Згубне місце по-хоростківськи, або Воєнні злочини не мають терміну давності

Мій водійський стаж (здебільшого в умовах столичного трафіку) складає вже 15 років. До війни звичною справою була хоча б одна поїздка на місяць у Хоростків, себто чергова тисяча км, проведена «за кермом», набігала дуже швидко. І єдине ДТП, у якому не з моєї вини постраждала моя машина, сталося рік тому біля хоростківської центральної пошти. Відтоді не було жодного разу, щоб я, минаючи це місце, не згадувала той прикрий випадок. А віднедавна мене тут почали переслідувати інші, майже містичні дорожні події. Не витримавши чергового «збігу обставин», я запитала працівниць поштового відділення, чи часто вони стають свідками різноманітних автомобільних пригод. «Та тут всі плоти погнуті від аварій! Постійно!» – почула у відповідь. Подібне сказав і власник сусіднього магазину. Для мене в цьому не було нічого дивного, бо я з дитинства знала ймовірну причину такої поганої слави цього місця, тобто джерело його аномальності і зрозуміла, що від мене таким чином вимагають оприлюднення цієї давньої жахливої історії.

Отже, сто років тому один з будинків, що містився нижче теперішньої пошти, належав моєму прадіду, частину приміщень у ньому навіть орендував міський постерунок. Завдяки цьому мій дід (на той час він був підлітком) став свідком жахливого злочину.
У Другу світову війну в приміщенні теперішньої музичної школи містився німецький військовий госпіталь. Одного разу сюди везли підводою поранених вояків. Біля теперішньої пошти назустріч їм виїхав радянський танк. З нього наказали скинути всіх поранених на дорогу, після чого танк по них поїздив…

Діда вже немає з нами 17 років, і в мене з мамою відклалися в пам’яті дещо різна конкретика щодо точного місця цієї жахливої події, але загальний орієнтир один – «біля пошти». Шкодую, що свого часу не розпитала якнайбільше…

Я згадувала цей злочин кожного разу, коли наші війська звільняли чергове окуповане росіянами місто, і відкривалася жахлива правда – масові поховання вбитих і замучених українців…

У Хоросткові полеглі військові поховані в глибині цвинтаря в братській могилі.
Вона має свої містичні історії, та про це іншим разом. Пам’ятаймо завжди жертв воєн – і теперішньої, і попередніх.

Ірина Шеремета

#Історія_Хоросткова