ШЛЯХ З ПЕКЛА: історія святкування Пасхи

Ранній весняний ранок 33 року по Р. Х. Сонце ще не зійшло, Єрусалим ще спить після урочистого святкування першого дня Пасхи. Загальну радість одного з головних іудейських свят не могли розділити тільки учні Іісуса з Назарету, що прийшли в цей ранок на гроб свого Вчителя, розп’ятого 3 дні тому. Вони були майже впевнені, що Іісус і є Той Самий обіцяний Богом Ізраїлю Месія-спаситель, але зараз для них, здавалося, вже все було втрачено, адже мертві не воскресають…
Трохи пізніше апостол Павло скаже: “Якщо Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша” (1Кор. 15:14). Зрештою, вся 2000-річна історія християнства – це проповідь події, яка відбулася в той весняний ранок, а день Воскресіння Іісуса Христа відразу ж став головним святом християн. Хоча почалося все значно раніше…

Вихід і його святкування

Саме слово “Пасха” (євр. – “Песах”) походить від дієслова “проходити” із значенням “звільняти”, “щадити”. Пасха – ця реальна історична подія, що відбулася в Єгипті в XIII столітті до Р. Х., коли, згідно Передання, Ангел Господній пройшов мимо окроплених кров’ю жертовного ягняти єврейських будинків і вразив смертю всіх єгипетських первістків. Річ у тому, що декілька століть перед цією подією єврейський народ знаходився в рабстві у єгиптян. На неодноразові прохання ізраїльтян відпустити їх фараон відповідав незмінною відмовою. В останні десятиріччя рабства їх положення значно погіршилося. Єгипетські власті, стурбовані “надмірною” чисельністю євреїв, повелівали убивати всіх хлопчиків, що народжувалися у них.
Вождь ізраїльського народу – пророк Мойсей – по велінню Божому намагався надоумити упертого фараона і добитися звільнення. З цим пов’язані так звані “10 єгипетських кар”, коли весь Єгипет (за винятком того місця, де жили євреї) по черзі страждав від нашесті жаб, мошок, отруйних мух, сарани, морової язви і т.д. Це були явні знамення присутності Бога серед євреїв, проте фараон не здавався і не відпускав безкоштовну робочу силу. Тоді в Єгипті відбулася остання, десята кара. Бог через Мойсея повелівав кожній єврейській сім’ї заколоти агнця (однорічне ягня або козеня чоловічої статі), запекти його і з’їсти з прісним хлібом і гіркими травами. Трапеза відбувалася увечері, їсти необхідно було стоячи і з великою поспішністю, адже Бог обіцяв, що вночі євреї вийдуть з Єгипту. Кров’ю агнця слід було помазати косяк дверей свого житла. Це був знак для ангела, який убив всіх єгипетських первістків, від первістка сім’ї фараона до первістків худоби, але пройшов мимо тих будинків, двері яких помазали кров’ю агнця. Після цієї кари переляканий фараон в ту ж ніч відпустив євреїв з Єгипту. З тих пір Пасха святкується ізраїльтянами як день визволення, виходу з єгипетського рабства і спасіння від смерті всіх єврейських первістків.
Проте святкування тривало не один день, а сім. Ці дні кожний правовірний іудей повинен був провести в Єрусалимі. На час свята з будинків виносилися всі квасні продукти, і хліб вживався тільки прісний (маца), в спомин про те, що вихід євреїв з Єгипту був таким поспішним, що вони не встигли заквасити хліб і узяли з собою тільки прісні коржики. Звідси друга назва Пасхи – Свято Опрісноків. Кожна сім’я приносила в Храм агнця, якого заколювали там за спеціальним обрядом, описаним в Мойсеєвому законі. За словами іудейського історика Іосифа Флавія на Пасху 70 року по Р. Х. в Єрусалимському Храмі було заклано 265 500 агнців. Можливо, ця цифра сильно перебільшена, як часто буває у Флавія, але навіть якщо зменшити її на декілька порядків, картина того, що відбувалося цього дня в Храмі, вражає.
Цього агнця, який так і називався – Пасха, сім’я повинна була запекти і обов’язково повністю з’їсти увечері в перший день свята за пасхальною трапезою під назвою седер. Ця вечеря була головною подією святкування. Також в обов’язковий раціон пасхальної трапези входили гіркі трави (в пам’ять гіркоти рабства), харосет (кашка з фруктів з горіхами) і чотири келихи вина. Батько сімейства повинен був розказати за трапезою історію виходу євреїв з єгипетського рабства, як в подяку Богу, так і в нагадування про особливий зв’язок свого народу з Ним.
Проводити пасхальну трапезу можна було тільки в Єрусалимі, в межах його міських стін. Тому паломники домовлялися з місцевими жителями, які надавали їм вільні кімнати або дозволяли проводити пасхальну трапезу у дворі або на даху будинку. Гроші за приміщення брати не дозволялося, але господарям у вигляді компенсації зазвичай лишалися шкури убитих тварин. Бідняки, у яких не було грошей, одержували спеціальну допомогу на придбання всього необхідного. Крім того, вважалося богоугодним запрошувати до себе на свято неімущих побратимів.
Про святкування старозавітної Пасхи розказано тут в минулому часі, оскільки з приходом Христа вона втрачає значення, проте без особливих змін іудеї до цих пір саме таким чином святкують Пасху. Головна відмінність нинішньої єврейської Пасхи полягає в тому, що за трапезою відсутній агнець. Його символізує бараняча кісточка, тому що за законом Мойсея агнця не можна заколювати ніде, окрім єрусалимського Храму, який був зруйнований римлянами в 70 році по Р. Х.

