Для чого збаражчанка Тетяна Федорів дослідила «новий» єврейський цвинтар свого міста?

«Розповідаючи про єврейський Збараж, я хочу донести до збаражчан, що це частина нашої спільної історії, яку варто знати й пам’ятати, передати наступним поколінням. І ця пам’ять більше потрібна нам, аніж тим, хто вже помер», — каже збаражчанка Тетяна Федорів.

Цими днями у тернопільському «Бункермузі» вона представила книжку «Нариси до історії євреїв Збаража. «Новий» єврейський цвинтар міста». Видання складається з добірки статей та дослідження мацев «нового» єврейському цвинтаря міста.

Тетяна Федорів — молодша наукова співробітниця дослідницького відділу Національного заповідника «Замки Тернопілля». Розповідає, що книжки не було би, якби не світлої пам’яті Олег Мандрик. Цей краєзнавець розповів дослідниці про єврейський Збараж, показав єврейський цвинтар міста й масову могилу поблизу нафтобази.

— На місці масового поховання знайшли останній спочинок більше двох тисяч мешканців Збаража — майже третина населення міста. Важливо пам’ятати, що вони не становили якусь окрему частину населення, а були її складовою. Для міст Галичини національний склад, третину якого становили євреї, а інші — поляки та українці, був характерний для початку минулого століття.

І досі у Збаражі збереглись будинки, котрі оповідають про життя єврейської громади — це кам’яниці, синагога (хоч і перебудована), будинок кагалу.

— Це дуже добре, — підкреслює Тетяна Федорів, — адже так ми говоримо про історію конкретну, а не ефемерну. Дуже цікаво, коли до Збаража приїжджають люди, котрі тут народились, або ті, чиї батьки тут народились. Вони привозять із собою документи, фотографії, і так безпосередньо стикаюсь із тим часом.

Першу частину книжки складають нариси до історії євреїв Збаража. Зокрема, про родину Ландау, поета Беньяміна Еренкранца (Велвла Збаражера), вірші якого перекладав, до речі, й Іван Франко. Найвідоміша серед них, мабуть історія письменниці Іди Фінк, котра написала спогади про нацистську окупацію Збаража. Лише нещодавно її тексти стали доступні українцям, а у світі вони відомі давно. Історія Іди прикметна ще й тим, що її родина майже повністю вижила, крім матері, яка померла у гетто. Про таких людей, як сім’я Іди Фінк, важливо розповідати й знати, переконана Тетяна Федорів:

— Думаю, життя родини Ландау — це дуже хороший приклад прагнення до життя. Я вважаю, що завдяки прагненню до життя їм вдалося вижити у цій страшній Катастрофі. До того ж родина Ландау — це приклад міцної, дружньої родини, приклад любові та відповідальності один за одного.

Друга частина книжки оповідає про «Новий» єврейський цвинтар Збаража. Для цього дослідження Тетяна Федорів переклала українською написи на 175 мацевах.

— Вивчаючи кладовище, я хотіла не тільки описати надмогильні камені та сфотографувати їх, а й перекласти написи, донести інформацію україномовним. Показати, що там поховані такі ж люди, які й інші, розповісти про те, якими вони були. Коли людина зможе прочитати цей текст, то є ймовірність, що він її зачепить, можливо, зворушить. Тоді єврейська культура стане дещо ближчою, більш зрозумілою. Можливо, так цей цвинтар стане пам’яткою не тільки для євреїв, а й для українців, — каже авторка книжки.

Спершу Тетяна Федорів цікавилась написами на мацевах польською та німецькою мовами, а потім зрозуміла, що на івриті написів значно більше і вони би мали бути більш інформативніші. Тож почала вивчати іврит. Каже, спершу було важко розібратись із системою письма, але поступово розібралась, і нині не припиняє вивчати цю мову.

Християнські та єврейські надгробки мають багато відмінностей. На мацевах вказується, як правило, дата смерті й кількість прожитих років, хто тут похований — чий син/донька, якщо йдеться про заміжню жінку, то нотується прізвище чоловіка й дівоче. Тобто всіляко описується рід, звідки походить людина. Цікаво, що трапляються надгробки, в яких перші літери рядків складаються в ім’я та/або прізвище похованого.

Не зважаючи на те, що тексти епітафій зазвичай були складені за певною схемою, у них були метафори й образні висловлювання.

— У кількох словах сконденсований біль, котрий пережила родина від втрати близького. Мені було складно перекладати ці написи, адже шукала найкращий відповідник. Найбільше мене зворушили епітафії на мацевах дівчат і юнаків (ті надгробки, де зображені зламані дерева), серед найбільш зворушливих: «зірвана квітка», «мила троянда», «зірваний навесні життя» та інші.   

Анна Золотнюк.

Фото з презентації книжки Ірини Сиско.

Comments are closed.