Небезпечна мрія про «стерильний парламент»

Віктор Янукович хоче реформувати виборчу систему. Чіткі посилання про те, якою буде ця система, він зробив у своєму президентському посланні, зачитаному у Верховній Раді. Тези глави держави можна вважати остаточними вказівками, проте з деяких питань можливі дискусії. Так, корегуванню все-таки можуть підлягати ідеї підвищення виборчого бар’єру і допуску до виборів партійних блоків. Так само, як і ідея про скасування графи «проти всіх». Остання новина з усією очевидністю порушує права виборця.

«ПАРТИЙ. НЕТ»

Виборча реформа має три основні мети. Головною для влади, звичайно ж, є отримання підконтрольного чи максимально лояльного парламенту. Другою метою є позбавлення від тієї пропорційної системи із закритими партійними списками, що дискредитувала себе. Нарешті, третя мета — звуження можливостей для виборця здійснити свій протест. Цю мету все-таки можна вважати підпорядкованою, важливою виключно для тих, кому доводиться відповідати за результати виборів у певному регіоні. Хоча про настрої «сильної і стабільної» влади, що в результаті боїться навіть тіні протесту власного народу, такий намір говорить насамперед.

Реформа нинішньої системи виборів в Раду назріла в той момент, коли стало ясно, що пропорційна система в наших умовах стала цинічною пародією на європейські стандарти. У закриті списки партій входили водії, охоронці і секретарки партійців. Відверта купівля місць у списках призвела до подальшого «тушкування». Партійні бренди виявилися дискредитованими, і більшість «старих» проектів (окрім самої ПР) стали сумнівним об’єктом для інвестицій олігархів. Навіть у вічних членів парламенту — комуністів — нині виникли більш ніж серйозні проблеми. Вони вже не розглядаються як політсила, здатна значно сприяти планам тих, хто ще недавно був готовий вкладати в неї гроші.

Взагалі, всі партії в Україні нині чітко діляться на «старих» і «дітей» — у сенсі їх політичного віку і етапу еволюції. Одні вже вичерпали або майже вичерпали себе як проекти, інші ще лише починають розкручування, і результат його неможливо прорахувати. Така ситуація викликана двома причинами.

Перш за все, сталася девальвація ідеологічних гасел і, головне, гасел, що втілюють їхні партійні персони. Під цю тенденцію потрапили всі існуючі політсили — і Партія регіонів із сателітами- «прилипалами», і опозиція всіх ѓатунків. Це падіння викликане об’єктивним розчаруванням в можновладцях і посиленням у суспільстві тенденції до соціальної автономії від влади, збільшенням ворожого ставлення до неї. Що ж до нових політсил, які не пройшли горнило парламентських виборів, то всі вони поки є лише «заявками» на майбутнє. І їхня доля тісно пов’язана з партією влади, яка всіляко прагне зачистити політичне поле від найменшої конкуренції, залишивши лише цілком контрольовані проекти. Притому — особливі проекти, які не загрожують їй стратегічно. У цьому бажанні й полягає друга проблема «стирання» політичних симпатій виборця. Свідомо постулюючи апатію, влада тим самим розраховує зберегти своє домінування на невизначено довгий термін. Проте і сама потрапляє під ту ж тенденцію, причому, у першу чергу.

Девальвація політпартій позначається на їхньому рейтингу, а, отже, й на можливій конфігурації нової Верховної Ради. При цьому слід враховувати потенційну непередбачуваність настроїв виборця, який може все-таки проголосувати, — через розчарування в «регіоналах» — за кого завгодно: від все тих же комуністів до «Свободи». І тому, щоб не допустити невигідної для ПР розкладки в парламенті — ініціюється нинішня реформа. Для цього знову частково повертається мажоритарна система, і для цього ж збираються піднімати прохідний бар’єр. Для партій, чий рейтинг якраз перебуває на рівні похибки в 4—5%, цей крок може виявитися критичним.

З іншого боку, слід враховувати, що повернення мажоритарної системи вимагає виборець і він же його схвалюється. Скільки разів за ці роки висловлювалася одна і та ж думка: «виборець має знати свого депутата». Механізм зворотної дії на них — відкликання депутата — так і залишився благим побажанням. А тим часом, саме цим методом виборець може покарати свого обранця. Тоді всі депутатські гріхи — від корупції до «тушкування» — могли б перебувати під загрозою позбавлення мандата, а отже, й жаданої недоторканності.

