Трагічна історія тернопільського фортепяна

У 1900 році два тернопільські товариства (Руська Бесіда і Тернопільський Боян), скинувшись коштами, купили за 900 корон новенький фортепян. Товариства проводили концерти і вечірки, пильно дбаючи про інструмент. Найімовірніше, він перебував у тогочасному приміщенні цих товариств – так званому “Українбанку”.

У 1919 році Тернопіль опинився під владою Польщі. Приміщення Українбанку реквізують і передають Офіцерському клюбу ґарнізоновому. Напевне, завбачивши можливі наслідки такої реквізиції, дорогий фортепян напередодні перевозять до будинку Івана Перуна, міського радника.

Але який же клюб без музики? Дізнавшися про захований фортепян, тодішній комендант міста, капітан Квятковський висилає загін озброєних жовнірів до хати радника і силою, без будь-яких документів, забирають інструмент. Спочатку українські товариства пробували розв’язувати питання повернення фортепяна на місцевому рівні – ходили до військової комендатури, писали листи. Але їх не чули. Тоді, бачачи несправедливість і безправність становища, вони звернулися до українських послів у варшавському соймі. Українські посли написали інтерпеляцію до уряду, де засуджували нечесний офіцерський клюб і вимагали справедливості. Справа набула розголосу, але не тому, що когось обурило викрадення музичного інструменту. Ні, офіцери подали скаргу до карного суду Варшави, вимагаючи відкликання і видачі суду всіх українських послів. Причина – образа чести. Правда офіцери трохи не розрахували своїх сил, згодом пробували ту справу, як писали у газетах цофнути, адже подія набула сенсаційного розмаху. Але й фортепян не віддавали.

Вже в 1923 році українським товариствам вривається терпець і вони подають до суду на Офіцерський клюб і його голову полковника Лукоского. Інтерес українців представляє адвокат Степан Баран. З цього моменту починаються судові хороводи. Спочатку тернопільський суд відмовляє позивачам: Офіцерський клюб не є офіційним товариством, тому не може притягатися до відповідальності. Степан Баран подає апеляцію до Львова, де після кількох засідань суд вирішує, що клуб діє зі згоди влади, значить може нести відповідальність.

Справу знову починають у Тернополі. Спочатку польські офіцери вирішили придумати історію, що цей фортепян взагалі не український. Його якась дідичка із Проскурова подарувала польському капітанові Янові Ґурі. На той час уже майор у Стрию, Ян Ґура приїхав у Тернопіль і під присягою засвідчив, що про те фортепяно нічого не знає і ніякі дідички йому інструментів музичних не дарували. Провалившися з цією стратегією, військові придумали нову – фортепян офіційно реквізований за наказом влади. Але жодних документів, які б підтвердили їх слова не надали. Та й фортепяни не належать до предметів реквізування в воєнний час. Натомість українські товариства надали безліч доказів і свідків на свою користь. Врешті в вересні 1925 присуд суду окружного в Тернополі постановив, що Офіцерський клюб має до 14 днів під строгістю екзекуції видати фортепян і сплатити 485 золотих судових витрат. Та й це не вернуло фортепяна українцям.

Поляки подали апеляцію. Тепер у суді вони не лише вимагають визнати, що цей фортепян їхній, але й хочуть стягнути з українських товариств 1 400 марок польських, за виправу фортепяна. Після чергової вервиці засідань, в лютому 1926 року суд знову стає на сторону українців. Пишучи про це в газеті “Діло”, невідомий автор не дуже вірить, що польські офіцери виконають це рішення і що для досягнення справедливості треба, хіба, звертатися до Ради Ліги Націй. А по місту ходять чутки, що інструмент перевозять в Чортків.

Влітку 1926 знову відбуваються судові засідання, тепер вже у Львові. Там справа затягується: суд вирішує уточнити, чи справді був наказ на реквізицію фортепяна. Але в жовтні 1926 року львівський суд підтверджує присуд тернопільського – фортепян мають вернути українським товариствам і сплатити судові збори. На той час музичний інструмент з Офіцерського клубу перемістився до військового кіна “Марс” і був вже досить пошкоджений. Але здаватися офіцери не планували – подали чергову апеляцію, тепер у Варшаву.

Остання згадка про “безсмертний” тернопільський фортепян в газеті “Діло” за 1927 рік. Після більш як 4 з половиною років судових засідань справу розглянули у Найвищому Суді у Варшаві. Згідно з рішенням цього суду було доведено, що Офіцерський клюб не надав жодного доказу на свою користь, а реквізицію провів незаконно. Відповідно фортепян офіцери мають повернути, а також сплати усі судові збори. Тоді ж, Варшавський суд розглянув справу щодо українських послів і не побачив причин для видачі їх для суду.

Чим закінчилася ця історія – не відомо. Автор останньої статті був налаштований скептично і писав, що скоріш за все, фортепян доведеться забирати силою, хоч на боці українців закон.