Навіть роблячи добро, не забувайте про баланс, – психолог Ірина Калакайло

 17  лютого –День спонтанного прояву доброти. Цікава дата. Загалом,  для доброти більше природна спонтанність чи плановість? Щодо цього та інших запитань – думки психолога Ірини Калакайло. 

– Так, дійсно. Цікаве свято, яке за 5 років стало досить популярним. Вірю, що доброта більш спонтанна, за покликом душі. Добра людина просто має потребу робити хороші справи. Але, думаю, що внести цей день в календар подій – це як нагадати людям, що є завжди шанс довести, що бути щирим, уважним і перейматися труднощами інших – можливо. Організатори і пропагандисти цього свята не закликають звертати гори. Цінність мають саме маленькі, але щирі прояви. Просто варто бути уважнішим до людей навколо. А для цього часом треба всього-на всього відвести очі від мобільного телефону, поки їдеш у маршрутці і подивитися на людей довкола.

 – Зрештою, що таке – доброта?

– За словником – це чуйність, душевне ставлення до людей, бажання робити добро для інших. Як на мене, це певний набір психологічних характеристик. Перш за все – це не егоїзм. Людина, сконцентрована тільки на себе і свої потреби, просто не помітить потребу іншого в допомозі. По друге, це спроможність до емпатії – здатності свідомо співпереживати чужі емоції. Якщо, ти здатний зрозуміти і відчути почуття іншої людини, то це вже крок до прояву доброти. Адже найчастіше іншому потрібна не стільки якась дія, як відчуття, що він чи вона є почута, зрозуміла і прийнята. І, по третє, це безкорисливість.

– А як щодо вислову: не будь добрим і солодким, бо злижуть чи то з’їдять?  Де не піди, люди конкурують. Це починається ще з дитячої пісочниці.

– Цей вислів чудово демонструє приклад людей, які не вміють виставляти свої особистісні границі. Насправді, дуже часто люди, які стають жертвами маніпуляцій, в однаковій мірі відповідальні як і самі маніпулятори. Тут вже треба розбиратися в особистій історії людини, знаходити причини того, чому інші зловживають її добротою. Розумієте, суспільні процеси така складна організація, що тотальна конкуренція  не виключає взаємодопомогу, а бідність, наприклад, не забирає потребу поділитися з іншим.

– Отже доброта – природне явище чи нав’язане суспільством?

– В цьому понятті так само відображений вічний і, досі не вирішений конфлікт, в психології: вроджене чи набуте? Можемо припустити, що соціальне накладається на певні вроджені основи. І першим прикладом для дитини стають батьки. Вона буде копіювати те, що бачить в батьківській поведінці. Чи є для них нормою зважати на потреби і почуття інших, чи жертвують вони свій час, гроші чи інші можливості на допомогу іншим?  Вірю, що доброту в дітей можна розвивати. Один з прикладів є правило в Канаді, де я зараз живу. Тут кожен учень, для того щоб отримати диплом про середню освіту, повинен назбирати 40 годин волонтерської праці на благо своєї общини. Як, правило, учні відпрацьовують набагато більше годин. Вони можуть відвідувати людей в старечих будинках, працювати в госпіталях (наприклад, проводити старших людей по коридорах, ліфтах), приймати участь в екологічних акціях, чи бути наставником, для якоїсь конкретної малої дитини. Можливостей знайти, де себе проявити безліч. А разом з тим, потренуватися бути небайдужим.

– Можливо сама доброта більш природна до близьких людей чи в певних умовах? Наприклад, доброта матері до дитини…

– Я думаю, що в цьому прикладі залучений значно ширший спектр емоцій, ніж доброта. Тут і інстинкти, і прив’язаність, і реалізація потреб, і безумовна любов та інші. А до близьких людей звичайно легше бути добрим, бо вони входять в наше ближче коло оточення, ми до них уважніші і вони сміливіші у прояві їх потреб.

– Кажете, що доброта може мати і двояке значення. Що маєте на увазі? У яких випадках чиясь доброта може нам шкодити? Або наша доброта комусь шкодити?

– Пам’ятаю, колись зустріла такий вислів «залюбити до смерті». Це афоризм того, що прояву любові є забагато. Так і прояву добра може бути забагато. Наведу приклад з практики. Я колись проводила групове заняття для соціальних працівників. І одна з учасників групи розказувала про свій стиль «доброї допомоги». Клієнти проекту, в якому вона працювала, могли розраховувати на її допомогу в «будь-який час дня і ночі» З часом так і сталося. Вони могли телефонувати їй пізно вночі чи вихідні, навіть за дрібними порадами, у справах, які дійсно могли зачекати і до її робочого розкладу. З одного боку, це впливало на якість її життя і можливість відновлюватися. Але, що більш важливо, це обрубувало будь-які спроби у дорослих людей, її клієнтів, вчитися вирішувати свої проблеми самостійно. І такі моделі ми можемо спостерігати у багатьох прикладах стосунків: робочих, партнерських  батьків з дітьми. Тому, навіть роблячи добро, не забувайте про баланс.