Цінові хіти 2011-го — гречка і нові тарифи ЖКГ

В останні дні увага населення України фокусується на трьох соціально-економічних проблемах: нестримному зростанні цін на гречку, лютневому старті підвищення житлово-комунальних тарифів і майбутній пенсійній реформі. Останню з них DT.UA досить докладно освітлює, а от дві перші, певне, потребують додаткових коментарів.

Зовсім без реакції залишилося повідомлення Державної служби статистики про індекс інфляції в січні, в якому повідомлялося, що за період із січня 1998-го по січень 2011-го індекс споживчих цін переступив п’ятикратну величину і становить 500,9%. Тобто купівельна спроможність гривні, відносно грошових витрат населення, зменшилася вп’ятеро. Звісно, зросли зарплати та пенсії. Не охоплюючи всього цього періоду, зупинимося на продуктах харчування, по яких сталося найбільше зростання цін.

Продовольчі ціни

Обсяг інформації про стрімке, мало не щоденне зростання цін на гречку навряд чи поступається повідомленням ЗМІ про події в Єгипті. До неринкових, адміністративних заходів обмеження зростання цін на неї змушені були підключитися уряд і регіональна влада. Але на цьому тлі вже призабулося, що в останні роки різке збільшення цін торкнулося не тільки гречки. Відбулося, наприклад, дворазове зростання цін на соняшникову олію і цукор.

Алгоритм урядових коментарів зазвичай зводився до того, що об’єктивних причин для таких цінових змін немає. І найчастіше саме так і є. До спроб загальмувати та обмежити підвищення цін підключався Антимонопольний комітет, і йому вдавалося домогтися зниження цін на ці продукти приблизно на 5%, але через півроку-рік ціни на ці продукти продовжували зростати.

В аналогічних, якщо не у більших, пропорціях збільшувалися ціни на картоплю, овочі, на виробників яких в Антимонопольного комітету немає управи.

У табл. 1 наводяться ціни на продовольчі товари, по яких за останні роки відбулося найістотніше зростання. Проаналізовано ціни, які склалися на 255 ринках у 70 містах України і за якими ці продукти продавалися 20—25 грудня. І хоча ці дані не охоплюють продажів продовольчих товарів у мережних та інших магазинах, вони цілком репрезентативні, тому що не можуть істотно різнитися від магазинних. А аналогічних даних щодо цін у магазинах просто немає.

За цими 13 видами продовольчих товарів колишній Держкомстат, а нині Державна служба статистики, як і ще за 107 продуктами харчування, визначає щомісячні цінові зміни в індексному вираженні відносно попереднього місяця і грудня попереднього року. Але вони наводяться, за винятком п’яти-семи продуктів харчування, таких як яйця, цукор, олія, лише за укрупненими продуктовими групами: хлібо-, м’ясо-, рибопродукти, овочі. Мабуть, вважається, що населення, інші користувачі будуть задоволені й цим.

На жаль, індекси по окремих продуктах, зокрема й по гречці, недоступні. Хоча їх без особливих проблем можна було б щомісяця публікувати в розгорнутому вигляді на веб-сайті Держстатслужби або, в найгіршому разі, в щорічних статистичних збірках «Індекси споживчих цін» обсягом 180 сторінок. Немає усвідомлення того, що коли для макроекономіки найбільш значущий показник ВВП, який, за влучним висловом одного з політиків, „на хліб не намажеш“, то для широких верств населення набагато актуальніші детальні дані індексу споживчих цін.

Чому, якщо наших громадян цікавлять цінові зміни, скажімо, по каві, чаю, які віднедавна за міжнародною класифікацією належать до групи безалкогольних напоїв, поряд із мінеральною водою і фруктово-ягідними соками, вони не можуть їх одержати? Може, з нещодавнім ухваленням Верховною Радою Закону України „Про доступ до публічної інформації“ буде знято обмеження на публікацію розгорнутих даних по ІСЦ?

