“Будь Табачнік поумнєє, він би полностю запретив руську літературу” – щоденник Фаїни Каплан, персонажа блогу

Фаїна Каплан. Персонаж однойменного блогу faina-kaplan.livejournal.com. Про себе пише: “Маю два золоті зуби: один угорі й один унизу. Можу віджатися від підлоги 44 рази і з’їсти середнього розміру цибулину без хліба, хіба шо візьму трохи солі. Можу зав’язати мотузку в різний спосіб. Люблю громадський транспорт, усе дешеве, їсти пиріжки, голосно казати свою точку зору і довго спати. Не люблю депутатів, горгаз, горводоканал, безлад і художню літературу”.

Автор блогу – українка родом із села Нікопольського району на Дніпропетровщині. З 2001-го живе у Сан-Франциско, штат Каліфорнія, США. Працює ілюстратором у видавництві. Заміжня. Має дитину

Друзі, давайте виберемо день, шоб большинство депутатів було в людному місці, наприклад, на засіданні Верховної Pади, і силою нашої думки заставимо їх всратись. Нада тіки назначить точне время. Якшо тисяча людей буде одночасно молитись у назначений час, то должни всратись хоча б пара депутатів, я щитаю.

В мене є така мічта, шоб зробить шото, наприклад, написать книжку для дітей, і заработать на цьому вагон грошей. Но я не знаю про шо писать. Дітей, як бачу, інтересують більше всього матюки, гімно, “казні, питки, уроди”, невеличкі животні, шо їх на вулиці машина роздавила. Но діти ж не купляють собі самі книжки. Тому ці популярні сюжети втілить не вдасться.

Посадила под окном бєрьозу, бо видно, коли я з ванни гола виходю.

Кожен раз, коли наїмся жирного перед сном, просипаюсь в два ночі й думаю за шото грусне. За якихось обездолених знайомих чи родичів, за хворих і неімущіх, і як їм можна допомогти.

Саме главне, шо отліча пострадянське суспільство од решти світу – це наше бабйо. Таких нераціональних, корисливих в мєлочах, но в той же час красівих і безпорадних у життєвих ситуаціях женщін нема ніде в світі.

Балакаючи з мущіною, за якого б ви не прочь вийти заміж, уявляйте, шо перед вами огромне говоряще насікоме. Тоді в вас на обличчі буде написаний великий неподдєльний інтерес, ентузіазм, захват, подив. Таким образом, мущіна буде відчувать свою глибоку унікальність і чарівність. Водночас, це допоможе вам приховать матрімоніальний клопіт, розпач і тривогу – шо дуже отталкує мущін.

У мексиканців є хароша развівающа дєцка гра, коли діти луплять палками звірятко, зроблене з пап’є-маше і начинене канфєтами, аж поки воно не поламається і канфєти не почнуть падать на пол. Можна так зробить з політичними фігурами або артістами. Варіант для комуністів: фігура Сталіна, шо її цілують в жопу, аж поки пап’є-маше не розмочиться і звідти не почнуть випадать цукерки.

Нашла на горищі мамину книжку з математики за п’ятий клас. Там на першій сторінкі написано: “Хто хоче взнать, чия це книжка, подивись на стор.18”. На сторінкі 18 написано: “Подивись на стор. 43”. На сторінкі 43: “На стор. 72”. На 72-й: “Стор. 27” і так дуже довго. Потім дето через піїсят сторінок: “Це книжка Люби”. І ще хтось олівцем дописав: “Люба, ти дуже неприятна дівчинка”.

Шо характєрно, німця-окупанта і геноцидника прийма з радістю і без візи люба країна світу, і він як вареник в маслі катається. А народи-рятівники і переможці стоять у чергах при посольстві й їх часто тумаками звідти гонять назад до себе в “засцаний под’єзд”.

Неважно, хто стане президентом, бо, слава Богу, українці вже більш-менш навчилися жить автономно від влади.

