КорАллі – нарешті «Є!»

4 жовтня мистецьке об’єднання «Дзиґа» приймало у себе в гостях трембітно-амбітний івано-франківський гурт «КорАллі».

Хлопці завітали у Львів з презентацією нового альбому «Є!». «Погляд тернопільський» отримав ексклюзивну можливість поспілкуватися з карпатськими аллігаторами і дізнатися всі секрети їхньої творчості. Розмова була дуже динамічна, цікава і весела.

 

«КорАллі» -це щось на межі геніальності та вар’ятства, драйву та божевілля. «КорАллі» – це дві гітари, ударні, клавіші і сопілка, дримба та трембіта.

«КорАллі» – це три лемки і два гуцули.

«КорАллі» – це Юрко Адамчак (вокал, гітара)

Мишко Адамчак (сопілка, клавіші, бек-вокал)

Василь Юзьков(бас-гітара, бек-вокал)

Віктор Кукурудза(барабани, бек-вокал)

Віля Чупак(вокал,трембіта, дримба).

– Привіт хлопці!  Вітаємо вас у  древньому Львові! Як пройшла презентація вашого першого повноформатного альбому вдома?

– Усе було чудово! – розпочав Мишко. – Презентація була з додатковим мистецьким елементом. Взагалі у диск ввійшла розмальовка, збільшені копії якої, ми розвісили по всіх арт-місцях Франківська, за декілька днів до релізу. Таким чином всі охочі могли долучитися до «карпатського перфоменсу». Ілюстрації виконувала творча майстерня «Культбаба». – Ми не випадково вибрали місце проведення концерту івано-франківську «стометрівку» і використали останні погожі теплі дні. Завдяки цьому, кожні 20 хвилин публіка оновлювалась: одні приходили і йшли, інші приходили і залишалися. Відбувалася така собі «ротація». Розмальовані картини ми виставили на огляд. – продовжив Юрко.

– Здебільшого, ви проводите свої концерти на Західній Україні, зокрема  у Львові, Тернополі, Чернівцях. Чому саме тут? Ви не хотіли б розширити кордони і поїхати, наприклад, у Донецьк?

– Це більше питання менеджменту, до Мишка.

– Минулого тижня ми виступали у Франківську, сьогодні у Львові. На наступні вихідні будуть концерти у Берліні та Вроцлаві. Власне, більше тяжіємо до заходу. Хоча нам здається, що було б цікавіше виступати на сході України, почути думку молоді. Люди там спраглі такої музики.

– Ви дуже часто берете участь у різних фестивалях, крім того ви одні з найвідоміших фестивальних гуртів. Що вас приваблює у цих дійствах?

– Хто відомі? Ми?- сміється Віля.

– Там є де з трембітою розвернутися! Ми любимо це, бо на фестивалях  більше людей мають можливість нас почути. Відкрита сцена значно жвавіша і драйвовіша ніж клубний концерт, концерт у закритому приміщенні.-відповідає Юрко.

–  Як на мене, то нашої енергії забагато на малі приміщення. – Віля.

 

– Чи співпрацює гурт «КорАллі» з іншими гуртами?

– Було декілька поривань,- каже Юрко,- зробити щось спільне з іншими виконавцями, шукали гурти, які б нам по духу підійшли,  але на разі, нам вистачає власних  сил творити. Якщо буде якась хороша пропозиція то ми лише за!

– Можливо є якийсь гурт з яким би ви хотіли щось записати?

– Ну хіба, що Red Hot Chili Peppers.

 

– Ми вітаємо вас з виходом у світ вашої повноформатної платівки «Є!». Ви можете охарактеризувати її 5-ма словами?

– Кольоровий! Гучний! Насичений! Драйвовий! Фантастичний!- кажуть разом.

 

– Ви комусь присвячуєте свої пісні?

– Те, що я написав то не присвячував,- задумуючись відповідає Юрко.

– А в мене є один схиблений друг, який мене надихає. Він каже: «Послухай це все …, але я тобі заспіваю!» – розповідає Віля. – То йому присвячена пісня «Андрей Схиблений»(«Схиблені»-авт.). Цією піснею ми сьогодні розпочинатимемо концерт. Насправді схиблені дуже часто надихають!

 

– Ми вже згадували про те, що ви «фестивальний гурт». Чи можете ви згадати якісь казусні моменти чи приколи, які були у вас на фестивалях?

– А що в нас було цікаве? Десь Васьо впав зі сцени? Васьо, ти падав зі сцени?-запитує  Юрко у Василя.

– Ні то не я, то монітори впали, тобто портали.-відповідає.

– А, ми були на фестивалі «Рок Січ». Дійство проходило на баржі. Раптом перестала грати музика, і «БАХ!» -попадали.

– Ще в мене якось трембіта впала,- згадує Віля.

 

– Як ви боретеся із хвилюванням перед концертами? Можливо в вас є якісь прикмети чи звичаї, які ви використовуєте перед виходом на сцену?

– Ну, насправді, з часом хвилююся все менше і менше. Особливих обрядів немає, головне – добре настроїти гітару,-Юрко.

– Я найбільше хвилююся коли виступаю перед рідними  та близькими. Їх дуже важко чимось здивувати. Завжди готуються якісь «прикольчики». Хвилювання це нормально! Але такі речі, як наркотики і алкоголь все порятують!- жартує Василь,( всі сміються).- А ще ми возимо з собою бідон…

– Який бідон?

