Тернопіль у 1672 році

Разом з передмісттям у Тернополі було 4 руські церкви

Щоб краще зрозуміти як виглядав Тернопіль у період своєї слави як місто-фортеця, нам з вами потрібно перенестися назад, у 17 століття, а саме у 1672 рік, і спробувати уявити наше рідне місто, опираючись на інвентарі і згадки мандрівників. Така собі прогулянка у часі.

Фактично першим хто залишив згадку про наше місто був німецький мандрівник Ульріх Вердум що подорожував Галичиною та Поділлям у 1671 та 1672 роках. Хоча його запис у щоденнику що торкається Тернополя не є надто докладним, але дозволяє дещо прояснити і зрозуміти для себе. Дослівно він описує так:

«Це місто лежить у на схилі пологого пагорба. З трьох сторін його оточує велике озеро і широкі болота. Четверта сторона від згаданого пагорба є захищеною, має досить широкий рів з насипним валом і двома грубезними вежами на рогах, як і одна посередині, що заразом служить і брамою. Замок підноситься в північно-західній частині міста, в самій середині озера, має великі міцні будівлі з каменю збудовані на ітілійський взірець, і мури  та вежі замку з заходу та півдня захищають його навіть там де навколо тягнеться озеро. Від замку до міста теж знаходиться глибокий рів з валом з землі та стінами. Католики мають в місті великий камяний костел, русини мають три храми, а жиди, яких тут так багато, що займають найкращу дільницю міста мають таку гарну збудовану з каменю синагогу, що кращої за неї я не бачив ніде в Польщі. На сході міста, лежить також велике передмісття, в якому знаходиться храм католицький»

Ні би і все зрозуміло, але все таки можна дещо розяснити. Костел католицький в місті це той самий костел Замойських, про який нам вже відомо, і який так і ніколи не був остаточно добудований, три українські храми в місті, це само собою Надставна церква воздвиження Чесного Хреста, Середня церква Різдва і Христового і скоріше за все дерев’яна Маріїнська церква, на місці якої згодом постав Домініканський костел (нинішня Катедра). Католицький храм на східному передмістті, не що інше, як церква Успення Пречистої Діви Марії, яка, як і зараз, тоді належала грекокатоликам, саме тому Вердум називає її католицьким храмом.

Більш докладно уявити місто ми можемо з інвентаря 1672 року, який був складений паном Войцеховським, адміністратором володінь пана Конєцпольського, у чиїй власності тоді перебувало наше місто.

Вежі поруйновані та без накриття

Прогулянку в часі почнемо з сходу, уявно підїжджаючи до міста дорогою що вела з Камянця Подільського. Вїзд у місто перетинав глибокий рів, а за ним високий вал, зя яким і міста видно не було. Цей вал памятав давні часи, оскільки його було насипано ще на початках міста, тепер він трохи розсипався, потребував «рятунку», і в певних місцях його було підпирано дубовими палями, де інде підмуровано. На рогах валу стояли дві величезні вежі, Кушнірська вежа стояла у північно-східному наріжнику міста (приблизно за теперішнім катедральним собором УГКЦ), а Шевська вежа у південно-східному куті (трохи південніше Середньої церкви Різдва Христового), обидві башти від часу і воєнних потрясінь значно похилилися і потребували дбайливого догляду. Так згідно даного інвентаря обидві вежі потребували накриття, були відсутні двері до них, а в Кушнірської вежі навіть був вирваний кавалок.