Після сплати налогів я должна змириться з тим, шо цілий рік працювала безплатно. 35 процентів дохода в нас забирають. А це і є мій вклад у сімейний бюджет. І куди йдуть мої гроші? В основном на війни в Афганістані й у Іраку, а ще на таке хобі, як запуск ракет на Марс і на Луну. Бо нам крайнє важно знать, чи є там вода.

Ви помітили, шо люди, чия ідеологічна позиція дуже відрізняється від вашої і шо не погоджуються з вами в багатьох питаннях, мають неприємну зовнішність, безформене тіло, погану шкіру, карієсні зуби і купу проблем в лічному житті?

Культура – це там, де ніхто нікого не безпокоє. А не там, де гарно вдіваються і багато філософствують про високі матерії.

У кожнім придурку і нелюді можна найти шото хароше. Один мій некревний родич – гнида, в якому нема нічого гуманного і нежлобського, посадив виноград і дуже акуратно його обрізав і підв’язав. Ще й підрівняв кінці на підв’язувальних мотузочках, шоб були однакові.

Довіряю доглядать свою дитину тіки простій, хорошій і отвецтвеній женщіні. Як я знаю чи женщіна облада такими свойствами? Я подивлюсь, шо вона чита. Якшо нічого, або про феньшуй і гороскопи – вона проста, чесна, хороша і відповідальна. Якшо Кафку, Бруно Шульца, Богумила Грабала, то такій женщіні дитину не довіряй. У неї голова неправільно встроєна, шоб няньчить дітей.

Друзя, якшо ви балакаєте по-рускі, то чому соромитесь називатись руськими? В цьому нічого поганого нема. Шо значить рускоязичні українці? Це як Проня Прокоповна і Голохвастов, чи шо?

Спитала в начальства, чи не можна мене повисить. Дали заполнить спеціальну анкету, шоб взнать чим я занімаюсь. Я її заполнила, поставивши галочку напротів майже каждой діяльності. Спитала: “Ну шо”? Сказали, шо повисили. Спитала: “Скіки мені полагається грошей тепер?” Сказали, шо про гроші рєчь не йшла, но в должності мене повисили. Піду спитаю, чи не можна мені давать більше грошей, а повишать не обізатільно, можна даже понизить.

Часто спостерігаю неправильну техніку висякування носа. Люди просто придавлюють збоку одну ніздрю і дують в іншу. Правильно висякувати ніс, затуливши ніздрю одним пальцем знизу. Спочатку дують короткими поривчастими висяками, потім – кількома довгими.

Зі мной проізошов неприятний случай. Я взяла рукою гливкий багет, опустила його в паперову торбинку “Пекарі Парижу”. Но він пробив гострим кінцем торбинку і впав мені на великий палець правої ноги, дуже забивши ніготь і порізавши шкіру на кров. Тепер мені важко ходить і нога посиніла. Вопрос: на кого подавать в суд – на паперову фабрику, шо виготовля торбинку, чи саму фірму “Пекарі Парижу”, шо замовля паперові торбинки, які не відповідають нормам безпеки?

Щитаю, шо коли на роботі намікають на скорочення, то самий лучший ход – це написать красіве пісьмо про то, шо ти хочеш повишеніє. Сократить людину, шо написала таке прошеніє, буде сложніше. Во-первих, ваш начальник задумається над вашими достоїнствами. А во-вторих, сократить людину, шо сподівається іменно наоборот, буде дуже важко морально, бо в такої людини може статись серцевий напад.

Чого удобно жить в Штатах, так того, шо тутешні женщіни привчили мущін, шо ходить у глаженій одежі – то ексцентрична роскош, допустима тіки в случаї, якшо ти гомосексуаліст. Всі решта мущін ходять в неглаженому одязі. На цьому економиться багато сил, часу й електроенергії.

