Як підтримати дитину в лікарні. Поради від тернопільських лікарів

Неможливо вберегти дитину від усіх стресових ситуацій в житті, але можна навчити, як прожити ці ситуації та впоратися з емоціями – завдяки підтримці батьків.

Часом діти потрапляють в лікарню. В цей період найбільше, що вони потребують – не виховання чи залякування, а підтримку й любов.

Ось поради для батьків, які супроводжують дитину в лікарні:

УСЕ ПОЯСНЮЙТЕ

1. Розкажіть, де ви і навіщо. Дитина може не розуміти, що відбувається. Незнання породжує страх та напругу. Тому доступними малюку словами поясніть, що відбувається, що це за місце, навіщо ви тут, хто ці люди і що вони роблять. Розкажіть, коли і за яких умов повернетеся додому.

2. Попереджуйте, детально описуйте процедури. Перед кожним медичним втручанням поясніть дитині, що зараз робитимуть, доступною дитині мовою: “Зараз лікарка намаже руку холодним, буде трошки лоскітно, потім притисне, потім поставлять голочку, буде трошки боляче, але недовго, це можна потерпіти. Важливо не ворушити рукою, я допоможу тобі тримати руку. Потім голочку заберуть” тощо. Знання заспокоюють.

3. Розкажіть про свій дитячий досвід чи знайомих. Акцентуйте, що все закінчилось добре.

БАЗОВА ДОВІРА ДО БАТЬКІВ

4. У дитини має бути розуміння: все, що з нею роблять, – з дозволу мами і на користь дитині. Не варто сварити лікарку за укол “погана тьотя образила тебе” – так підривається довіра і в дитини вселяється страх, що мама не здатна захистити її. Не слід обманювати, що пальчик не болітиме, інакше дитина вирішить, що мамі не можна вірити. Краще сказати, що “це буде неприємно, але це можна потерпіти, зате потім… (придумати щось приємне)”.

БАЗОВА ДОВІРА ДО ЛІКАРІВ

5. Не лякайте дитину медперсоналом чи процедурами: “Не слухаєшся? Зараз покличу лікаря зробити укол!”. Укол – це не покарання, а лікування! Дитині буде комфортно, якщо знатиме, що оточена хорошими людьми, які допомагають одужати.

6. У присутності дитини не критикуйте медперсонал чи умови лікарні – це посилює тривогу дитини. Краще розкажіть свої переживання по телефону, коли дитина не чує.

ПРИЙМАЙТЕ, А НЕ ЗАСУДЖУЙТЕ ЕМОЦІЇ

7. Приймайте, а не засуджуйте емоції дитини, хоч їх у стресі може бути багато. Замість “Припини скиглити!” – “Я розумію, тобі зараз сумно. Що я можу для тебе зробити?”.

8. Не порівнюйте дитину з іншими: “Ніхто не плаче, а ти рюмсаєш!” Це не заспокоює. До того ж, в інший момент плакати може хтось інший.

ПОЗИТИВНІ СТИМУЛИ

9. Замість погроз, докорів, приниження – використовуйте слова підбадьорення й підтримки. Жодних погроз втратою любові! “Не слухатимешся – я піду від тебе/не любитиму” – неприпустимо.

10. Замість негативних стимулів (“якщо не вип’єш пігулки – я заберу планшет”) використовуйте позитивні (“вип’єш ліки – подивимось мультик”). Суть та сама, але емоції різні.
Позитивні емоції сприяють одужанню. Грайтеся, обіймайтеся.

11. Творчість допомагає переживати кризові ситуації. Ліпіть, малюйте, фантазуйте!).

ДБАЙТЕ ПРО СЕБЕ

12. Обов’язково дбайте про себе, шукайте джерела ресурсу, щоб було чим ділитися з дитиною. Запитуйте себе “Чим я можу себе розважити, втішити?”. Спокійні та позитивно налаштовані батьки передають цей настрій і своїм дітям, а це – безцінно для одужання!

Усім здоров’я та підтримки!)