Тернопільщина – край історичних фортець, унікальних печер та релігійних святинь

Згідно актуального кадастру, печер в нашій області 136 штук.

Як завжди в Україні, є нюанси.

З 136 печер, довших 1 км – всього 12 штук, ще 18 – по кількасот метрів.

Решта кадастру – це всілякі понори, ніші, навіси, вкрай замулені лисячі нори;

взагалі, “печерою”  вважається карстовий об’єкт завдовжки 5+ метрів.

Понад 50 печер зосереджено в одному Борщівському районі.

Фактично всі наші печери – геологічні пам’ятки природи місцевого та загальнодержавного значення, деякі ще просто не встигли бути оголошені такими.

Можна сказати, що всіма більшими 1 км печерами Тернопільської області хмарно з проясненням займаються клуби спелеологів, лабіринти надійно захищені від бажаючих в них заблукати/нарвати мінералів дверями з замком, входи до 4-ьох з 12 більших 1-ого км печер (і значну частину 100+ м) овернадійно захищені від проникнення людини незворотніми геологічними процесами – зсувами. Печери – природні колектори, які вбирають дощові-талі води. Якщо на постійній основі не чистити “вхідний сифон” – вони замулюються. Втім, завалений вхід природоохоронний статус не скасовує, а для збереження печери часто так навіть ліпше.

Мій юний друже! Чи знаєш ти про час, коли не існувало ніяких 4G, «телефоном» називали жовту (червону) коробочку, її накручували пальцем; не було навіть того смішного настільного комп’ютера!

Життя  тяглось настільки безпросвітно, що молодь та юнацтво за розвагу мали навіть розкопки у сповнених багнюки та опалого листя ямах (т.зв. «понорах»).

Значна частина печер, занесених наразі до кадастру Тернопільської області (а їх там більше сотні) – відкопана із використанням дитячої, місцями рабської, праці.

Та й більшість «інженерних робіт» у самих печерах –  все це сліди чиїхось маленьких рук. Як вчив великий педагог Макаренко – «Arbeit macht frei». Кажуть, гасло «праця робить тебе вільним» певний час висіло над  входом в одну з тернопільських печер.

Сам пан Спелеолог – як начальник дільниці  в білій касці, ходе з компасом, руки в боки. Головне –  ввечері закривати очі на маленькі дитячі радощі (підлітковий алкоголізм), окрилені таким чином дітки радісно тягатимуть коритця з глиною.

А ще, якщо не годен/ліниво пролізти сам – заагітуй пролізти вузьку шпару юного ентузіазіста!

В 2013 року в печері Rising Stаr в Африці знайдена ціла купа кістяків маленького розміру первісного виду людей Гомо-на-льоді (Homo Naledi, зимно певно тоді було в тій Африці).

До гроту з кістяками існував один-однісінький вхід – безперечно, первісні люди були об’єднані в спелеоклуби, старші  запихали у вузькі ходи молодших, щоб переконатися, чи варто туди лізти самим. Таяк більшеньких кістяків  в тій печері палеонтологи не знайшли, очевидно,  що було не варто.

залишки Homo Naledi, фото з Вікіпедії

Останні десятиліття справи у пана Спелеолога йдуть кепсько. На заваді примусити школяра викопати собі яму з’явився т.зв «кодекс», забороняє користуватися плодами рабської дитячої праці; може, навіть якась хартія є.

Очікувано, що по завершенні радянського тоталітаризму старанно відкопані печери почали завалюватися взад. Вітчизняну спелеологію опинилася в «затягнувшійся, мов петля», кризу. Копати доводиться самим, а це дуже несприятливі обставини.

Хоча, якщо дивитися з боку безпросвітно залізлих у свої дюрки спелеологів – ніякої кризи немає, можна й надалі продов-жувати свої темні печерні справи.

Печери мають дві фази – «on» і «off». В 1721 році єзуїт Gabriel Rzączyński в «Натуральній історії королівства Польського» пише про печери в с.Кривче Борщівського району. А якихось 150 років по тому відомий дослідник свого часу Адам Гонорій Кіркор (не Кіркоров, мій юний друже!) в описі печер за 1871 році ні про самі печери в Кривчу, ні про легенди за них навіть не згадує, така коротка народна пам’ять.

Адам Гонорій Кіркор
обкладинка до “Натуральної історії”

Згадка за 1721 рік, швидше за все, стосується не «тієї самої печери в Кривче, куди всі водяться” – Кришталевої, а маловідомої, заваленої  в наш час печери «на Хомах».  Дем’ян Горняткевич пише, що в “на Хомах” купа розкиданих кісток птахів – все, як і пише Rzączyński: «в кривченському підземеллі жили дикі звірята, їх треба було аж сурмами виполохувати звідти, коли хто ходив до печери..».

Горняткевич впевнений, що  “безпримірна тіснота входової ями  в Кривчу унеможливлювала б доступ і життя всяким звірюкам, тим більше великим”.

 Як би не було, вхід у печеру “На Хомах” – завалений і ми ніколи не дізнаємося правди.

 Детальніше про історію печери Кришталевої тут

вповз до печери Тимкова скала
вповз до печери Тимкова скала
перед тим як залізти – бий в барабан, лунайте в сурми!