Отож повернення мажоритарки — та акція, в якій інтереси влади й народу збігаються. Але лише частково — адже ПР проводить цю реформу для себе. «Вгорі» підрахували ті вигоди, які їм несуть мажоритарники. Уже приблизно відомі відсотки, які можна буде отримати в Раді шляхом об’єднання депутатів, які пройшли за партійними списками, і мажоритарників-регіоналів, плюс просто лояльних до них (тобто, по суті, тих же «тушок»). «Регіонали» цілком можуть так само отримати конституційну більшість у 300 голосів.

НЕЗДОЛАННИЙ БАР’ЄР

Підвищення виборчого бар’єру до 5% і вище дискримінує значну частину виборців. При такому бар’єрі легко «відсікаються» і комуністи, і «Свобода» (або вони можуть здолати цей бар’єр лише з частками відсотка), а партії Яценюка і Тігіпка опиняються в незначній меншості. Верховна Рада стає практично півторапартійною — в ній домінуватиме ПР, а приблизно 80—100 місць матиме «Батьківщина», що, як і раніше, перебуває в стані опозиції. Мабуть, «регіонали» вже готові коригувати свої початкові плани, згідно з якими планувалося допустити в Раду інші партії, — у ролі лояльних опозиціонерів, що б’ються між собою за право бути опозицією і які спільно «клюють» «Батьківщину». Але і в Тігіпка, і в Яценюка з результатами за партійними списками можуть бути проблеми. Хіба що й вони заведуть до парламенту істотну для них кількість мажоритарників. Проте, враховуючи настрій влади на перемогу в більшій частині українських регіонів, представників «Сильної України» і «Фронту Змін» до перемоги можуть просто не допустити.

Як бачимо, створення «стерильного» парламенту, в якому цілковито домінуватиме ПР, — така кінцева мета виборчої реформи. Проте влада і на цьому не зупиняється. Вона хоче позбавити населення можливості висловити своє незадоволення — і вирішує скасувати графу «проти всіх».

«ПРОТИ ВСІХ» — ЦЕ ТЕЖ ВИБІР

При цьому посилаються на зарубіжний досвід: мовляв, ані в США, ані в Німеччині, ані в Польщі графи «проти всіх» немає. Та натомість є нюанси, і в них криється диявол. У країнах з англосакською правовою традицією, наприклад, діє виборчий принцип «переможець отримує все», і тому голоси тих, хто не прийшов на вибори, дійсно можуть не враховуватися. Там на дільницю досить прийти трьом виборцям, два з яких проголосують за одного кандидата, і той вважатиметься обраним, навіть якщо вся решта мешканців округу не з’явиться на вибори. До того ж, у США і європейських країнах вище рівень виборчої культури й довіри населення до політиків. У нас же графа «проти всіх» стає засобом висловлення протесту всім можновладцям.

Слід враховувати й іншу мотивацію «противсіхів»: ті, хто свідомо голосують таким чином, бажають, щоб вибори закінчилися безрезультатно, тому що вони хочуть бачити обраними кандидатів, які не були допущені до виборів. На останніх місцевих виборах більше 7% українців не підтримали жодного з кандидатів. Причому значна кількість «відмовників» спостерігалася саме в базових регіонах ПР. Наприклад, в Донецьку на виборах мера таким чином проголосували 13% городян.

Тому мотивація при скасуванні цієї графи у нашого політбомонду, мабуть, схожа з російською. Там цю графу скасували після того, як на кількох виборах кількість тих, хто проголосував проти всіх, перевищила кількість тих, хто проголосував «за» кандидата. Тенденція такого голосування відображає реальні настрої українців. І такі «розклади» владу дуже непокоять. Саме з цієї причини — побоювання дати зайвий аргумент тим, хто констатує критичне зменшення підтримки як влади, так і політичних партій в цілому — виноситься таке, безглузде по суті, рішення.

