Тернопільський професор Михайло Лучинський: «Стоматологія стала сенсом і головною справою мого життя»
31 травня завідувач кафедри терапевтичної стоматології ТНМУ, професор Михайло Лучинський зустрів свій шістдесятилітній ювілей. Це гарна нагода озирнутися на пройдений шлях, повернутися думками в безтурботні роки юності та дитинства, а ще – розкрити секрети майбутнього. Весна – найулюбленіша його пора року, яка щоразу розквітає в душі новими барвами. Сонцесяйна, тепла, привітна, вона приносить в життя нові фарби, наповнює свіжими ідеями, надихає на працю. Сьогодні професор Михайло Лучинський – гість нашої «Вітальні», пише “Медична академія”.
«Ідею підказали батьки»
– Михайле Антоновичу, час дитинства у житті кожної людини – незабутній, це етап, коли закладається характер, звички, формується погляд на світ. Як знайшли ви свою стежину в житті та улюблену професію?
– Доля й справді послала мені чудовий подарунок – народився в краю, де дуже тісно переплелися історія та краса природи: рівнини межують з горами, а саме містечко ще пам’ятає князівські часи. Селище міського типу Солотвин, що на Івано-Франківщині, 15 років було ра-йонним центром. У цьому чарівному куточку Прикарпаття минуло моє дитинство. Пригадую, як ми малими хлопчаками бігали горами, грали у війну навіть не здогадуючись, які страшні події тривали на цій землі. Мої земляки – надзвичайно своєрідні та волелюбні, вони патріоти свої землі, тому з давніх-давен тут не припинялася національно-визвольна боротьба. Всі, хто подорожує прикарпатським краєм, напевно, чули розповіді про народного месника Олексу Довбуша. 1774 року Солотвин став ареною опришківського руху. Не оминули цю землю й світові війни.
Інколи, коли мене запитують, звідки я родом і чують – Солотвин, то думають, що це Солотвино, що на Закарпатті, але у нас ця назва пов’язана зі сіллю, яка виділялася на тутешніх полях. У давні часи поля називали на місцевій говірці – солотва, солотвина. Але наш Солотвин дав назву річці, на якій він лежить. Солотвин належить до найдавніших поселень Прикарпаття, перше поселення згадується в Галицькому літописі ще XII столітті.
Щодо мого шляху в стоматологію, то мені цю ідею підказали батьки. Вони порекомендували спочатку розпочати зі спеціальності зубного техніка. Після закінчення восьмирічки я подав документи до Львівського базового медичного училища, зараз це медичний коледж ім. Крупинського, на зубопротезне відділення. Закінчив його з відзнакою, і мені видали скерування на Закарпаття, в місто Іршаву. Там я працював у районній поліклініці. Взагалі ж думав залишитися у Львові, бо вже на третьому курсі училища підпрацьовував у другій міській поліклініці, але коли поїхав до столиці взяти відкріплення, то минув час і мене розрахували, тому довелося повертатися на Закарпаття. Відтак була служба у війську. Коли демобілізувався, то подався навчатися до Івано-Франківського медінституту.
«У пам’яті залишилися прекрасні роки навчання в медінституті»
– Що зберегла пам’ять про роки навчання?
– Це були одні з найкращих і незабутніх часів моєї молодості, в пам’яті залишилися приємні, теплі спогади про студентські роки, про перші наші кроки в науці. Пригадується, як ми, молоді хлопці, щойно звільнені з лав радянської армії, прийшли вступати на під-готовче відділення Івано-Франківського державного медичного інституту. Кілька кремезних юнаків у військовій формі стояли й переживали, як мине співбесіда, чи зможемо витримати таке випробування та стати слухачами підготовчого відділення. Нам важче давалося навчання, але доброзичливе ставлення викладачів, допомога молодших колег сприяли успішному закінченню підготовчих курсів і стати студентами стоматологічного факультету.