Та повернімося до гречки. Чи були об’єктивні причини для такого різкого зростання цін? Почнемо із сільського господарства. За останні роки валові збори гречки різко скоротилися — з 481 тис. тонн 2000 року до 134 тис. тонн 2010-го, але її цілком вистачало. З урожаю 2010 року після промислової переробки вийде 80—85 тис. тонн гречки-крупи. При тенденції до зменшення валових зборів цієї культури та отриманої гречки-крупи ціни на неї до 2010 року змінювалися незначно, наприклад за 2009-й зросли лише на 6,0%, а от 2010-го — вже в 2,58 разу. Влада обіцяє нам, що невдовзі ціна повернеться до 13—14 грн. за кілограм.

У січні — на початку лютого гарячкове зростання цін тривало — мало не до 25, а то й 30 грн. за кілограм гречаної крупи, і її де-не-де, як за радянських часів, перестали продавати більше кілограма одному покупцеві. Промисловою переробкою гречки на крупу в нас займається лише кілька компаній, і їм не так складно досягти монополістичної угоди про підвищення цін. Доклали свою руку і оптовики, і роздрібна торгівля.

Очевидно, що навіть без втручання органів влади утримувати ціни на гречку на нинішньому позахмарному рівні не вдасться. Витрати на гречку в споживчому кошику невеликі: вони становлять 0,523% і можуть бути заміщені в результаті переходу на інші продукти, ціни на які якщо й збільшилися, то ненабагато. Наприклад, на рис (вага 0,697%), макаронні вироби (0,707%) або ж на картоплю (1,337%). Хоча ціни на картоплю за рік зросли більш як у півтора разу і вже перевищили ціни на гречку у 2009 році.

Та рекордсменом зі зростання цін за останні роки був часник (вага — лише 0,023%). Ціни на нього протягом кількох попередніх років становили приблизно 10—11 грн./кг. А попит як на профілактичний засіб проти грипу значно зріс минулої зими, а звідси й ціни, які в січні-лютому минулого року доходили до 37—40 грн./кг і лише ненабагато впали в наступні місяці.

Нині Кабмін підписав навіть не просто угоду чи договір, а значно більш значущий документ — меморандум про стабілізацію цін на цукор, соняшникову олію та гречку.

Житлово-комунальні тарифи

Підвищення більшості житлово-комунальних тарифів, яке починається з лютневих платіжок, виявиться більш болючим, ніж зрослі ціни на гречку. На відміну від гречаної каші, яку цілком можна замінити вівсянкою, споживану електроенергію свічками не заміниш, без води сидіти не будеш, із квартир у курені, як Ленін і Зинов’єв 1917 року, не переселишся. Хочеш не хочеш, а платити за новими тарифами доведеться. Та й рекламованих субсидій не одержиш, не заплативши сповна за платіжками.

Зростання тарифів зачепить практично усі види комунальних послуг — і ті, що регулюються центральними органами (електрика, газ), і ті, що перебувають у віданні місцевих (вода, водовідведення і решта). Для координації робіт у цій сфері терміново створюється Національна комісія з регулювання ринку комунальних послуг і готується проект президентського указу. Правда, залишається актуальним запитання — чи є в нас у цьому секторі економіки ринки або ж тут переважають природні монополії?

Конкретні показники збільшення мають якоюсь мірою ще неостаточний характер. Хоча, за даними Мінекономрозвитку, прогнозні макропоказники на 2011 рік версталися виходячи з припущення, що плата за власне житло (квартплата) зросте на 17%, водопостачання — на 18, каналізацію — 19, електроенергію — 40, природний газ — 50, гарячу воду й опалення — на 24%.

Тут треба ще врахувати, що тарифи, які встановлюються регіональними органами влади, будуть неоднаковими. Тому підсумовувати результати очікуваних змін доволі складно. Але можна виокремити кілька найбільш значущих аспектів.

Підвищення житлово-комунальних тарифів цього року буде наймасштабнішим за п’ять років. До цього найбільше їхнє підвищення було 2006 року — на 66,5%. А фактично ще більше, тому що в цю групу споживчих витрат включаються і не пов’язані зі зміною тарифів витрати населення на утримання і ремонт житла (купівлю шпалер, керамічної плитки, встановлення пластикових вікон, бронедверей).

За основними видами тарифів їх зміни наведено в табл. 2. Загалом цей компонент ІСЦ і за попередні п’ять років зростав у півтора разу швидше, ніж загальний індекс. Найбільше зросли тарифи на природний газ і водовідведення (майже в 4,2 разу), найменше — на електроенергію (у 1,56 разу).

