Сімейний клуб «Промінчики» випромінює радість і втілює в реальність казки

 «Дитинство чудове – яскрава пора, в ньому смутку і горя майже нема…»

С. Пасічник

 

Що може бути краще від часів грайливого, «безшабашного», світлого і безтурботного дитинства? Впевнена, кожному з нас є що згадати, пірнувши спогадами вглиб у цю чудову пору.

Буде що згадати і дітлахам, які відвідують літній табір сімейного клубу «Промінчики», наприклад, квест «Чарівне зілля фей». Про це та інше спілкувалися з директором клубу – Тетяною Іменновою.

Пані Тетяна – енергійна, жива, бадьора. Вона – як батарейка для своїх вихованців – передає їм заряди емоцій, вихор позитиву.

– Як почерпнули ідею для проведення квесту в дусі казки?

– Зараз у нас в таборі – англомовна зміна за мотивами двох англійських казок: «Пітер Пен» Джеймса Баррі та «Аліса в Країні чудес» Льюїса Керрола. Ми назвали цю зміну «Neverland & Wonderland», тобто «Небувалія і Країна чудес», – починає свою розповідь про захід Тетяна Геннадіївна.

– На острові «Небувалія», де жив Пітер Пен, мешкали також червоношкірі індіанці, пірати і феї. «Піратський» квест ми вже проводили. В липні організуємо ще одну англомовну зміну – «Дикий-дикий Захід». Цілий тиждень буде присвячений вивченню життя індіанців. Втім, повернімося до свята, приуроченого казковому світу фей. Між іншим, ми зробили не просто квест, а захід із кулінарним майстер-класом в кінці.

Спершу діти отримали листа від Пітера Пена, в якому він повідомляє, що фея Дінь запросила його на бал фей і дозволила взяти із собою друзів. Проте, для того, щоб потрапити на цей бал, необхідно скуштувати «чарівне зілля». Усі інгредієнти для цього зілля і рецепт його приготування феї надійно заховали. Умова була така, що дітвора мала віднайти всі складові зілля, а потім – приготувати його за знайденим рецептом. Тільки тоді діти мали можливість потрапити на бал фей.

І хоч сучасні «мудрагелики» у віці 8-10 років в казки уже не вірять, інгредієнти для приготування зілля діти шукали досить завзято! У різних кімнатах клубу (а їх всього є 4) було сховано інгредієнти «чарівного зілля», а також підказки, в яких зазначалося де шукати наступний інгредієнт. Серед завдань були такі: розгадування загадок, ребусів, вираховування слів, які з наведеного переліку «зайві». Варто підмітити, що завдання склали як українською, так і англійською мовами. Загалом, було весело – діти, сповнені азарту, гуділи і шуміли, як маленькі джмелики.

Коли всі інгредієнти та рецепт було знайдено, взялися за приготування «чарівного» напою. Для цього змішали ягоди «фейрі» (полуницю) з плодом мандрагори (бананом), потім додали в суміш молоко єдинорога, трішки отрути п’ятиголової гадюки (мед), посипали усе пилком «піксі» (ванілін), додали пелюсток дикої троянди… Втім, не будемо відкривати до кінця рецепт «чарівного зілля», адже це секретний рецепт! Скажемо лише, що було надзвичайно смачно!

Завершення квесту діти зустріли фруктовими смаколиками, ельфійськими і фейськими танцями та іграми. Дітлахи навмання витягували карти з «магічної» колоди, на яких було написано різного роду завдання, на цей раз – в грайливо-розважальному жанрі. Діти-живчики витягували карти по черзі: команда хлопчиків, команда дівчаток. Приймали дзеркальні відображення одне одного, показували давньогрецьких героїв, які метали диски, підстрибували, шукали по кімнаті і одягали на голови предмети, які хоча б наближено нагадували капелюха. Навіть пробували на мить стати зайчиками.

– Подібні квести на природі не організовуєте? Адже тоді є можливість де розвернутися, особливо, якщо погода сприяє.
– Звичайно! – посміхається пані Тетяна. – Минулого літа усі квести («Піратський», «Ковбойський», «5-й елемент» та інші) ми проводили у парку «Топільче». Теперішній квест теж мав відбуватися у «Топільче», вже навіть були підготовлені всі локації та шифрування саме для парку. Проте, на жаль, синоптики «налякали» нас дощем, тому ми не наважилися вести дітей в парк. Сьогодні вночі я була змушена терміново готувати нові завдання і шифрування для проведення квесту в приміщенні клубу. Хоча, все одно, 3 інгредієнти діти повинні були знайти за межами клубу.

До речі, попередня зміна у нас завершилася квестом «Знайди пароль», – продовжує розповідь пані Тетяна. – Діти дізналися, що у клубі захована скриня зі скарбами. Знайти її було дуже просто – відкривши в комп’ютері файл, в якому містилася інформація про місцезнаходження скрині. Проте, заковика полягала в тому, що файл був захищений паролем. І, для того, аби відгадати пароль, дітям треба було багато бігати по центру міста, щоб знайти, де заховано різноманітні загадки та головоломки. Більшість із цих загадок знаходилися у різних закладах міста, або ж просто – у городян, які відпочивали в парку. Що основне – дорослі неохоче віддавали дітям завдання, тому доводилось і загадки відгадати, і вірші розказати. Тож, наші квести, можна сказати, частково і загальноміські – бо дотичні і до місцевих городян.

