Дві сторони медалі тернопільської міліції

Кажуть, що все пізнається в порівнянні. Неможливо, мовляв, об’єктивно оцінювати, не співставивши різні події та умови.

Події 9 травня в Тернополі дали чудову нагоду оцінити дії нашої «доблесної» міліції, головне завдання якої, начебто, захищати нас з вами, звичайних українців.

Отже, саме цей день підтвердив дволикість «правоохоронців». Дві різні ситуації продемонстрували кардинально протилежну реакцію тих, чий обов’язок захищати правопорядок в країні.

З одного боку: безчинство міліції та зухвале побиття громадян, місцевих та народних депутатів в Парку Слави з подальшими арештами, миттєвими несправедливими репресивними судовими вироками та буцегарнями. З другого: абсолютна правозахисна імпотенція міліціянтів в простій, здавалося б, побутовій справі: нічному жорстокому побиттю дівчат в самому центрі міста Тернополя.

Якби в тернопільської міліції була б крапля гідності, чи дозволили вони не просто чинити свавілля практично біля будівлі управління МВС, а згодом в самому відділку слухати численні погрози навіженого злочинця про «парежу на куски», «клянусь Алахом, я тебя убью», «я всє порєшаю», «лучше не рипатся», «берите стволи і єдьте сюда», «всех перестреляю», «поубиваю» і таке інше.

Чисельні забої на грудях, животі та руках, синяки і крововиливи, струс мозку у дівчат – підсумок загравань Анара Меджидова до українок, які посміли відмовити йому.

Злочинець зараз на волі, і тепер на повне горло звинувачує у провокаціях, вимагає кримінального переслідування для випадкових перехожих, що стали на захист безпорадних дівчат. Невже брудні гроші та корумповані зв’язки зробили свою справу?

А між тим, в далекому азербайджанському містечку Астара на березі Каспійського моря, звідки родом злочинець і досі панує патріархальних устрій. Там досі бережуть цноту і опікають старих та дітей. Там досі не прийнято навіть сісти біля неодруженої дівчини, щоб вона не відчувала себе незручно. Аналогічний тернопільському випадку з побиттям там закінчився б однозначно, кровною помстою. Для корінних азербайджанців, кривдник дівчат – ганьба для всього народу. За їх переконанням він не гідний навіть свого прізвища та національності.

Зовсім інакше в нас. Чому? Бо не шануємо своєї гідності та честі. Бо навіть ті, кому за офіцерським статусом належить вести себе гідно, прогинаються і принижуються, пристосовуються та продаються.

Отож і виходить, що дві сторони міліцейської медалі на сьогодні насправді однакові, спаплюжені та зганьблені. Тому, на жаль, сподівання на справедливе та чесне ставлення правоохоронців – питання майбутнього.

Олег Одинокий