Гадане збільшення тарифів за місяць-два або дво-триразове (як нам обіцяють по електроенергії) протягом року сприймається населенням набагато болючіше, ніж більш-менш плавне зростання. І саме таке сприйняття переважатиме цього року. Начебто цей аспект усвідомлює і влада. За повідомленнями ЗМІ, 9 лютого на засіданні Кабміну Микола Азаров сказав, що підстав для одномоментного, різкого підвищення тарифів на енергоресурси та житлово-комунальні послуги нині в Україні немає. Але не дуже зрозуміло, чому в цих словах віддається пріоритет — необгрунтованості різкого підвищення тарифів чи чиннику одномоментності.

Жаль, що ігнорується аргументація багатьох авторитетних фахівців, наприклад І.Плачкова, що й існуючі, і нові тарифи непрозорі, в них є елементи завищення, у чому зацікавлені пануючі в цьому секторі економіки природні монополії. Як приклад непрозорості можна посилатися на те, що Держстатслужба змушена була припинити по регіонах України публікацію навіть таких безневинних, але інформаційно важливих даних, як розмір нарахувань і сплати населенням тарифів за електроенергію, тому що проти цього заперечувало керівництво „Донецькобленерго“. Оскільки нібито ці дані конфіденційні.

Колись Держкомстат щомісяця публікував дані по 27 регіонах по шести видах комунальних послуг, тобто 162 показники. Але через незгоду одного регіонального монополіста довелося згорнути публікацію даних по електроенергії, хоча і в інших регіонах теж чимало природних монополій. Може, Антимонопольному комітету варто звернути на це увагу? У базовому Законі України „Про інформацію“ у статті 30 говориться: «Інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати знати цю інформацію переважає право її власника на її захист».

Слід зазначити, що майбутнє підвищення житлово-комунальних тарифів найбільшою мірою зачепить міське населення. Тому що в сільській місцевості лише невелика частина жителів має доступ до природного (а не скрапленого балонного) газу, централізованого гарячого і холодного водопостачання, центрального опалення. Селян повною мірою зачепить лише зростання тарифів на електроенергію.

Влада обіцяє, що населенню з невисокими доходами підвищення тарифів компенсуватиметься більш просунутою, щедрою системою субсидій. Наводяться цифри про те, що 2010 року 850 тис. родин одержали 6 млрд. грн. житлово-комунальних субсидій, а 2011-го їх кількість зросте до 1,4 млн. (тобто на них може розраховувати тільки 8,2% сімей), і в бюджеті закладено 9 млрд. грн. на ці цілі.

Ці дані про кількість сімей, що одержували субсидії, не стикуються з даними, які публікує Держстатслужба. За даними її експрес-випуску №15 (від 21 січня 2011 року), субсидії на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг було призначено 1763 тис. сімей (або 10,3% усіх сімей), зокрема 1354 тис. у містах і 413 тис. — у сільській місцевості. І тут важливо додати для розуміння, що 86,0% сімей — одержувачів субсидій складалися з однієї особи (тобто це переважно одинокі пенсіонери) і лише 14,0% — із двох і більше чоловік.

За даними обстежень витрат і ресурсів домогосподарств, що заслуговують на високу оцінку, в останні роки грошові витрати на житлово-комунальні послуги становили в середньому менш як 10,0%, тому, начебто, особливо сподіватися на одержання субсидій більшості сімей не доводиться. Так, у структурі грошових витрат 2009 року (даних за 2010-й іще немає) на місяць на домогосподарство (сім’ю) припадало 193,3 грн. на оплату житлово-комунальних послуг (2008-го — 156,5 грн.), зокрема в містах — 232,7 грн., у селах — лише 16,9 грн. У 2009 році найбільша частка витрат на оплату житлово-комунальних послуг у сім’ях з однієї людини — 9,5%, із двох чоловік — 8,5%.

У домогосподарствах, які одержували субсидії (а це 31% усіх домогосподарств) при витратах на послуги ЖКГ 2009-го 215,7 грн. на місяць, середній розмір субсидій становив 58,6 грн., тобто вони покривали 27,2% цих витрат.

Андрій Ревенко «Дзеркало тижня. Україна»

Фото www.faqs.org