Тернопільщина – край історичних фортець, унікальних печер та релігійних святинь

Згідно актуального кадастру, печер в нашій області 136 штук.

Як завжди в Україні, є нюанси.

З 136 печер, довших 1 км – всього 12 штук, ще 18 – по кількасот метрів.

Решта кадастру – це всілякі понори, ніші, навіси, вкрай замулені лисячі нори;

взагалі, “печерою”  вважається карстовий об’єкт завдовжки 5+ метрів.

Понад 50 печер зосереджено в одному Борщівському районі.

Фактично всі наші печери – геологічні пам’ятки природи місцевого та загальнодержавного значення, деякі ще просто не встигли бути оголошені такими.

Можна сказати, що всіма більшими 1 км печерами Тернопільської області хмарно з проясненням займаються клуби спелеологів, лабіринти надійно захищені від бажаючих в них заблукати/нарвати мінералів дверями з замком, входи до 4-ьох з 12 більших 1-ого км печер (і значну частину 100+ м) овернадійно захищені від проникнення людини незворотніми геологічними процесами – зсувами. Печери – природні колектори, які вбирають дощові-талі води. Якщо на постійній основі не чистити “вхідний сифон” – вони замулюються. Втім, завалений вхід природоохоронний статус не скасовує, а для збереження печери часто так навіть ліпше.

Мій юний друже! Чи знаєш ти про час, коли не існувало ніяких 4G, «телефоном» називали жовту (червону) коробочку, її накручували пальцем; не було навіть того смішного настільного комп’ютера!

Життя  тяглось настільки безпросвітно, що молодь та юнацтво за розвагу мали навіть розкопки у сповнених багнюки та опалого листя ямах (т.зв. «понорах»).

Значна частина печер, занесених наразі до кадастру Тернопільської області (а їх там більше сотні) – відкопана із використанням дитячої, місцями рабської, праці.

Та й більшість «інженерних робіт» у самих печерах –  все це сліди чиїхось маленьких рук. Як вчив великий педагог Макаренко – «Arbeit macht frei». Кажуть, гасло «праця робить тебе вільним» певний час висіло над  входом в одну з тернопільських печер.

Сам пан Спелеолог – як начальник дільниці  в білій касці, ходе з компасом, руки в боки. Головне –  ввечері закривати очі на маленькі дитячі радощі (підлітковий алкоголізм), окрилені таким чином дітки радісно тягатимуть коритця з глиною.

А ще, якщо не годен/ліниво пролізти сам – заагітуй пролізти вузьку шпару юного ентузіазіста!

В 2013 року в печері Rising Stаr в Африці знайдена ціла купа кістяків маленького розміру первісного виду людей Гомо-на-льоді (Homo Naledi, зимно певно тоді було в тій Африці).

До гроту з кістяками існував один-однісінький вхід – безперечно, первісні люди були об’єднані в спелеоклуби, старші  запихали у вузькі ходи молодших, щоб переконатися, чи варто туди лізти самим. Таяк більшеньких кістяків  в тій печері палеонтологи не знайшли, очевидно,  що було не варто.

Останні десятиліття справи у пана Спелеолога йдуть кепсько. На заваді примусити школяра викопати собі яму з’явився т.зв «кодекс», забороняє користуватися плодами рабської дитячої праці; може, навіть якась хартія є.

Очікувано, що по завершенні радянського тоталітаризму старанно відкопані печери почали завалюватися взад. Вітчизняну спелеологію опинилася в «затягнувшійся, мов петля», кризу. Копати доводиться самим, а це дуже несприятливі обставини.

Хоча, якщо дивитися з боку безпросвітно залізлих у свої дюрки спелеологів – ніякої кризи немає, можна й надалі продов-жувати свої темні печерні справи.

Печери мають дві фази – «on» і «off». В 1721 році єзуїт Gabriel Rzączyński в «Натуральній історії королівства Польського» пише про печери в с.Кривче Борщівського району. А якихось 150 років по тому відомий дослідник свого часу Адам Гонорій Кіркор (не Кіркоров, мій юний друже!) в описі печер за 1871 році ні про самі печери в Кривчу, ні про легенди за них навіть не згадує, така коротка народна пам’ять.

Згадка за 1721 рік, швидше за все, стосується не «тієї самої печери в Кривче, куди всі водяться” – Кришталевої, а маловідомої, заваленої  в наш час печери «на Хомах».  Дем’ян Горняткевич пише, що в “на Хомах” купа розкиданих кісток птахів – все, як і пише Rzączyński: «в кривченському підземеллі жили дикі звірята, їх треба було аж сурмами виполохувати звідти, коли хто ходив до печери..».

