Парадокси громадського контролю у сфері реформування ЖКГ

Здійснення громадського контролю за загальнодержавною та місцевою політикою у сфері житлово-комунального господарства – справа дуже невдячна та нелегка.

        Парадокс, зрештою, полягає не в абсолютно несистемному здійсненні тих чи тих заходів, що радше нагадують гасіння пожеж, а у кволих деклараціях та не завжди адекватному залученні споживачів до процесу оцінки якості отриманих ними послуг та участі у формуванні і реалізації конкретних управлінських дій (заходів). Зрештою, це логічно, що громадянин має право проконтролювати або якось вплинути на якість отриманої ним послуги, пише Zahid.net.

Механізми є, а практики немає?

Які-не-які механізми для участі громадянина чи організованої громадськості, частково виписані у різноманітних нормативних актах. Проте ці акти більшою мірою унеможливлюють їх фактичне застосування або вносять плутанину в юридичну термінологію. Зрештою, якщо провести оцінку механізмів залучення громадян до контролю за місцевою політикою ЖКГ, то отримаємо значно жалюгіднішу картинку, ніж сам стан функціонування ЖКГ.

Одним із основних принципів державної політики реформування житлово-комунального господарства, що визначена в загальнодержавній програмі, є, зокрема, „гласність, громадський контроль, прозорість та участь громадян у прийнятті рішень” (підпункт 15 пункту 3 розділу ІІ). Про це говорить Загальнодержавна програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки, затверджена Законом України від 24 червня 2004 року №1869-IV (у редакції Закону України від 11.06.2009 р. №1511-VІ). Цікаво, як би мав цей основоположний принцип „державної політики” реалізовуватись? Мабуть, через впровадження цих принципів у конкретну площину – створення чітких інструментів та практики для здійснення такого контролю, забезпечення відповідними органами гласності і прозорості.

Коли ж проаналізувати цю програму, то незрозумілим з точки зору застосування виявиться положення про те, що „громадський контроль за ходом виконання програми здійснюється представниками громадських організацій, статутом яких передбачено провадження діяльності у сфері житлово-комунальних послуг” (пункт 2 розділу VІІІ). У буквальному розумінні, по-перше, це мало б означати, що такий контроль здійснює не сама громадська організація, а її представники; по-друге, у статуті мало б бути зазначено про „провадження діяльності у сфері житлово-комунальних послуг” (невже мова йде про надання послуг?). Така неоднозначність фактично у законодавчій нормі створює ґрунт для різного розуміння і застосування цих положень. Окрім того, такі некоректності прямо скопійовані у тексти відповідних місцевих програм реформування.

            А для чого і кого треба залучати?

Саме таке питання здебільшого ставлять відповідальні посадовці у сфері ЖКГ. Невже купка людей повинна втручатись у роботу державних структур, чи здатна ця купка глибоко осмислити складну проблематику ЖКГ?

Загальнодержавна програма реформування житлово-комунального господарства одним із завдань визначає, зокрема, „залучення громадськості до процесів реформування житлово-комунального господарства” (підпункт 6 пункту 1 розділу ІІІ). Такі ж дублювання здійснено у відповідних місцевих програмах. Однак у загальнодержавній програмі зовсім не визначено, як має відбуватися таке „залучення” громадськості. Це і є одним із елементів, які дуже “різношерстно” розуміють посадовці різних рівнів. Одні вважають, що для залучення достатньо „гарячої лінії”, інші – звернень громадян із пропозиціями, а ще інші – прийому громадян. Тобто здебільшого орган публічної адміністрації ще не дозрів до створення умов і механізмів для включення пересічних громадян до процесу контролю за державною чи місцевою політикою. Але чи дозріла громадськість до такого залучення?

Варто зауважити, що фактично відсутня й практика проведення консультацій з громадськістю з питань формування і реалізації місцевої політики у сфері реформування житлово-комунального господарства, не говорячи про інші інструменти громадського контролю. Ніхто нікого ні про що не інформує, ніхто ні перед ким, окрім „вищого” керівництва, не звітує.

            Реформуй – не реформуй…

Варто відзначити, що задля інституційного забезпечення виконання програми передбачено „стимулювання створення ОСББ” (розділ ІV), а також „вивчення громадської думки стосовно пріоритетів реформування житлово-комунального господарства” (підпункт 11 пункту 1 розділу V).

Як органи державної влади мають „стимулювати” створення ОСББ? А може, цим же ініціативам із створення ОСББ не потрібне ТАКЕ „стимулювання”, а може, їм краще елементарно не заважати працювати? Хто мав би вивчати, і чи вивчається взагалі громадська думка у цій царині? Які результати „вивчення” громадської думки?

Абсолютно дивним також виглядає формулювання ­– і в загальнодержавній, й у місцевій програмі ­– стосовно „завдання щодо створення ОСББ у населених пунктах Львівської області” (додаток 4.1.1 до Програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства Львівської області на 2011–2014 роки). У цьому випадку орган місцевого самоврядування перебирає на себе невластиві функції, ставлячи „планові завдання” зі створення ОСББ, збільшення кількості таких господарських суб’єктів (при цьому у програмах вказуються конкретні цифри!). Зрештою, як проконтролювати виконання планового „завдання по створенню ОСББ” у якомусь містечку? Хто б це мав робити? Невже представник райдержадміністрації мав би у репресивному чи примусовому порядку виводити щомісячні плани створення цих ОСББ?

У місцевих програмах трапляються також унікальні правові конструкції про „пріоритетність платоспроможного права всіх споживачів щодо задоволення їх потреб” (пункт 3.9. розділу ІІІ обласної програми). Де ж дивились славні львівські філологи перед затвердженням такого пріоритету обласною радою? Та й досить цікавим завданням обласної програми реформування житлово-комунального господарства є „формування органів самоорганізації населення” (пункт 2.5 додатку 1). Як би це „мала робити” обласна рада у програмі не описано. Зрештою, це не зовсім вписується у компетенцію цього органу.

            Замість висновків

Як залучати громадян до контролю за житлово-комунальними послугами? Це запитання є надзвичайно актуальним в умовах тотального житлово-комунального хаосу. Очевидно, на державному чи місцевому рівні мають бути вироблені механізми для здійснення громадського контролю у цій сфері, запроваджені реальні принципи відкритості та підзвітності. І до цього мають дозріти передусім активні громадяни.