Найтрогатєльнійший, найзворушливіший вигляд має мущіна, шо з’ївши перве, наклада в ту саму тарілку вторе і їсть тою самою ложкою. Коли я таке спостерігаю, в мене з глаз котяться на пол сльози і я їх не можу здержать. На інших женщін таку реакцію проізводе фільм “Тітанік”.

Гуманітарії – сплош бесполєзні люди, які тіки й годяться на то, шоб із ними випить. Вони не знають, як заробить грошей, вони беззащітні. Но смак в них хароший.

От странні люди, шо не люблять однокласніків. У нас така хароша взаїмовигода: до Володі – родича на завод пристроїть, до Сірожи – в секцію дітей на футбол здать, в Алінки, шо в неї мясний кіоск на базарі – харошого мняса купить. Мало лі шо.

Можу отжаться од пола 25 разів і граючись з’їсти цибулину завбільшки з кулак. Знаю кілька способів зав’язування шнурків, так шоб вони ніколи не розв’язувались спонтанно. Даже капронові чи з іншого синтетичного матеріалу.

Мені інтересно, хто ці граждани, шо скупляються в продуктових магазінах України, і главне – з якою метою. Там є тіко дві їстівні речі: очищена вода і водка. Я купила шоколаду і згущонки, шоб зробить американську народну цукерку “фач”. Мене предупреждали нащьот шоколаду, так я купила всіх сортів – не можуть же всі буть галімими. І шо получилось: шоколад не плавиться, він емульгує і превращається в густу ноздрєвату пасту, як ото пємза, шо чистить п’ятки. Згущонка, даже сама дорога, тхне ратицями і кізяком.

В районі 35 років безробітною людиною буть неприлічно більше як чотири-шість місяців. У таком возрасті людина часто здатна сама собі создать робоче місце. Якшо ти безробітний у таком возрасті, то значить в тебе шото не в порядку з соціальними навичками. По-перше, з ким ти дружиш? Чи є в тебе справжні друзі, віртуальні друзі, чи віртуально-реальні, тіпа як на “Однокласніках”, ізвіняюся?

Після смерті особистість – ну не особистість, канєшно, а оте, шо од нас лишається, душа чи ше якийсь там нейрозгусток – опиняється в неупрощьоній реальності, де часу і вимірів не існує взагалі. Де ви себе ощущаєте, якшо нема вимірів і часу? Ніде і всюду, ніколи і завжди, як та точка отщьота “0”. Нє, ну її ж насправді нема, вона создана для удобства. Шоб можна було відповісти на просте питання: “Де Янукович?” – “Він в Межигір’ї, 530 км від Кийова. Можна показать, де Янукович на глобусі, то буде трьохвимірне пространство. А можна на карті – двовимірне. Тепер інтересне: яка якість відчуття після смерті – ніде і всюду, завжди і ніколи – тобто тобі харашо чи погано, проще говоря? А це залежить від того, яка ти людина. Нє, не хароша чи погана, а чи є в тебе сильні бажання чи нема їх. Якшо є, то вони залишаться з тобою і тобі буде погано. А якшо нема, то ти в нірвані, чи, щітай, в раю.

Чим більше руськой літератури в школьній програмі, тим більше її взненавидять школьніки, а Владико Кіріл за це Табачніка по головкі не погладе. Будь Табачнік поумнєє, він би полностю запретив руську літературу, шоб люди переписували її собі в тітрадку при лучині, переховували в схронах. Тоді б в школьніка появився б до неї інтерес.

У мене накопилися такі екзистенціальні вопроси. Перший: якшо я дала гроші на благодійну справу, а оказалось, шо мошеннікам, чи буде це щітатись як благодійна справа, коли будуть рішать, чи йти мені в рай? Другий: якшо я дала гроші жебраку, но не через те, шо мені його шкода, а через те, шо я засцала в безлюдному провулку і рішила откупитись – чи буде це щітатись, коли мене будуть принімать в рай?

ГАЗЕТА