Антропологічний код нації

Сучасна людина у гіперінформаційному світі губиться в силу різних причин. Чомусь кожен вважає, що чим більше всмоктуватиме у себе, наче губка, тим краще. Відповідно нарощення темпу спілкування та опосередкування його різними засобами інформації призводить до так званого інформативно-просторового колапсу людства. Ми вже не здатні відфільтровувати зле від доброго, тому й перетворюємося на культурно-інформаційний смітник. Тому першопричину деградації варто відшукувати все ж таки в собі, у внутрішній суті власного я.

Людська амбівалентність вроджена, бо породжена дуалістичністю світу. Душа має сумління внутрішнє і перебуває на межі між самоусвідомленістю та кардинальною непогодженістю з усім, що самотворить. Ця межовість і є процесом шукання себе, своєї екзистенції (внутрішньої суті).

Внутрішня інакшість (чужинність) призводить до колапсу, апокаліптичної безнадії. Екзистенція ж постає як опір забуттю та небуттю, як момент самоутвердження на тлі суєти мирської. Чужинець у собі постає як інваріант ненависті до всього, що твориш і чим живеш. Він має руйнівну силу, блокує свідомість людини, робить її марґіналом суспільства, перекриває шлях розвитку та самовдосконалення.

Ми постійно наражаємося на зіткнення з чужим, і найлегшим шляхом до «знеболення» видається відмова від власної окремішності, неповторності. Однак є інший шлях – спроба зрозуміти чужого як іншого – не протиставляти себе й когось, а зіставляти, пізнаючи його і себе, усвідомлюючи важливість обох. Адже саме завдяки інакшості ми, справді, цікаві й привабливі один для одного. Яскравим є приклад із досвіду цьогорічного спілкування з іноземцями-інтелектуалами на 6 Міжнародному літературному фестивалі у рамках 18 Форуму видавців у Львові. Серед присутніх були представники двадцяти семи країн, п’яти континентів. Усі надзвичайно різні, але з об’єднуючою любов’ю до слова та літератури. Зокрема, Василь Махно, український американець, стверджує, що для нього не існує поняття тут/там, він не відмежовує Тернопіль від Нью-Йорка і скрізь має свій дім. Цьогоріч, на зустрічі, поет сказав, що англійською йому не пишеться, бо виїхав з країни, а не з мови.

Тому важливо за будь-яких умов зберегти свій національний код, ідентифікувати себе за ним будь-де. Звісно, в сучасному мультикультурному світі, де ми стикаємося з викликом космополітизму, це складно усвідомити, але все ж потрібно над цим замислитися.

Ми будемо собі чужі доти, поки не розпочнемо досліджувати філософію своєї душі, не прислухатимемося до тих згуків та сигналів, які вона нам надсилає. Бо чужинець є в кожному, ми не повинні його ненавидіти, а навпаки – ідентифікувати і прийняти як частину себе, над якою потрібно працювати, змінювати, перетворити на свояка.

Бінарна конструкція «я/інший» постулює стан ідеального існування проти стану неіснуання. Але «я» не може існувати без «іншого» і створює його, щоб забезпечити своє існування. Внутрішнє відчуття інакшості провокує людину до поступу, до активних дій, щоб змінити себе, вдосконалити.

Підсумовуючи, варто сказати, що мати в собі чужинця (іншого) цілком природно і навіть корисно. Тоді людина бореться, змінюється, сприяє суспільному розвою. Коли «я» не бачить меж досконалості, тобто «інший» відсутній, нація деградує. Треба бути собою, бо саме в цьому найвища цінність особистого буття як буття-у-світі.