Чим довше живу за кордоном, тим більше розумію привабливість Тернополя, – Віра Іванова

«Україна має комплекс меншовартості», – говорить один з героїв американсього серіалу, у якому президент, наче супермен, щосерії рятує країну від кризи.

Я обурююсь. Телесеріал, який завжди дивилась займаючись на біговій доріжці враз став немилим. Зупиняю і серіал, і доріжку. Спека. Довкола тренуються відвідувачі залу, ніхто на слова у серіалі не обуривася. Тут, у Мексиці, майже нічого не знають про Україну.

Дослідники пишуть, що комплекс меншовартості або «культурне плазування» (cultural cringe) притаманні націям, котрих свого часу колонізували.  Для таких націй власна культура нецікава, неважлива, люди спраглі до культури колонізаторів, до всього кращого-іноземного.

Згадую свої підліткові роки і Тернопіль 90-их. Через кризу батьки багатьох моїх знайомих повиїздили за кордон. Російська попса, одяг із Польщі. Поняття «вирватись» тоді та, напевне, й зараз означає покинути Тернопіль.

І я вирвалась. Сиджу в розпеченому сонцем авто у заторі та згадую прохолоду Тернополя. Моє місто пахне всім. Квітучим бузком на старих вулицях Скруту;  літньою зливою, від якої зручно сховатись під колонами драмтеатру; зіпрілим осіннім листям та морозцем вечірньої тиші на свята. Важко вибрати улюблене місце у Тернополі.

Запитую свого чоловіка, котрий у місті жив кілька місяців. Каже, що найбільше йому подобається трикутний сквер біля п’ятої школи, між бульваром Шевченка та вулицею Камінною. Там, між реставрованими кам’яницями та музичною школою, дуже затишно. Едуардо любить Тернопіль за старовинні вулички, велику кількість зелені та те, що у нас всюди можна дійти пішки.

Чим довше живу за кордоном, тим більше розумію привабливість нашого міста, якої раніше не помічала.  У нас чисто, порівняно безпечно та дуже близько до природи. І взагалі, у нас є став! Згідно з дослідженнями, містяни, котрі живуть поблизу природи, психологічно здоровіші та щасливіші.

Кілька місяців тому була в Тернополі. Вдома сіла на ровер і вже за 15 хвилин я «за озером». Їду вулицею Яблуневою (на другому боці тернопільського ставу, біля парку Загребелля), зупиняю ровера, виходжу поміж дерев і так наче опиняюсь у глибокому лісі. Пам’ятаю, як мене сюди дитиною водив дідо, взимку, навесні та влітку. То, певне, було його улюблене місце. Тепер воно, напевне, і моє улюблене. Сподіваюсь, той клаптик ніколи не забудують.

Колись з вулиці Чорновола через представництво корабельної компанії The Royal Mail line тернополяни емігрували до Латинської Америки (фото). Я ж зроблю навпаки – звідси до Тернополя  повернусь.

Віра Іванова.