В наш час Кривче – своєрідна  «столиця завалених печер». Вхід до одного із найдовших підземних лабіринтів Поділля (Славка, 9100 м., названа іменем відомого печерного полтергейста) – зараз надійно загорнута зсувом, наче й не було. Така ж ситуація з печерами Глинка-1, Глинка-2, Середня, верхній вхід до печери Тимкова скала – всі на околицях Кривча.   

колись тут був вхід до печери Славка
якщо б потрапити до печери Славка, тм так. Фото Едуарда Кислинського

З метою отримати халявні консерви для прогодування школярів-копачів спелеологи були хитрунами: називали печери чи знайдені райони печер на честь чого-небудь радянського – так, в  1967 року (50 років від початку кінця 1/5 площі планети) тернопільські спелеологи назвали знайдену печеру біля села Сапогів (сусіднє до Кривча) – «Ювілейною». Розрахунок радянських консерводавців був прагматичним – солдат, який у всіх незрозрозумілих ситуаціях починає копати довкола себе багнюку – корисний солдат.

До речі, згадана в Кіркорова «печера біля Сапогова» – локалізується з сусідньою до Ювілейної ямою. Років 30 тому спелеологи пробували там копати, але в найцікавішому місці почався «культурний шар смітника», розкопки з естетичних міркувань довелося припинити.

 

вхід до печери Ювілейна. В наш час - теж завалений.
вхід до печери Ювілейна. В наш час – теж завалений.
всередині печера Ювілейна
всередині печера Ювілейна

На схід від Кривча в урочищі Мурав’їнець – «Печера двох озер» – немає ні двох, ні одного озера, струмок з кінцями зникає в ямі під землю. Може, колись велика злива промиє глиняну пробку, яка утворилася за останні кількадесят років, а може, замиє її наніц.

Якщо б не титанічна, перманентна праця спелеологів над входом в найбільшу гіпсову печеру світу – Оптимістичну, саме так, як сучасний вигляд печери “Двох озер” (яма в лісі, в яку зникає струмок) Оптимістична б виглядала. Отой копаний-перекопаний її вхідний лаз «КПК» – офіційно розшифровувався «Коммунистическая партия Китая», (бо ж консервы), тоді як кожен спелеолог знав справжнє значення («копай пока копается»).

У другої за довжиною печери Тернопілля (144 км) – печері Озерна – був період півтори роки, коли вхід до неї був завалився, спелеологам довелося докласти безпрецендентних зусиль, щоб повернути печеру “назад в сім’ю”.

труба в Озерну, захищає вхід від зсуву
труба в Озерну, захищає вхід від зсуву

Зовсім трохи була відкритою людям “печера Покрова”. На празник Покрови (14 жовтня) 2011 всі люди пішли в церкву, спелеологи ж полізли копати яму в полі – знайшли печеру! Спелеологи вирішили «укріпити» вхідний лаз до печери по принципу бруствера – відбірною глиною наповнювали мішки, вистелили ними ліву-праву стіну.

А вже весною, після танення снігів, підрядник виявився недобросовісним, неякісні мішки розповзлися, заповнили вхідний вхід відбірною глиною, яку тепер не так легко розкопати.

так виглядає “топа” (карта) печери.
так виглядає “топа” (карта) печери.

За горбочком від Покрови печера Олексинська –  заповнена водою, пересуватися по ній можна або в гідрокостюмах, або на надувному матраці. Але якогось року над входом в печери поселила весела сімейка лиса Микити. Лисенята Мацько й Міна товклися-товклися, земля сипалася-сипалася – і таки засипала вхід до печери.

Невідомо, чи після великої засухи 2012-17 років для відвідин печери ще треба матрац. Як би не було, щоб потрапити в цю печеру, відчайдухи мусили б копирсатися в глиняній пробці не менше 2-3 днів.

всередині печери Олексинська. Фото Мирослава Бойка
всередині печери Олексинська. Фото Мирослава Бойка
вхід в печеру Олексинська - заполонила глина
вхід в печеру Олексинська – заполонила глина

Якщо ми вже згадали про маленьких звірят, над річкою Нічлава є, чи то пак була, печера «Лисеня». В 1960-их роках спелеологи закартували її, але ніде не написали толком, де саме над річкою Нічлава ту печеру можна знайти.

план печери Лисеня
план печери Лисеня
здогадка В.Добрянського про можливе знаходження печери
здогадка В.Добрянського про можливе знаходження печери

Найекзотичнішою печерою Тернопілля є «Масонська» в околицях Мельниці-Подільської з автографом «Korbecki» 1777 року. В тій печері – 27 черепів (місцевого «клубу 27»). Відомо, що пан Ян Канти Корбецький ніс службу в Заліщиках, був учасником заліщицької масонської ложі «12 золотих помідорів».

печера з масонськими каракулями
печера з масонськими каракулями

Невдовзі після 1777 року вхід в печеру перекрито обвалом. Відомо, що в печеру можна було потрапити в 2001-2004 роках, але в наш час печера чекає тебе, мій юний друже!

Перший прямий автобус з Тернополя з платформи автовокзалу №1 відправляється о 5:50. Не забудь взяти із собою саперну лопатку!

Андрій Мельничук

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *