Перший бургомістр одружився з найкрасивішою пані Тернополя

174 років від дня народження Володимира Лучаковського відзначив Тернопіль 19 березня. Так, зрештою, вважають дослідники, адже тогочасних документів лишилось не багато. Відомо, що майбутній бургомістр народився в селі Ременові на теперішній Львівщині (Кам’янко-Бузький район), але у 1845 році сім’я переїхала у Довжанку під Тернополем, де батько отримав парафію.

Батько Володимира Лучаковського о. Дмитро був греко-католицьким священиком. Матір, пані Антоніна, також походила зі священицького роду, була донькою отця Дольницького. Варто наголосити, що в ті часи священицький стан був чи не єдиною складовою української інтелігенції, давав його вихідцям гарантію отримати кращу освіту.

Тим не менше, отець Дмитро був священиком-аристократом і при певних оказіях їздив до Тернополя лише четвіркою коней, зазначив у своїй статті Микола Новіна у регіональному збірнику «Шляхами Золотого Поділля».

Краєзнавець Віра Стецько зазначає, за даними матуральних свідоцтв, гімназійне навчання В. Лучаковський розпочав у Львові в 1850-1851 рр., але з 1853 р. Володимир уже навчався в Тернопільській державній гімназії, утвореній на основі єзуїтської. У 1857 р. учень 7-го вищого класу Володимир Лучаковський в числі 10 учнів отримав «першу клясу», а у 1858 році з відзначенням закінчив навчання у вищій Тернопільській державній гімназії. Час гімназійного навчання відіграв ключову роль у формуванні особистості Володимира Лучаковського, вважає історик Володимир Окаринський, посилаючись на вже згаданий збірник «Шляхами Золотого Поділля», де зазначається, що син пароха із Довжанки В. Лучаковський у Тернополі був гімназистом, відбув у місті адвокатську практику, «отже, був у повнім того слова значенні тернопільською дитиною».

Того ж року В. Лучаковський записався на правничий факультет Львівського університету та успішно закінчив його у 1862 році. Практикувався в адвокатській конторі Леона Розмінського (або Размінського) у Тернополі, згодом (ймовірно, у 1867 році) захистив в Яґеллонському університеті в Кракові докторат.

І от молодий, повний енергії юнак у другій половині 1860-х починає адвокатську практику. Існує думка, що у 24 роки він став єдиним адвокатом-українцем чи навіть українцем-юристом у Тернополі.

«Але ця інформація не підтверджується, – наголошує Володимир Окаринський. – Відповідно до списку судових засідателів міста 1893 року доктор В. Лучаковський, за головним заняттям – адвокат, говорив і писав польською, руською і німецькою мовами. Однак адвокати іншої національності, зокрема поляк Маурици Мацішевський, окрім німецької та польської, володів русько-українською мовою».

«Постать Володимира Лучаковського знакова. Але мер тоді не мав такого статусу, як сьогодні. Помилка в тому, що ми приміряємо історичні постаті до сьогоднішніх реалій, – зазначив кандидат історичних наук, доцент кафедри журналістики ТНПУ Петро Гуцал. – То був інший світ й інші реалії, культура, закони. Бургомістр займався виключно громадсько-побутовими проблемами. До того ж обирались люди з відповідним соціальним статусом та майновим цензом. У той час статус відповідав роду занять. Існувала ієрархія рангів. Адвокати і лікарі були чи не найбільш забезпеченими. Судові процеси тривали постійно, люди так само бились, крали, вбивали. На виборах городяни обирали раду міста (тоді в неї входило лише 16 осіб), а вже рада обирала бургомістра».

В обласному архіві зберігаються списки виборців І-ІІІ дільниць по виборах до сейму і сенату 1893 року. Володимир Лучаковський балотувався по третьому округу, отож у документах зазначалось, що він сплатив 5,32 корони річного обов’язкового регулярного податку. Для простого селянина це були значні гроші.

Про особисте життя талановитого юриста практично нічого не відомо. Володимир Окаринський припускає, що він був педантичної вдачі, у спілкуванні виваженою й толерантною людиною. Для нього не існувало релігійних, класових та національних упереджень. Це підтверджує обрання доктора В. Лучаковського бургомістром і його діяльність на чолі багатонаціональної громади Тернополя. Одягався зі смаком, стильно, можливо, у старшому віці більш консервативно (про це свідчать фото з ательє). Носив довгий сурдут, жилет, краватки, «метелик», збереглась світлина Лучаковського у капелюсі-габіку («котелку»). Тобто поєднував європейську моду (епоха модерну 1880–1900-х рр.), зокрема, ар-нуво або сецесіону із традиційним стилем тернопільських міщан, можливо, будучи в числі тих, хто такий стиль у місті визначав. Чи не тому риси віденської сецесії можна помітити і в тернопільській архітектурі доби В. Лучаковського?

У Тернополі, вже будучи відомим адвокатом, В. Лучаковський одружився із Амалією Громницькою. Це була красуня, «знана на весь край», що своєю елегантністю перевищувала інших місцевих пані різних національностей, зазначається у збірнику «Шляхами Золотого Поділля».

15 листопада 1873 року в родині народився єдиний син Тадей. Юнак продовжив справу батька, закінчив Тернопільську вищу цісарсько-королівську гімназію та Львівський університет. У Тернопільській гімназії вчився дуже добре, два роки поспіль як учень третьої та четвертої кляси отримав перший ступінь. До речі, у гімназійному звіті Тадея помилково названо Володимиром. Потому Т. Лучаковський працював у Відні радником касаційного суду, пізніше переїхав до Львова, де помер у 1947 році. Варто визнати, що син першого бургомістра позиціонував себе як поляк.

Що ж являв собою Тернопіль у часи Володимира Лучаковського?

– На відміну від Кременця і Бережан, Тернопіль був непримітним, сірим, буденним містом щодо благоустрою та громадсько-культурного життя, – розводить руками Петро Гуцал. – Поки у 1938 році не відкрили цукроварню «Поділля», тут не було жодного підприємства. Місто жило за рахунок торгівлі, ярмарок, торговища (як називали ринок) і від продажу землі під забудову. Життя активізувалось за рахунок залізниці, проведеної у 1870 році, але тут заслуги влади міста не було жодної. Поруч проходив кордон і була цісарська програма залізниць.

В обласному архіві зберігаються циркуляри та документи магістратури Тернополя з дирекцією будівництва Галицької східної залізниці кінця 1894- початку 1895 років. У листах, зокрема, йшлось про надання житла службовцям залізниці та виділення приміщення під контору.

– З 1726 року місто мало торг Св. Анни. Тобто після свята (26 липня) протягом двох тижнів у Тернополі тривали ринкові торги. Ринок (торжище) розташовувався на площі, де зараз стоїть пам’ятник Данилу Галицькому. Також цісар Фердинанд, коли надав статус королівського міста, встановив шість днів одноденних торгів, – каже пан Петро. – До речі, за радянської влади лише у 1953 чи 1954 році базарний день перенесли з середи на неділю, щоб люди перестали ходити до церкви.

Очевидний факт: Тернопіль був периферією. Його власники приїжджали сюди на пару тижнів відпочити, відтак їх мало хвилювали проблеми городян. Лише коли у 1843 році Тернопіль відкупився за 175 тисяч форинтів і місто стало вільним королівським, відкрились нові можливості.

Однак помилково стверджувати, що до Лучаковського місто потопало у нечистотах. У болоті після дощу – так, але каналізація була, лише за часів В. Лучаковського впорядкували центр, вулиці виклали бруківкою. Адже бургомістр і члени ради бували у Львові, Відні, Кракові і бачили архітектуру європейських міст.

Помилково вважати В. Лучаковського першим українцем – керівником міста в історії Тернополя. Насправді доктор Лучаковський став першим українцем на посаді бурмістра вільного королівського міста Тарнополя і пропрацював на користь громади майже 30 літ: спочатку як радник і асесор маґістрату, потім – як заступник бургомістра, а з 3 березня 1896 р. і до самої смерті 11 квітня 1903 р. – як бургомістр. За цей час, дослідила краєзнавець Любомира Бойцун, було споруджено електрівню та проведено електричне освітлення вулиць, зведено новий залізничний вокзал і розширено колії. Для вирішення проблеми безробіття і забезпечення дешевим легкодоступним пальним на глибині 3-5 м почали розробляти торфовища на міських оболонях, в районі нинішнього гідропарку.

Крім того, на високому стовпі на розі вулиць Міцкевича – 3-го Мая (тепер бульвар Т. Шевченка і вул. П. Сагайдачного) встановили вуличний годинник, у Новому городі (тепер – Старий парк) на честь 300-річчя Берестейської церковної унії було насипано Холм Унії. Нині тут пагорб Слави полеглим під час визволення Тернополя у квітні 1944-го воїнам Червоної армії. Також було побудовано міський шпиталь (тепер лікарня швидкої допомоги), відкрили пам’ятник Адаму Міцкевичу, а на вул. Руській споруджено перлину галицької неоготики – парафіяльний костел Божої Матері. У передмісті Тернополя, у В. Гаях, бургомістр Лучаковський заснував «Парк здоров’я», у народі більш відомий як «Личаківка» або «Володимирівка», і пустили до нього кінні омнібуси.

Не треба Лучаковського ідеалізувати, возвеличувати і лакувати, кажуть історики. У нього були добрі попередники, які також дбали про благоустрій міста. Задовго до Лучаковського, у 1800-у році, Григорій Шашкевич у Тернополі виконував обов’язки асесора. Він точно був українцем, ймовірно, зі знаного роду просвітителів. Один із власників Тернополя, князь Костянтин Острозький, був русин-українець.

І на завершення щодо правопису прізвища бургомістра. Практично з часу повернення імені Володимира Лучаковського історики і мовники сперечаються, як правильно писати: Лучаковський чи Лучаківський?

«В усіх церковних шематизмах (списках осіб – авт.) вказується «Лучаковський», – зазначає Петро Гуцал».

Проблема в тому, що документація велась польською мовою. Однак навіть у тогочасній українській газеті «Діло» прізвище Лучаковського писалось через «О».

… Володимир Лучаковський як бурмістр востаннє головував на 18-му засіданні Ради м. Тернополя 18 березня 1903 року. 11 квітня «Володимир Лучаковський, доктор права, крайовий адвокат, греко-католик, помер через пневмонію», свідчить запис у метричній книзі. 13-го числа його поховали на Микулинецькому цвинтарі.