До міста потрапляли через Камянецьку браму, масивну муровану вежу з проїздом, що знаходилася приблизно посередині згаданого валу. Про масивність даних споруд свідчить те, що і під вежами і під брамами знаходилися великі та розлогі підвали. Проходячи Камянецьку браму потрапляємо власне у саме місто. Відразу за брамою знаходилася камяна церка Різдва Христового покрита гонтом, що разом з церковним цвинтарем була оточена муром, і починалася тодішня вулиця Камянецька (теперішня Руська). Відразу коло церкви Різдва Христового стояв будинок місцевого священника отця Григорія, також розміщувався»шпиталь руський». По вулиці стояли будинка знатних осіб Тернополя, війта, міських радників та чиновників. В той час вулицю Камянецьку замешкували тільки християни, причому переважно східного обряду. Це була головна вулиця міста, яка проходячи далі через ринок, перетікала у вулицю Львівську (частина теперішньої вулиці Руської району Надставної церкви) і закінчувалася Львівською брамою коло Надставної церкви. Львівська брама була подібною до Камянецької, така ж масивна та велична, але відрізнялася від неї, тим що була більше зруйнована у татарських сутичках, так як потребувала над собою помешкання, та й взагалі немала накриття над собою.

Жиди витісняли християн з ринку

Проходячи вулицею Камянецькою можна було потрапити на колишній старий ринок, (теперішня вулиця Старий Ринок, який у той час  був більшим і займав ширшу площу у південніший бік, знову ж таки захоплюючи теперішню вулицю Руську). Посеред ринку заходилася ратуша, оточена крамниця і ятками з різноманітним крамом. Тут знаходилися крамниці найзаможніших купців і міщан Тернополя, таких як Христофора Шаравки, Івана Сенчини, бурграфа на замку Еліаша Качевича, Івана Таланти, Нестайчишина, хоча були і жидівські магазини Мордухая, Берка, Лейзора, всього жиди мали  21 крамницю, займаючи саму південну частину ринку, хоча і серед них проскакували зо три християнських магазини. Про значний торговий рух і потенціал міста свідчить хоча б те, що купували і продавали в нас керуючись так званою «мірою тернопільською»

Південніше ринкової площі, в окремій частині міста підносилася єврейська божниця, якою так захоплювався Ульріх Вердум, вона була ніби центром єврейської общини Тернополя, концентручи навколо себе жидівську людність. І хоч християни не одноразово скаржилися в магістрат, що жиди викуповують християнські будинки на їхніх вулицях і витісняють їх з ринку, на що магістрат піднімав податки і орендну плату для іудеїв, та як показала подальша історія, надаремно.

Багаті і бідні жили в різних дільницях міста

Південна частина міста являла собою трішки іншу картину. Якщо вїжджати в місто з заходу, то проїжджаючи по греблі, перед нами поставала оборонна Львівська брама,підносилася коло неї Надставна церква, і проїжджаюи у браму, відходило дві вулиці. Львівська, яка вела до ринку, і вулиця Довга, що тягнулася від Львівської брами до Шевської вежі на східній межі міста. Тут мешкали преважно бідні ремісники і наймані працівники. Представники шевського, кравецького, ткацького цехів мали тут свої помешкання, тут розміщувалися солодовні та бровари, які варили один з головних продуктів тернопільських – пиво, широко знане в околиці. Загалом вулиця Довга, була таким собі біднуватим ремісничим кварталом. Ті хто, дороблявся якихось коштів, переселялися на вулицю Багату, що проходила там де і зараз, між вулицями Руською і тодішньої Довгою, де мешкала сама аристократія українського міщанства.

З північної сторони ринку, ближче замку, був вигляд зовсім протилежний тому, що можна було зустріти на південній межі. На відміну від ремісничих кварталів, тут, як вживає цього виразу Людвік Фінкель, проживала лицарська частина міста. Замкова та фільварочна служби, католицька громада, шляхетські сім’ї.

Католицький костел Яна Хрестителя (Замойських) стояв на високому підмурівку, недалеко від замку, у правому розі ринку, повернутий фасадом до нього. Обмурована муром, храмова територія містила відповідно до тодішнього звичаю цвинтар, але «бракувало до нього святої фігури, щоб відділяла костел від ринку». Коло костелу знаходився будинок священника – Шимона Петровського, який до речі, отримував від старости на замку щорічно 600 злотих, так як пожертви парафіян були надто малими, і католицька парафія на них не могла утримуватися. Це дуже виразний факт який нам говорить про релігійний склад міста, про кількість католиків та православних.

Далі буде.

Анатолій Лещишин