Узагалі різниця у віці була для мене своєрідним пріоритетом, бо життєвий досвід, який я здобув за ці роки, дав мені певну внутрішню налаштованість та виваженість у вчинках, а найголовніше – хотів вчитися і прагнув знань. Пригадую, як уперше на кафедрах познайомився з новими для нас предметами. Це – анатомія, гістологія, латинська мова. Цікаво відбувалися і практичні заняття, і лекції. Затамувавши подих, слухали тодішнього завідувача кафедри терапевтичної стоматології, доцента Івана Івановича Кириленка. Навіть тепер, коли я сам став завідувачем кафедри терапевтичної стоматології та читаю лекції студентам, то постійно звертаюся до конспектів лекцій Івана Івановича, які зберігаю й донині. Іван Іванович не лише давав нам знання про клінічні особливості захворювань порожнини рота, а й намагався розкрити патогенетичні особливості розвитку захворювань, що є основою для подальшого вибору лікувальної тактики.З теплотою згадую тоді ще молодого викладача, а згодом завідувачку кафедри дитячої стоматології, мого наукового керівника, доктора медичних наук, професора Римму Вікторівну Казакову. Навчаючись на третьому курсі, вперше почув її лекції. Вони завжди були особливими, не подібними одна на одну, бо відрізнялися неординарним підходом, переконливою аргументацією викладеного матеріалу, вмінням зацікавити студентів. Ми завжди могли подискутувати з приводу лекційної теми. Назавжди закарбувалася в пам’яті та увага, з якою студенти слухали її лекції. Пізніше, коли я вже сам став викладачем кафедри дитячої стоматології, то зрозумів, чому лекції Римми Вікторівни користувалися такою популярністю. Вона повсякчас намагалася внести у лекційний матеріал щось нове, подати студентам інформацію в доступній формі, прищепити майбутнім лікарям чуйне ставлення до дітей. Спрямовувала молодих людей до профілактичного напрямку у стоматології, який вона впроваджувала разом з нами, викладачами кафедри та студентами, впродовж усього часу роботи в Івано-Франківському національному медичному університеті. З гордістю можу зараз похвалитися, що я був першим дисертантом вельмиповажної Римми Вікторівни. І коли мене запитували, хто мій науковий керівник, я з нотками гордості в голосі відповідав: «Професор Казакова Римма Вікторівна».
Напередодні свого ювілею, коли оцінюєш своє життя з висоти прожитих років, хочеться висловити безмежну вдячність усім тим людям, які формували твій характер, щедро ділилися знаннями та життєвим досвідом, де б ми не перебували – в аудиторії, на «картоплі», у будівельному загоні чи будівництві стоматологічного корпусу. Також з глибокою шаною та вдячністю схиляю голову перед пам’яттю тих, кого немає. Вони були для нас, молодих, і взірцем, і турботливими наставниками, і добрими порадниками. Вчили нас педагогічній та лікувальній майстерності, життєвій мудрості. Це професори – Г.О. Бабенко, Є.М. Нейко, Ю.П. Мельман, В.С. Райцес, І.П. Герелюк і багато інших.
Минають літа, але в пам’яті залишаються прекрасні роки навчання та праці в Івано-Франківському медичному інституті, а нині – національному університеті. Дуже вдячний своїй Alma Mater, яка дала мені путівку в медицину, медичну науку.
«Тема докторської стосувалася зубощелепних аномалій у дітей»
– Яку спеціалізацію обрали та куди вас скерували на роботу?
– 1986 року я закінчив з відзнакою стоматологічний факультет Івано-Франківського державного медичного інституту (ІФДМІ) й мені запропонували навчання в клінічній ординатурі за спеціальністю «Стоматологія» на кафедрі терапевтичної стоматології. Скористався цією пропозицією. З часом за скеруванням МОЗ України отримав місце викладача на кафедрі дитячої стоматології.
Велику роль у моєму становленні як науковця відіграла професор Римма Вікторівна Казакова. Вона стала моїм науковим керівником і на все життя щирим другом та порадником. Тема дисертації, яку вона мені запропонувала, була дуже актуальною й стосувалася стоматологічного здоров’я дітей. Тоді я й гадки не мав, що ця тематика простягнеться через усе моє наукове життя. Предметом досліджень було стоматологічне здоров’я дітей та вплив екологічних факторів на виникнення стоматологічних проблем. Разом з фахівцями загального профілю ми часто виїжджали у прикарпатські села, оглядали дітей, але не лише обстежували маленьких пацієнтів, а й лікували.