Виборець, що не бажає брати участь у виборах, тепер або не прийде на дільниці, або прийде, щоб демонстративно зіпсувати бюлетень. Усе одно статистика явки і зіпсованих бюлетенів буде відома як кандидатам, так і членам виборчкомів. А отже — стане надбанням і влади, і громадськості, засвідчивши дійсний рівень довіри до влади. Але, мабуть, «противсіхи» визнані активними саботажниками — на відміну від «ухильників», які можуть не прийти на дільницю з будь-яких міркувань, окрім протестних. Оскільки голосування «проти всіх» дійсно є протестним актом, то воно, як ознака самовираження суспільства, для нинішньої вертикалі влади неприйнятне.

У зв’язку з цим збереження рядка «проти всіх» необхідне, насамперед, для забезпечення прав тієї частини виборців, які не бачать у списках дорогого їм кандидата або партії. Оскільки ці громадяни роблять свідомий вибір, без даного рядка вони будуть позбавлені можливості висловити свою волю. Це тим паче важливо, що практика відмови в реєстрації і скасуванні реєстрації популярних кандидатів не лише не припиняється, а й, навпаки, стає дедалі більш поширеною, свідченням чого вже були місцеві вибори.

ЧОГО БОЇТЬСЯ ВЛАДА

І ось ще про що слід замислитися. Ініційована владою виборча реформа, в першу чергу, підвищення прохідного бар’єру і скасування «протестної» графи, підтверджують: влада більше ніж невпевнена в собі, і боїться власного народу, ховаючи «голову в пісок» навіть від тіні його вільного волевиявлення.

І цей страх ми вже бачимо в документах. Тепер загрозою нацбезпеці, а отже, злочином вважаються «втручання у внутрішні справи, здійснюване за допомогою інформаційного впливу, економічного тиску, фінансової і моральної підтримки окремих політичних сил, неурядових організацій», чия діяльність спрямована на «дискредитацію влади». Це цитата з нового проекту Військової доктрини, яка чекає на підпис Президента. У цьому ж документі злочином визнана «дезорганізація діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування». Після цього говорити про графу у виборчому бюлетені, за допомогою якого владі, що хронічно жахається активних соціальних протестів, можна висловити хоч якесь «фе», вже і незручно…

Таким чином, зміна виборчого законодавства виявляється лише кон’юнктурною політичною акцією. Незважаючи на об’єктивну констатацію факту, що пропорційна система не впоралася із завданням повноцінного і чесного забезпечення прав громадян, часткове повернення мажоритарки врівноважується іншими мінусами нової реформи. Тим більше, що вона всього лише повертає нас у колишні, ще кучмівські, часи.

Майбутній парламент, якщо виборчу реформу ухвалять в запропонованому вигляді, стане ареною боротьби вже не між владою і опозицією, а між групами всередині самої влади. Це ослабить Партію регіонів. Якщо така мета Президента, що бажає скинути з себе партійні пута, то таку комбінацію можна вважати дотепною, але ніяк не відповідною настроям народу. Виборцеві ж залишається в цьому разі або постійно бойкотувати вибори, або все ж голосувати за дедалі більш радикальні політсили. Що, знову-таки, може викликати розв’язання уявної «регіональної» стабільності.

ЩО ЩЕ ХОЧУТЬ ЗМІНИТИ?

Зміни мають торкнутися виборчих дільниць: ОБСЄ пропонує зменшити кількість виборців на них із 2500 до 1500, щоб було менше черг. Відповідно, дільниць має стати більше.

Виборчі комісії збережуться в схемі, яка була на місцевих виборах: по три члени від кожної партії, яка має фракцію в парламенті, і три місця для решти партій шляхом жеребкування.

Політрекламою вважатиметься і реклама на лайтбоксах обкладинок часописів, якщо на них зображені політик або символіка партії.

Тележурналістам, які зібралися в депутати, на час кампанії заборонять вести свою програму.

Для партій і кандидатів-одинаків не буде збору підписів, який був до політреформи. Натомість збережеться лише грошова застава. Суми не погоджені, але по одномандатному округу вона може сягати 12—15 мінімальних зарплат — на даний час це 11280 — 14100 грн.

Павел КОВАЛЬОВ, політолог, День