Петро Лис і Вадим Петрик вже третій рік воюють на передовій – історії двох друзів з Тернопільщини

Вирішальним став дзвінок друга 

До повномасштабного вторгнення тернополянин Петро Лис часто їздив за кордон на заробітки, працював на різних роботах та спробував себе у багатьох сферах. Тривожний ранок 24 лютого 2022 року зустрів у Тернополі, тоді й з’явилася думка стати на захист України.   

Вирішальним став дзвінок мого друга. Вадима, який на той момент був на заробітках у Швеції. Він запитав мене: “Йдемо служити, чи ні?”. Я жартома відповів, що якщо він повернеться в Україну, то підемо. Через два дні був знову дзвінок від друга, але вже з українського номера та з проханням зустріти його, – розповідає Петро.

Тоді, як зізнається військовий, він думав, що війна набагато простіша, і що ми швидко переможемо. Проте згодом прийшло розуміння, що це надовго. Захисник пригадує, у перші місяці все було як під час строкової служби, – навчання та знайомство з армією. 

Зараз я вже на війні  3-ій рік і тут все, як в іграх про війну, але по-справжньому і набагато складніше, –  розповідає військовий

Зараз Петро Лис воює на Донеччині та займає посаду головного сержанта взводу. У його обов’язки входить управління особовим складом та його підготовка на місці бойових дій. Воїн зізнається – найбільше бажання після Перемоги – відпочинок.

На людей, які відмовляються йти служити, намагаюсь не злитись, бо ситуація від цього не зміниться, – каже він. 

Впевнений, що зробив правильний вибір

Друг Петра – 26-річний Вадим Петрик з Тернопільщини до повномасштабної війни був заробітчанином. Страшна звістка про вторгнення росії в Україну застала його у Стокгольмі. Його тамтешній керівник одразу ж 24 лютого дня запросив сім’ю українця переїжджати до нього, але рідні відмовилися від цієї пропозиції. А вже 26 лютого 2022-го Вадим був у дорозі додому.

Коли все почалося, мною керували дивні відчуття, які я навіть не знаю, як описати зараз. Це було дуже непросте рішення. У мене є багато друзів кадрових військових, і я просто не міг не піти на війну, коли вони там, – розповідає Вадим. 

Як зізнається він, у перші місяці служби не зовсім розумів, де знаходиться і що його чекає. Часто виникали думки про найгірший розвиток подій на фронті, які, на щастя, взагалі не справдились. 

Вадим пройшов навчання на полігонах України та Британії, отримав гарну військову підготовку та відправився обороняти південь Донбасу, район Великої Новосілки. На Донеччині служить ось уже 22-ий місяць.

Я командир відділення БПЛА, цю посаду обійняв зовсім недавно. Під моїм керівництвом літають безпілотники, – зазначає захисник. 

Якби можна було повернути час назад, своє рішення стати військовим Вадим не змінив би.

Так, я безумовно втомлений, але стараюся знаходити якісь плюси у службі. Навіть на 3-ій рік перебування на лінії бойових зіткнень я досі впевнений, що зробив правильний вибір, вступивши у лави ЗСУ, –  каже Вадим Петрик. 

На військовозобов’язаних чоловіків, які намагаються уникати служби в армії, Вадим намагається не звертати уваги, зізнається, просто нема на це сил та часу. І наголошує, Україні зараз як ніколи важливо бути об’єднаною.

У нас немає права здаватися, ми мусимо “стати Ізраїлем” – тобто настільки ж готовими постійно захищатися і перемагати. Ми всі маємо бути задіяні у війну. Тож в тилу треба уважно слухати запити військових і старатись максимально допомагати їм,  – вважає військовий.  

У своїх соцмережах Вадим Петрик часто відкриває збори на купівлю дронів і просить усіх небайдужих донатити. 

Карта монобанки 5375411218188261

Фото надані Петром Лисом і Вадимом Петриком