У нас все, як не в людей, бо ми – не патріоти

Колись, тепер уже здається, що дуже давно, хоча з того дня минуло лише два місяці,  я трішки розмірковував щодо патріотизму і мови. Було це у публікації «Непатріотичні патріоти з УКРОПу». Несподівано для мене під цим блогом з’явився коментар. Якщо коротко, то звучав він так: «Нехай якою завгодно мовою розмовляють, тільки щоб щось робили». Потім почалися вибори і було якось не до мовних проблем. А тепер, коли дим передвиборних баталій розвіявся,  виникло бажання знову повернутися до цієї теми і трохи подискутувати.

Є у Німеччині такий собі футбольний клуб «Баварія».  Команда з великими досягненнями і славними традиціями. І є у них одна така досить смішна, як для нас, традиція – якщо запрошують тренера з-за кордону, то він обов’язково має володіти німецькою мовою. Вдома з дітьми, дружиною, коханкою чи коханцем, бо у них там в Європі тепер все досить складно з цим питанням, він може спілкуватися якою завгодно мовою, а з журналістами, керівництвом команди і вболівальниками – винятково німецькою. Тому що клуб німецький. І ось ці тренери найперше думають не про тактичні схеми, не про те,  якого гравця включити у трансферний лист, а про мовні курси. А у нас? Он є один тренер, який працює в Україні вже більше десяти років, а жодного слова так і не вивчив. Та що там тренер. Ще ніхто не забув «бімбу у вагіні» Миколи Яновича Азарова? І якби ж то він був один такий. У нас більша половина так званого політичного бомонду про українську мову хіба по радіо чула. Мови не знають і вчити не планують, більше того – заявляють про це відверто.

А тепер перейдімо до того, що нехай хоч щось роблять. А для чого їм хоч щось робити? Лікуються вони у «швейцаріях», «німеччинах», «ізраїлях». То який сенс перейматися вітчизняною охороною здоров’я? Діти їхні вчаться у всіляких «гарвардах». То чи потрібно їм піклуватися про розвиток української освіти? Відпочивати вони їздять за кордон. То для чого їм місцева інфраструктура? І так у всьому. Чи не кожен з них має маєтки не лише тут, а й там. Подейкують, що навіть великий місцевий патріот, який у вишиванці з факелом в ополонку пірнав,  Сергій Віталійович Надал і той придбав собі будиночок десь в Іспанії.

 

Єдине що вони роблять тут – це заробляють гроші. Хоча заробляють –  надто голосно сказано. А потім одразу ж через усілякі офшори виводять їх закордон.

 

Тому  більшість з них і мови не вчить, і робити нічого не планує. Хоча ні, інколи таки щось роблять. Перед виборами. Тому що ця імітація діяльності на наше з вами благо дає їм змогу продовжувати отримувати грошенята. Бо не Україну вони люблять, а ті можливості збагачення, які вона їм дає.

Андрій Березовчук