Дослідили, що екологічна забрудненість впливає на стоматологічне здоров’я дітей. Моя робота вилилася у дисертацію «Особливості профілактики карієсу зубів у дітей з врахуванням сучасних чинників ризику». 1999 року я захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук. Докторську вже писав у Тернополі, але захистив у Львові. Тема докторської стосувалася зубощелепних аномалій у дітей, які проживають у різних техногенних умовах. На основі моїх і досліджень львівських колег з Інституту спадкової патології НАМН України розроблена програма прогнозування зубощелепних аномалій у дітей. Ми провели молекулярно-генетичні дослідження гена рецептора вітаміну Д. Вітамін Д – це, власне, гормон, який, зв’язуючись зі своїми специфічними рецепторами, спричиняє численні ефекти дії на організм людини. Ці ефекти багато в чому можуть визначати роль вітаміну D у виникненні та перебігу низки розповсюджених захворювань, зокрема, інфекційну патологію, аутоімунні захворювання, нервово-психічні розлади. Незважаючи на те, що він виконує чимало розмаїтих функцій, найбільш важливою для нас є його здатність регулювати абсорбцію та екскрецію кальцію, брати участь у підтримці кальцій-фосфорного гомеостазу та мінералізації скелета. Особливе значення наразі надається гену рецептора вітамін D VDR, для якого характерний поліморфізм, що може визначати особливості реалізації біологічних ефектів кальцитріолу в організмі людини. Ми довели, що обмін кальцію та темпи його нагромадження в кістках пов’язані з поліморфними варіантами гена VDR.
Ця тема є й нині дуже перспективною. Вона відкриває можливості для практичної охорони здоров’я – будь-який лікар у дитячій стоматологічній поліклініці може зайти в комп’ютер і з допомогою нашої програми спрогнозувати, які ризики щодо захворювання зубів можуть виникнути в дитини. Ми розробили комплексну програму профілактики стоматологічних захворювань у шкільних і дошкільних закладах, яку затвердили в управлінні охорони здоров’я Івано-Франківської облдержадміністрації та успішно використовують й нині. Цією настановою можуть скористатися всі стоматологи, які працюють з дітьми.
– Скільки ж часу пропрацювали в Івано-Франківському медінституті?
– 20 років. Пройшов шлях від асистента до завідувача кафедри. Це були й роки напруженої праці. Цей відрізок свого життя згадую із задоволенням. Згодом же розпочався новий – тернопільський період, як я його називаю.
2010 року на запрошення тодішнього ректора ТНМУ ім. І.Я. Горбачевського, члена-кореспондента НАМН України Леоніда Якимовича Ковальчука я переїхав до Тернополя. Леонід Якимович запросив мене до нашого університету. В той час на стоматфакультеті існували три профільні кафедри: терапевтичної та дитячої стоматології, хірургічної й ортопедичної стоматології. Для підвищення якості навчання студентів і рівня навчально-методичної, науково-дослідної роботи та лікувальної допомоги згідно з наказом ректора в січні 2011 року кафедру терапевтичної та дитячої стоматології реорганізували у дві кафедри: терапевтичної та дитячої стоматології.
«Наша кафедра є провідною у вивченні основних стоматологічних захворювань»
– Вам доручили очолити кафедру терапевтичної стоматології?