– Такий жовтий. Раніше це був великий, 50 літровий, а зараз маленький.

– І що він символізує?

– Для мене це ковток чистої води.-відповідає Юра.

– Ми возимо його, щоб не пити всякої газованої води.-розповідає Віля. – От коли на весні в березі зробити дірочку то капає сік. Він дуже смачний і поживний, а коли ще настоїться і набродиться…- інтригуюче сміється.

 

– Ви дуже часто повторюєте фразу: «Стилем у якому твориш треба жити». Як ви проявляєте свій стиль?

– Тут треба сказати,що в нас у команді троє лемків і двоє гуцулів. На початку своєї творчості ми активно використовували вишиванки, але згодом зрозуміли, що стиль потрібно якось «розбавити».  З часом в нас змінилася музика, ми давно не одягали вишиванок, але їх  елементи таки залишили, в майбутньому плануємо…

– Перейти до спортивних костюмів!- Віля перебиває Юрка -(регоче).

– Таке можливо?

– Ні до спортивних костюмів ми не перейдемо. Хоча можливо, візьмемо костюми «адіддас», замість трьох  смужок логотипу, пришиємо елементи вишивки, будемо прасувати на кант,- жартує Юра.

– Зараз готується великий «бабах»!- каже Віля.- Я  заразив пару народних майстринь, у яких я давно купляю вишиванки різноманітні(не такі якісь заїжджені, базарні), і мені було дуже цікаво почути, як вони сприймуть мої приколи. Одна  мені пропонує: «От ви би такі червоні штани взяли, такі гуцульські, на сцені  би були просто «АХ!». Ну я кажу: «Добре-добре! Пані Маріє я би вас дуже просив, я давно хочу вишиті майтки». Думаю, зараз ляпаса мені дасть!

– Дівчата, ви знаєте, що таке матки?-запитує Юра. Ми киваємо «ні», -це труси.

– Ну а вона так: «О, диви! Ну та певно, чо би не зробити собі в ліжку свято?!»,-сміємось. – Але якось то треба було мірки зняти, фантазували, що то буде з «лямпасами»… різний такий креатив присутній. Воно не мусить бути таке, в кептарях, вишивка така «ОХ!АХ!» на всі груди…

 

– Ви є ініціаторами «Карпатського протягу»(еко – мистецький проект присвячений боротьбі з пластиком, яким туристи засмічують гори. Фестиваль у потязі-авт.). Що це за проект?

– Про це найкраще може розповісти Віля.

– Ми надихаємось горами -Карпатами. І щоб ці гори не перетворилися на гори-пластику, ми організовуємо такі акції.  Побутове сміття заставляє погано думати, погано говорити, зрештою і погані пісні виходять! З непотрібом треба боротись. Боремось по своєму – творчо.

– А чому ви обрали маршрут Івано-Франківськ – Рахів?

– Були пропозиції обрати інший, але в нас і тут роботи повно. Були вже пропозиції і з Криму стати партнерами, ми погодились, але не знаємо, що там вийде.

– Взагалі  метою акції-продовжує Юрко – це не ходити і збирати сміття за туристами, а якось вплинути на їхню свідомість.

 

– Будучи у Львові не можливо не поговорити про Євро-2012. За кого ви будете вболівати? Ви б хотіли відвідати якісь матчі?

– Звичайно за Україну. А якщо буде можливість відвідати хоч якийсь матч – то з радістю!

 

– А ще 2012 рік пов’язують з кінцем світу. Що б ви зробили якби дізналися, що завтра останній день і все, якими були ваші дії?

– О! Це питання до нашого барабанщика – з інтригою в голосі каже Віля.

– А чому?

– Бо він в це вірить!-сміється.

-Я думаю, – відповідати береться Юрко,- що це не буде щось глобальне. Не буде ніякого вибуху сонця, ніякої комети чи астероїда. Думаю, що постраждає лише Америка. Або, наприклад, буде криза і гроші знеціняться. Що би я зробив? Я не знаю. Можливо поїхав десь за місто, провів час на самоті. Я  б не пив, не стріляв… просто жив, як раніше.

– А я… Я би з’їв ще одне печиво – каже Василь і протягує руку за наступним печивом, – воно кумедне! Якщо у житті все йде по-плану, всі твої мрії збуваються, ти б просто насолодився останнім днем: ліг, склав руки і мріяв би про вічне життя.

 

– І останнє запитання, хоча воно мало б бути першим: як ви зібралися в одну команду?

– Як ми зібрались до купи? Ну з Василем і Мишком ми вчилися в школі в одному класі-розповідає Юрко.-Віля – мій троюрідний брат…

– А Вітя – барабанщик це наш майбутній кум!- перебиває Василь.

– Так-так!. Він недавно з ними.-продовжує Юрко. – Спочатку в нас був інший барабанщик, але  був дуже вередливий. Не хотів їздити на концерти, казав: «Буду сидіти дома, мене не цікавлять дівчата-пиво-рок’н’ролл…», ми йому казали: «Сиди дома!». А Вітя більше всіх любить дівчат!

 

 

P.S.

Презентація платівки пройшла на «ура»!  Кнайпа «Квартира 35», де все відбувалось, тремтіла від запальної музики та шалених танців. Слухачі довго не відпускали гурт, і вимагали пісень «на біс». Хлопці відіграли на всі 100%!

Бажаємо їм творчої наснаги та успіхів!

Автори: Анна-Лілія Кокора, Юля Катинська.

Фото авторів