Горняткевич впевнений, що  “безпримірна тіснота входової ями  в Кривчу унеможливлювала б доступ і життя всяким звірюкам, тим більше великим”.

 Як би не було, вхід у печеру “На Хомах” – завалений і ми ніколи не дізнаємося правди.

 Детальніше про історію печери Кришталевої тут

В наш час Кривче – своєрідна  «столиця завалених печер». Вхід до одного із найдовших підземних лабіринтів Поділля (Славка, 9100 м., названа іменем відомого печерного полтергейста) – зараз надійно загорнута зсувом, наче й не було. Така ж ситуація з печерами Глинка-1, Глинка-2, Середня, верхній вхід до печери Тимкова скала – всі на околицях Кривча.   

З метою отримати халявні консерви для прогодування школярів-копачів спелеологи були хитрунами: називали печери чи знайдені райони печер на честь чого-небудь радянського – так, в  1967 року (50 років від початку кінця 1/5 площі планети) тернопільські спелеологи назвали знайдену печеру біля села Сапогів (сусіднє до Кривча) – «Ювілейною». Розрахунок радянських консерводавців був прагматичним – солдат, який у всіх незрозрозумілих ситуаціях починає копати довкола себе багнюку – корисний солдат.

До речі, згадана в Кіркорова «печера біля Сапогова» – локалізується з сусідньою до Ювілейної ямою. Років 30 тому спелеологи пробували там копати, але в найцікавішому місці почався «культурний шар смітника», розкопки з естетичних міркувань довелося припинити.

 

На схід від Кривча в урочищі Мурав’їнець – «Печера двох озер» – немає ні двох, ні одного озера, струмок з кінцями зникає в ямі під землю. Може, колись велика злива промиє глиняну пробку, яка утворилася за останні кількадесят років, а може, замиє її наніц.

Якщо б не титанічна, перманентна праця спелеологів над входом в найбільшу гіпсову печеру світу – Оптимістичну, саме так, як сучасний вигляд печери “Двох озер” (яма в лісі, в яку зникає струмок) Оптимістична б виглядала. Отой копаний-перекопаний її вхідний лаз «КПК» – офіційно розшифровувався «Коммунистическая партия Китая», (бо ж консервы), тоді як кожен спелеолог знав справжнє значення («копай пока копается»).

У другої за довжиною печери Тернопілля (144 км) – печері Озерна – був період півтори роки, коли вхід до неї був завалився, спелеологам довелося докласти безпрецендентних зусиль, щоб повернути печеру “назад в сім’ю”.

Зовсім трохи була відкритою людям “печера Покрова”. На празник Покрови (14 жовтня) 2011 всі люди пішли в церкву, спелеологи ж полізли копати яму в полі – знайшли печеру! Спелеологи вирішили «укріпити» вхідний лаз до печери по принципу бруствера – відбірною глиною наповнювали мішки, вистелили ними ліву-праву стіну.

А вже весною, після танення снігів, підрядник виявився недобросовісним, неякісні мішки розповзлися, заповнили вхідний вхід відбірною глиною, яку тепер не так легко розкопати.

За горбочком від Покрови печера Олексинська –  заповнена водою, пересуватися по ній можна або в гідрокостюмах, або на надувному матраці. Але якогось року над входом в печери поселила весела сімейка лиса Микити. Лисенята Мацько й Міна товклися-товклися, земля сипалася-сипалася – і таки засипала вхід до печери.

Невідомо, чи після великої засухи 2012-17 років для відвідин печери ще треба матрац. Як би не було, щоб потрапити в цю печеру, відчайдухи мусили б копирсатися в глиняній пробці не менше 2-3 днів.

Якщо ми вже згадали про маленьких звірят, над річкою Нічлава є, чи то пак була, печера «Лисеня». В 1960-их роках спелеологи закартували її, але ніде не написали толком, де саме над річкою Нічлава ту печеру можна знайти.

Найекзотичнішою печерою Тернопілля є «Масонська» в околицях Мельниці-Подільської з автографом «Korbecki» 1777 року. В тій печері – 27 черепів (місцевого «клубу 27»). Відомо, що пан Ян Канти Корбецький ніс службу в Заліщиках, був учасником заліщицької масонської ложі «12 золотих помідорів».

Невдовзі після 1777 року вхід в печеру перекрито обвалом. Відомо, що в печеру можна було потрапити в 2001-2004 роках, але в наш час печера чекає тебе, мій юний друже!

Перший прямий автобус з Тернополя з платформи автовокзалу №1 відправляється о 5:50. Не забудь взяти із собою саперну лопатку!

Андрій Мельничук