– Саме так. Відтоді минуло вже вісім років. З невеличкого курсу вона виросла у потужний науковий та навчально-педагогічний підрозділ інституту, який виконує найголовніше завдання – підготовку майбутніх стоматологів. За ці роки сформувався чудовий та дружний колектив – 13 викладачів і два лаборанти й усі ми як одна сім’я. Зросла й матеріально-технічна база – кафедра обладнана сучасною стоматологічною апаратурою, діагностичним інструментарієм та стоматологічними матеріалами. Фантомна зала оснащена універсальними фантомами та стоматологічними установками. Всі ці роки ми дбали й про науковий ресурс – наразі маємо два доктори медичних наук і 10 кандидатів медичних наук. Наша кафедра є провідною у вивченні основних стоматологічних захворювань – карієсу зубів, ускладнень каріозного процесу, некаріозних уражень, захворювань тканин пародонта та слизової оболонки порожнини рота. Під час практичних занять студенти опановують уміння практично застосовувати здобуті знання в умовах клініки. Залучаємо їх до обговореннях клінічних ситуацій, вони самостійно ведуть прийом стоматологічних хворих. На кафедрі терапевтичної стоматології активно впроваджують таку форму підготовки молодих спеціалістів, як наставництво. За кожним молодим спеціалістом закріплені досвідчені викладачі. Вони проводять з ними багато часу – читають лекції, зорганізовують «круглі столи» щодо проблем терапевтичної стоматології, сучасних методів лікування та діагностики стоматологічних захворювань. Це є добрим підґрунтям для підготовки кваліфікованого лікаря-стоматолога.
– Пригадуєте свого першого пацієнта?
– Давненько це було. Я тоді навчався на третьому курсі стоматфакультету. Але в ті часи нам доводилося займати чергу до пацієнта, бо не вистачало стоматологічних установок – на групу видавали лише один апарат. Ще із самого ранку, щойно прийшовши на заняття, ми «забивали» чергу. Першою пацієнткою, яка потрапила до моїх рук, була дівчина з вадами слуху. Нелегко мені дався той зуб, але ще гіршим виявилося спілкування, ми й мову жестів застосовували, й усі, які лише знали, способи комунікації використали, але зуб врятували. Одначе через кілька днів вже довелося рятувати і зуб, і пацієнта. Кремезний спортсмен прийшов на прийом, здавалося б, з незначною проблемою – періодонтитом, що, по суті, не викликає особливого болю. Але щойно глянув на інструмент – втратив свідомість. Отож довелося приводити його до тями. Кажуть, що жінки більш витривалі, то виходить, що чоловіки – слабка стать?
– На вашу думку, яку модель стоматологічної допомоги можна вважати оптимальною?
– Безперечно, це та модель, коли працюють в унісон інтереси держави, пацієнта і лікаря та поєднуються платні, безкоштовні й приватні послуги. Коли незахищені верстви українців гарантовано отримають стоматологічну допомогу згідно зі стандартами та протоколами. А також будуть задоволені основні потреби та вимоги і пацієнта, і лікаря.
«Найбільша радість у житті»
– Михайле Антоновичу, ви багато часу віддаєте роботі. Як же відновлюєте та підкріплюєте свої духовні сили?
– Моє надійне та міцне плече – це родина. Час, проведений з найближчими людьми, живить мене силою та додає натхнення. Найбільша радість у житті – діти та онучок Максимко. Сини продовжили мій професійний шлях – обидва закінчили стоматологічний факультет Івано-Франківського національного медичного університету. Старший Антон працює лікарем-стоматологом у Києві, а молодший Віталій разом з дружиною Юлією захистили кандидатські дисертації, отримали наукові звання доцентів і працюють у нашому університеті.
Люблю природу, прогулянки рідним краєм, які підзаряджають позитивною енергією. Тому стараюся хоч зрідка присвячувати час подорожам. Іноді ж люблю просто побути наодинці із собою. В роздумах порозмірковувати над сьогоденням, помріяти про майбутнє та повернутися у минуле. Дуже вдячний батькам, що подарували мені щасливе дитинство, а я – своїм дітям. Це відчуття радості зі мною кожен день. Воно додає мені сили трудитися й гідно йти обраним шляхом.
– Дякую вам, Михайле Антоновичу, за інтерв’ю! Прийміть вітання з нагоди ювілею! З роси й води вам!
Хай доля принесе іще сповна
І радості, й наснаги, і здоров’я,
Нехай завжди в душі цвіте весна
І серце зігрівається любов’ю!
Лариса ЛУКАЩУК, “Медична академія”
Коментарі вимкнені.