Україна – нескандальна журналістика

Українські журналісти, на відміну від британських, не підслуховують телефонні розмови героїв своїх сюжетів. Проте отримані з інших джерел подібні записи охоче використовуються ними для розкриття політичних тем.

 

Скандал навколо британської бульварної газети The News of the World сколихнув медіа-кола Західної Європи, проте, судячи з усього, майже не зачепив українське суспільство. Це й не дивно – знайти когось, хто б справді прослуховував телефонні розмови героїв своїх сюжетів або читав їхню електронну переписку, в Україні нелегко. «Якщо хтось і скаже, що робив це, то зробить це радше для підвищення власного статусу», – каже Deutsche Welle журналіст і автор досьє багатьох українських політиків Сергій Руденко.

Під час підготовки своїх книг він до подібних методів пошуку інформації не вдавався. Більше того, деяку відому йому інформацію про героїв українського політикуму, зізнається Руденко, через власний самоконтроль він навіть не включав до текстів публікацій. «Приміром, мені давно було багато що відомо про життя народного депутата Олега Ляшка, але я не писав про це у своїй книзі «Юлина рать», – каже журналіст.

Політичні розмови

Тим не менш, у деяких журналістських текстах записи телефонних розмов героїв публікацій все ж виникають. Проте джерело їхнього походження залишається невідомим. Приміром, 2002 року журналіст Дмитро Понамарчук оприлюднював запис, де голова тодішнього виборчого блоку «Наша Україна» Віктор Ющенко обговорював із київським мером Олександром Омельченком план відставки Віктора Медведчука з посади першого віце-спікера парламенту.
Останніми роками в мережі інтернет з’являлися записи телефонних розмов й інших політиків. Наприклад, записана начебто розмова екс-прем’єра Юлії Тимошенко та президента Грузії Михайла Саакашвілі чи нібито її ж та екс-посла США в Україні Вільяма Тейлора. Але ці «записи» не мають жодного стосунку до журналістської роботи – в інтернет вони потрапили не з медіа-кіл.

«Підглядання» за президентом

Дехто вважає прикладом роботи журналіста на межі втручання в особисте життя людини випадок 2005 року, коли кореспондент інтернет-видання «Українська правда» Сергій Лещенко оприлюднив факти життя сина тодішнього президента Віктора Ющенка Андрія – розповів про його дороге авто і люксове дозвілля. Сам журналіст у бесіді з Deutsche Welle каже, що жодних кордонів тоді не переступав, адже висвітлював життя родини публічної особи – президента України. «Він мав перед народом не лише закріплені законодавчо, але й певні морально-етичні зобов’язання», – каже він.

На питання, до яких методів у власній роботі він не звертається і не радить звертатися іншим, Лещенко каже: «До незаконних». Телефонних розмов він не прослуховує, запевняє журналіст. Проте давати оцінку діям журналістів The News of the World Лещенко не став, зазначивши, що кожна ситуація вимагає індивідуального осмислення й детальнішого аналізу

Кримінальна відповідальність

Натомість директор українського Інституту медіаправа, юрист Тарас Шевченко в своїх оцінках однозначний: «Якби такі дії мали б місце в Україні, це б вірогідно тягло за собою притягнення журналістів до кримінальної відповідальності». За його словами, усі описані факти втручання британських медійників в особисте життя підпадають під статті українського кримінального законодавства. Проте подібні випадки в Україні ще не викривалися, каже він.

Інша справа, за словами Шевченка, з оприлюдненням інформації, що здобута не самими журналістами. «2003 року за нашою допомогою в законі з’явилася норма про можливість виправдання журналіста, якщо він оприлюднив незаконно отримані відомості, що мають суспільне значення», – зазначає юрист.

Що ж до вірогідної реакції українського суспільства на можливі факти незаконного здобуття інформації журналістами, то вона залежить від того, кого б прослуховували чи «прочитували», каже Шевченко. За його словами, в суспільстві сьогодні настільки велике обурення різними фактами політичного життя, що на порушення чиїхось прав на приватне життя люди просто могли б не звернути уваги.

Коментарі вимкнені.