– Такі квести, в поєднанні із залученням до гри містян, допомагають долати кордони сором’язливості, навчають упевненості, одне слово, все це – суцільний розвиток! – долучилася до розмови педагог Соломія Андрійчук. – Діти ж не все знають, що де знаходиться в Тернополі, але територіально квест організовуємо так, щоб був близенько до клубу, з цієї причини «Топільче» і парк  ім. Шевченка у нас мають  попит, – усміхається. – А щодо безпеки наших маленьких тернополян – то пильно слідкуємо, щоб учні трималися разом і ніхто не загубився посеред міста. Безпека дітей під час квесту – понад усе!

 «Діти – це маленькі промінчики сонця, що роблять наше життя яскравим і радісним, тому наш клуб і називається  “Промінчики”!»

Христинка, 9 років: «Найбільше мені сподобалося з квесту – шукати «магічну» квітку, робити коктейль із знайдених інгредієнтів!» Христя хоче стати «лікарем, як дідусь». На запитання, чому клуб – «Промінчики», впевнено відповідає: «Бо тут є “Сонячна кімната”». Перепитує: «Від “Сонячної кімнати” походить назва?» Усміхаюся. Кажу: «Мабуть, що так». Підморгуючи, запитую: «А є щось таке, що Тобі тут не подобається?» – «Не люблю, коли забирають додому батьки.»

Яна (7 р.) доповнює репліку про те, чому ж все-таки клуб називається саме так: «Бо в клубі весело і коли на сонці – теж весело!» – ось така, виявляється, може бути причина появи назви сімейного клубу.

Стоїть біля мене чорнявий хлопчик. Каже, що він – Максим (9 р.) Питаю Максима, що стало пам’ятним для нього у літньому таборі: «Запам’ятався похід до мотузкового парку. А загалом, мені все тут подобається».

«Сонячна», «Морська», «Райдужна» – кімнати, які надихають

Питаю в пані Тетяни, як виникла ідея щодо облаштування в такому креативному дусі учбових кімнат: «Кожна кімната у нас має свій колір і свій настрій, облаштована відповідно до стихій та природних явищ: жовта кімната – тепла і справді «сонячна», блакитна кімната із морськими шпалерами на стіні – однозначно, «морська», а найбільша, яскрава і кольорова кімната – звичайно, «райдужна». Погодьтеся, дитині набагато приємніше займатися в кімнаті «сонця» чи «веселки», ніж в кабінеті № 1 чи № 2. Важливо те, що у дітей виникають відповідні асоціації, які пов’язані із душевністю, світлом, затишком, добром.»

На запитання, яким має бути справжній керівник, пані Тетяна запевнює: «Він має вести за собою, надихати, заряджати енергією педагогів. А ще постійно придумувати і втілювати в життя щось нове – від нових курсів для дітей до змістовного відпочинку для своїх працівників. І, звичайно, керівник повинен вміти підбирати педагогів для занять із дітьми. Адже, як відомо, «кадри вирішують усе»! В «Промінчиках» здебільшого працюють педагоги-універсали, які однаково добре проводять як заняття з раннього розвитку, так і з англійської мови, організовують творчі студії.»

«Першооснова – любов до дітей. Цим і керуємося»

До невимушеної бесіди долучається і педагог Соломія Андрійчук: «Ось тому і відбір на посаду педагога в нашому закладі жорсткий: і справді – останні мають знати все. Але любов до дітей переважає. Вступні тести та співбесіди визначають, чим керується майбутній педагог у першу чергу – любов’ю до дітей чи ж матеріальними благами у вигляді грошей.» –  закінчила пані Соломія.

В кутику кімнати, майже непомітно, сидить чарівна світлоока дівчинка. Підходжу, знайомлюся. Дівчинка-чарівниця у відповідь мило усміхається. Каже, звуть Златою, їй 7 років. Питаю, чи знає вона секрет, чому клуб називається «Промінчики»? Розпливається у ще більшій посмішці: «Може, тому що ми всі тут – маленькі промінчики?» «Тут люблю читати, малювати, англійську мову теж люблю. – ділиться дитина. – Нас тут вчать читати слова англійською без помилочок! І віршиків маленьких вчать». «Коли малюємо, – продовжує Злата, – то читаємо, що треба малювати, і так розгадуємо малюнок». Ніжно обіймаю маленьку красуню (Златочка прийшла на заняття з англійської мови). Дивлюся на малу – майбутня «зірка»! Питаю, ким бачить себе у подальшому. Відповідає: «Хочу бути телеведучою, зубним і вчителькою!» Вже остаточно розумію: зараз Злата – маленька дівчинка, а в майбутньому – велика «зірка» телепрограм. 😉

Ось таких, пані та панове, диво-талантів плекає наша з вами Україна. 😉 Дітей, які творять казки-феєрії як в межах сімейного клубу «Промінчики», так і поза ним…

Софія Пасічник