається тому, що час також стишується, щоб не заважати нам своїми кроками. Закінчується час Великого посту: довшають черги до сповідальниць, збільшуються списки наших запланованих справ, пришвидшується наш крок в дорозі до Великодня.

Тож скільки тих кроків-днів має пройти християнин у часі Великого посту? Звикли ми чути таке пояснення, що постимо 40 днів у пам’ять того, що Ісус після Хрещення постив у пустелі саме 40 днів, про це також говорить ще одна назва посту – Чотиридесятниця.

Та якщо подивимося на календар, можемо нарахувати тих днів трохи більше… Що ж це за арифметика така?

Отже, ключем цього цікавого питання є особливість Східного обряду. Для християн візантійської традиції, в суботу і неділю посту нема, оскільки в ці дні вони згадують і наново переживають Воскресіння Христове. В ці дні не б’ють поклони, хоча якщо хтось дуже бажає – може собі таке дозволити…

Також Страсний тиждень не зачисляють до Великого посту, хоча в ці дні також постимо. Лише додають до Великого посту Великодню суботу і половину недільної ночі.

Отож, “в чистому вигляді” маємо Великий піст тривалістю 36 з половиною днів, що означає десятина з цілого року. Про десятину у Біблії читаємо: «Даватимеш точну десятину з усього врожаю твого посіву, з того, що виросте на полі щороку… десятину твого зерна, твого молодого вина й твоєї олії і перваків твоєї високорослої і дрібної скотини… щоб Господь, Бог твій, благословив тебе в усякому ділі рук твоїх, за яке б ти взявся» (Втор. 14, 22-28).

Оля Молочій

Довідка: дещо зі звичаїв та історії посту в Україні

Приписувалося поститися у Великий піст навесні перед Великоднем сім тижнів, влітку до шести тижнів припадало на Петрівський піст, два тижні тривав Спасівський і шість осінньо-зимових тижнів відводилося Пилипівському посту. Так вони й називалися в народі Великий піст, Петрівка, Спасівка й Пилипівка.

Отже, всього постували християни близько половини календарного року. Щоправда, вже під кінець XIX ст. суворий «пісний закон» нерідко порушувався на користь малих дітей. Молоко дозволялося лише немовлятам і годувальницям. Без винятків дотримувалися заборони вінчатися в піст. Тому, очевидно, на Західному Поділлі, в деяких районах Галичини й Карпат закріпився звичай вінчатися й гуляти перший день весілля у вівторок, четвер і суботу, на решті території України — у неділю, а в пісні понеділок, середу та п’ятницю брати шлюб не дозволялось.

Особливо багато всіляких заборон і обмежень було на Великий піст. Ще напередодні слід було старанно випарити горщики від скорому, а в деяких селах для приготування пісних страв взагалі тримали окремий посуд.

У перший день Великого посту в «жилавий понеділок» навіть «полоскали уста», щоб не залишилося нічого м’ясного, скоромного. В цей день у багатьох селах Полтавщини не заведено працювати, «щоб не пообривало пальців», а поївши жиляників спочивали.

У Карпатах коржі пекли не в понеділок, а в четвер, який і називався там «живний четвер». А в перший понеділок посту тут нерідко відмовлялися й від сніданку, а замість обіду варили кулешу із кукурудзяної муки із часником.

У піст нерідко готували квашу — особливий вид десерту. Для кваші запарювали три види борошна: житнє, пшеничне, гречане й додавали солоду. Схожа на кисіль маса, тепло накрита, встоювалася й починала бродити. Тут слід було не впустити момент і не дати кваші перекиснути. Варили її на малому вогні, щоб не збігла. Вона набувала кисло-солодкого смаку і була дуже смачною. На жаль, ця нехитра страва сьогодні зовсім зникла з ужитку. І оскільки її вважали ласощами, квашу заборонялося готувати на першому тижні Великого посту.

Цікаво, що за часів Теодосія Печерського (1035— 1074) трапеза ченців Києво-Печерського монастиря упродовж 40 днів посту складалася із хліба та овочів раз на день. На переміну давали зернову кашу без олії та склянку вина (у середу і п’ятницю був напій із перцю, кмину, анісу).

У народі особливо набожні люди також «разкували» (тобто їли раз на день).

На Волині поширеною пісною стравою була «гурда»: відварене конопляне насіння, затовчене сухими ягодами чорниці.

В першу суботу Великого посту господині колись збиралися до церкви, приносили із собою хліб й мед і замовляли велику панахиду по рідних — небіжчиках. На Херсонщині це називалося «давати мисочку».

Перша неділя Великого посту називається «неділя збірна». В цей час в Україні вже починає танути сніг, а тому кажуть: «Неділя збір — тече вода з гір».

Четвертий тиждень Великого посту — «середохресний». В середу на цьому тижні — свято хреста. В цей день господині пекли «хрести» з маком і змащували їх медом. Частину «хрестів» зберігали на час сівби.

Шоста субота — Вербна або Лазарева на честь воскресіння праведного Лазаря. Це свято дітей. Під час церковного обходу на вечірні діти носили вербу; у кого була найбільша гілка верби, той відчував себе щасливим.

У давнину в Україні побутував звичай ходити із церкви до церкви, несучи із собою посвячене гілля верби. В цих походах активну участь брали вихованці духовних шкіл «бурсаки». Цей звичай широко побутував на Київщині ще в першій половині XIX століття.

В. Сапіга “Українські народні свята та звичаї”