Лілія Проць: “Запланувала через 5 років заробляти мільйон у рік”

Лілія Проць народилася 9 січня 1974 року в с. Смиківці Тернопільського району — українська спортсменка (пауерліфтинг), тренер, громадська діячка. Майстер спорту України міжнародного класу (1995). Кандидат у майстри спорту із шашок і важкої атлетики. Чемпіонка світу з жиму штанги лежачи.

Мене часто питають, звідки беру енергію. Недавно спробувала розкласти все “на полички” з цього приводу: джерело моєї енергії – здорова їжа, яку не просто їси, а дегустуєш, крім того вдома не смажимо і не коптимо; режим води без газу і барвників; ранкова гімнастика; позитивні думки; не дивлюся телевізор, щодня читаю літературу. Усі ці моменти запобігають створенню в моєму організмі тромбів, які б перекривали потік нової енергії.

Рік тому подруга подарувала книгу про президента Південно-Африканської республіки Нельсона Манделу, ще й фільм про нього подивилася. Надихаюся такими особистостями.

Люди вважають, коли я говорю про щось негативно, то маю на меті виключно критику. Натомість при цьому в мене завжди є альтернативні кроки для вирішення кожної з проблем. Якщо кажу про щось, то знаю, що з цим робити.

Підтвердженням того, що дію правильно, є привітність людей на вулиці. Останнім часом до мене часто почали вітатися перехожі. Бути впізнаваною – одне, коли ж з тобою хочуть говорити, зробити selfie чи взяти візитку – цілком інший показник.

Proc1

На зупинці по вул. Руській продає літературу приємний дідусь, незважаючи на поважний вік, він у добрій фізичні формі. Підійшов до мене в День прапора України цього року і сказав: “Мені 83 роки, хочу щоб Ви повідомили когось із Міністерства освіти і науки, що фізична культура – це предмет №1. Я ніколи не хворів, але мені було б соромно перед жінкою і дітьми бути обузою, не слідкуючи за своїм тілом”. Це було надзвичайно приємно чути, адже пропагую саме цю ідеологію в Тернополі – любити і “робити” себе.

Як мотивувати інших бути здоровими? Порахуйте, скільки за рік витрачаєте на ліки. Чи не краще кожного дня, безкоштовними кроками слідкувати за здоров’ям через фізкультуру, їжу, позитивні думки, достатній об’єм води?

Є люди, які хочуть працювати над собою і роблять це, — вони те світло, яке налаштовує жити позитивно. Бо торік мені хотілося взяти зброю і їхати на схід. Вдячна друзям, знайомим, пересічним тернополянам, які відмовили. Перебування тут дало більший результат.

Procqq3

Схід України нині – недолікована рана. Якщо ми не будемо її лікувати, хвороба стане хронічною. Нам потрібно сприймати Україну як свій організм з травмою і відповідно поводитися.

Крим порівнюю з видаленим апендицитом. Це дуже важливий орган, який відповідає за імунітет. Імунітет України внаслідок анексії півострова набув кризу. Як його “пришити” назад? Як працюватиме організм? Постійно шукаю відповідь…

Маю чітку позицію щодо фізичної культури. Кажу і показую, які кроки нам потрібно робити, щоб був бажаний результат. В той же час інші пропонують свої прогресивні варіанти. І це круто! Але багато людей схильні скаржитися, нарікати, утрирувати. Як можна казати, що “все погано, всі погані”, коли над тобою мирне небо, прокидаючись вдома, знаєш, що твої рідні і близькі живі?

Запланувала через п’ять років заробляти мільйон гривень у рік чесним шляхом. Я не думаю, вдасться це мені чи ні. Це неважко, бо є енергія від вдячності, любові оточення і розуміння того, що дієш правильно.

Зараз в наше суспільство входить нова “фішка” – послуги психотерапевта. Ходжу на індивідуальні заняття з психотерапевтом. Круто, коли копаєшся у дитинстві і віднаходиш елементи, які на тебе впливають впродовж життя. Психотерапевт вчить відгородитися від негативу. Я це порівнюю так: є куля, яка дає тріщини, і якщо її не шліфувати, моноліт врешті зруйнується.

Procqq4

Сьогодні населенню України слід фінансувати не тільки захист, а й розвиток держави, молоді. Класно, що хтось дізнався історію бабусі, яка продає в Тернополі квіти. Про неї тепер багато знають, цілеспрямовано помагають. Було б правильно, знати більше таких історій, щоб не оминати увагою дійсно нужденних.

Сміття за межами смітника – це виховання. У Тернополі більшість населення – вихідці з села. Звичка їсти яблуко і кинути качан в полі “проросла”. Зауваження не надто корисні і приємні. Не кажу, що я ідеальна. За мною теж хтось у чомусь допрацьовує…

 

-1 thoughts on “Лілія Проць: “Запланувала через 5 років заробляти мільйон у рік”

  • 21:37 | 3 вересня, 2016 at 21:37
    Permalink

    “Сміття за межами смітника – це виховання.” – згідна цілком і повністю, і виховання починається з сім’ї і не має значення чи це село чи місто. Обурила фраза ” У Тернополі більшість населення – вихідці з села. Звичка їсти яблуко і кинути качан в полі “проросла”. Люди різні є, але і серед “корінних” тернополян невігласів вистачає. 1 вересня я сама стала свідком того як компанія учнів старших класів (дівчата і хлопці) однієї із тернопільських шкіл, яка знаходиться в центрі, міста смітили на вулиці (і далеко не яблуками) і зауваження їх не зупинило і не присоромило. То хто ж смітить в “файному місті Тернопіль”?

Comments are closed.