Україна – це країна терпеливих людей, – волонтер Любов Вовк

Сьогодні ми знайомимо своїх читачів ще з одним волонтером Логістичного складу АТО, що на вул..Збаразькій. До Вашої уваги наша Любов Вовк.

«Я працюю в Громадській спілці “Рада бізнесу Тернопілля”. Оскільки ця організація в постмайданівський період  ввійшла із шістьома іншими  організаціями в ОЗГ «Ядро», ми, як учасники цих організацій, розпочали облаштовувати цей склад, налаштовувати його логістику. Спочатку у нас не було сталих обов’язків, кожен виконував певну роботу відштовхуючись від того, що вважав за потрібне і що було необхідним. Пам’ятаю, ще в перші дні моєї праці, я намалювала собі табличку в яку вносила дані усіх волонтерів, що зголосилися допомагати на складі. Потім більш ретельно облаштовувала його, сортувала товари відповідно до категорій, вносила дані про прийом речей в комп’ютерну базу. Робота завжди була і буде.

Труднощі у роботі полягали в тому, що ми всі різні люди, із різних сфер професій. До цього складу фактично не були знайомі один із одним. Тому в цій ситуації нам доводилося об’єднуватись, виконувати спільну роботу, приймати експромтом рішення. Незважаючи на те, що  кожен має свій темперамент, амбіції, характер, проблеми в житті. Інколи приходилося  поступатись в певних питаннях один одному, або ж навпаки, бути переконливішим щодо своїх переконань тої чи іншої роботи.

Особисто для мене найважчим у роботі є психологічне навантаження. Коли розпочалась перша хвиля мобілізації, влітку 2014 року, до нас почали активно приходити матері військових у розпачі, що їхніх синів забирають в зону АТО, а вони «голі-босі», і  потрібно було перш за все заспокоїти, підтримати, підібрати відповідні слова психологічно, а потім ще це все пропустити через себе, свої емоції і біль. Крім того, було дуже багато дзвінків на складі, а я не звикла до такого темпу життя, напливу людей, а люди те ж бувало із різними емоціями приходять і потрібно до кожного із них проявляти своєрідний підхід. Це як в магазині, хтось прийде із поганим настроєм і «вилиє»увесь свій негатив, а хтось навпаки. Тобто ти виходиш як обслуговуючий персонал. Труднощі є завжди, але я не вважаю їх труднощами якщо ми їх помаленьку, але долаємо.

Оскільки робота на складі займає майже увесь час, як більшість серед нас, я також втрачаю спілкування із дітьми. І це важко, бо вони ростуть, формуються, а я лиш встигаю дивуватися їхнім змінам.

Якщо ж говорити про зміни в житті, то звісно не без них. Особливо змінилося бачення моєї роботи журналістом .Якщо колись для мене головним було бути у центрі подій, проінформованою про все, що відбувається в місті, то тепер я розумію, що це лише один із елементів мого темпу життя, а не зміст усього. Також на складі навчилася працювати. Зранку до вечора завжди була робота. І я зрозуміла, що ніде інде так фізично не працювала як тут, а значить не така вже й слабка тілом як вважала. А ще, на складі, у мене появилася потужна команда, це надзвичайно хороші люди від яких відчуваєш певну підтримку. Я люблю Україну, вона для мене країна терпеливих людей».

Юля Вигонська