010023743

вбиральням, виходкам, туалетам, тубзікам, сральням та іншим місцям отримання задоволення присвячується…
бридливим та гидливим читати та переглядати не рекомендується…

До одного галичанина у гості приїхали родичі із Заходу. Вони захотіли побувати в його селі і там залишилися на ніч. От серед ночі гостю захотілося піти справити потребу. Як то в більшості галицьких сіл, виходок знаходиться надворі. Правда, зроблений добротно — без шпар. Але є проблема — без електроосвітлення. Прибігає гість, будить галичанина і каже:
– There is no lamp! No lamp!..
– Ноу ламп? Ноу ламп… – повторяє задумано галичанин, знаходить ліхтарик і дає в руки гостю, – ось тобі ламп…
Почну із самого початку. Ні, зовсім не із того, що спонукало мене написати цю статтю. А із того, чому вона так називається – “010023743”. Це — таємничий (принаймні для мене) номер на одному із громадських туалетів в селі, де я час від часу буваю. Він став для мене певним символом. Символом громадських туалетів взагалі, примарної гостинності та загальної негосподарності зокрема…

Якось посперечалися українець, француз та американець, що таке кайф. І кожен мав довести іншим на практиці, що це таке.
Приїхали у Францію. Француз годував хлопців, поїв, але до жінок не підпускав з місяць часу. А тоді привів найкращих курвів. Побули, розважилися, і кажуть “так нічого”…
Поїхали в Америку. Американець з тиждень не давав їсти. А тоді накрив найбагатший стіл. Поїли, запили і кажуть “ну, може бути”…
Приїхали в Україну. Завів українець гостей до себе на квартиру, закупив купу пива, закрив двері з середини, аби не мали куди вийти. День п’ють пиво. Просяться в туалет. Але не можна. Другий п’ють. Просять, бо не витримують. Але не можна. Третій день п’ють. І під вечір пустив у виходок. Виходять такі задоволені і разом “оце КАЙФ!”…
Що б хто не казав, а у виходку люди отримують задоволення. Не буду вас відсилати до відомих чи не відомих загалу праць колишнього співвітчизника наших прабабусь Зиґмунда Фройда, просто повірте мені на слово і собі на відчуття. Люди кометою спішать, долаючи пороги фізичного, коли їх “припече”, а із “таємної кімнати” виходять із блаженством на лиці. Після сповіді такі не виходять! І після цього розумієш, де насправді очищається людина…
Проблема справляння потреби, культурного справляння потреби актуальна вже давно. Відомо, що коли ще не було санвузлів та унітазів, навіть князі й королі сцяли по кутках, за шторами і просто де виділи…
Я мандрував і зупинився на ніч в одних людей. Була дощова погода. І маленький хлопчик, внук власниці, коли хтів “до вітру”, виходив на відкритий ґанок і з ґанку сцяв, де видів…
Мабуть, чи не кожен з нас міг бачити, як вечором чи навіть за дня, у парку, скверику, в під’їзді, за будинком чи навіть на зупинці транспорту хтось справляє потребу. Ну, можете дорікнути, мовляв, то брак культури. Але культура береться із навколишніх умов. Нема громадських туалетів і служби, яка б за ними доглядала — нема відповідної культури у значної кількості населення… А як і знайдеться доступний туалет на вулиці, то за кілька секунд задоволення деруть коло 1-2 гривні, а то і більше – ну наче як професійна курва (в пропорційному розрахунку)! В таких умовах плюєш на встид і йдеш безкоштовно в кущі…
Особливо ця проблема актуальна у туристичних районах — там нормальні виходки такі ж потрібні, як і нормальні шляхи та способи зв’язку. До нас же ж їздять чи не звідусіль! Де наш ґонор дівся? Ну, звісно, можна сказати, що за останні 50 років окупації східними варварами та 20 років окупації кримінальними нащадками тих варварів, того ґонору й не стало… Але ж, дорогі галичани і галичанки, він у нас в крові, то не брешіть самі собі…

Урок української мови у сільській школі. Вчителька довго пояснювала про омоніми — слова з однаковим звучанням, але різним значення.
Іванка навела приклади із дівочою косою та косою, якою косять сіно. Олежик — про замок у місті та замок, який закривається на ключ.
Підносить руку Володя. Вчителька питає:
– Яке ти слово-омонім знаєш?
– Щит.
– Ну, хіба це слово має подвійне значення? Ану наведи приклади.
– Має. От наприклад: “Колись вояк носив щит довжиною 2 метри” і “Мій тато як стане на горбі, то счит на 2 метри”!..
А ще виходки — місце розвитку та втілення народного гумору. Часом пишуть різні дурниці, які самі по собі і не смішні, але на стінах туалету… Наприклад: “Сосі ноги Будулая”, “Якшо ти насрав зараза, нажми кнопку унітаза, ну а як нема такої, то згрібай гімно рукою!”, “Смерть гомікам”, “Коля + Маша = серце із стрілою (мабуть) Амура”, “Хочеш сексу — дзвони 093*******” (№ телефону не подаю зумисне), “Кінчати тут ↓” та інші…
А ще цікавим є те, чим обклеюють стінки виходків. В одної знайомої там нейтральне — краєвиди, – сциш собі і навколо краса. А коли ставали з друзями на нічліг в якомусь селі, то в туалеті я там запримітив, що стіни обклеєні сторінками календаря “Забавниє бичкі” – милі та часом інфантильні корівки з тих картинок так дивляться на тебе, що проймаєшся до них такою глибокою любов’ю, як і той господар, який то поклеїв. А в ще одного знайомого стінки вбиральні обклеєні аґітками Юлі Т********, – мабуть, мають мотивувати віддати не тільки голос. Хоча подумалося й інше – “сцяв/срав я на ту всю політику!”…
А у моєму селі, поки не зробили нормального водопостачання і всіх зручностей, в тому числі й туалету, в приміщенні будинку, виходок стояв за хлівом і мав великі шпарини. Стоячи там, можна було помітити, як сусід орав город, чи як його молода красива дочка сапала, зігнувшись раком… Тоді значення туалету, як місця задоволення, набувало трохи іншого відтінку… Але то вже зовсім інша історія*…