Виконання старозавітної Пасхи

Вже в перші роки християнства старозавітна Пасха була осмислена як прообраз смерті і Воскресіння Іісуса Христа. “Ось Агнець Божий, Котрий бере на себе гріхи світу” (Ін. 1:29). “Пасха наша, Христос, закланий за нас” (1Кор. 5:7). Ці слова Іоанна Хрестителя і апостола Павла краще всього виражають відношення християн до Голгофської Жертви. В Єгипті агнець був заколений для того, щоб позбавити від смерті єврейських первістків, а Христос приніс Себе в жертву, щоб позбавити від смерті все людство. І тут йдеться не про фізичну смерть, адже люди як вмирали до Христа, так вмирають і зараз, і це продовжиться аж до Його другого Пришестя в силі і славі, коли Він воскресить померлих. Але після Воскресіння Христа фізична смерть вже не тупик, а двері. Неодмінний кінець будь-якої людини стає неодмінною умовою її зустрічі з Богом. Тому, до речі, в християнстві пекло і рай розуміються не як місця, а як стани людини, готової або не готової до цієї зустрічі.
Значення новозавітної Пасхи добре виражене в іконографії. Зараз більш звичною є ікона Воскресіння, де Христос стоїть в блискучому білому одязі на камені, відваленому від Його гробу. Проте до XVI століття православна традиція не знала такого зображення. Святкова ікона Воскресіння, яка виставлялася в кожному храмі, називалася “Зішестя Христа в пекло”. На ній Іісус виводить з пекла перших людей (Адама і Єву), які символізують тих представників людства, які берегли істинну віру і чекали Спасителя. Ту ж думку можна почути і в головному пасхальному піснеспіві: “Христос воскрес із мертвих смертю смерть подолав і тим, що у гробах (померлим) життя дарував”.

Дата Воскресіння

Зараз не можна точно визначити якого саме числа (по нашому календарю) відбулася подія Воскресіння. Спираючись на євангельські дані, можна з упевненістю сказати тільки одне: по іудейському календарю Христос був розп’ятий у п’ятницю 14-го дня першого весняного місяця Нісана, а воскрес в “перший день тижня”, 16-го дня Нісана.
Що таке “перший день тижня”? Тиждень у євреїв складається теж з семи днів, проте останнім його днем є субота (від євр. “саббат” – “спокій”, “стриманість”). Себто Христос воскрес наступного дня після суботи. Цей день вже у перших християн виділявся зі всіх інших і називався “день Господній”.
Перший весняний місяць Нісан відповідає березню – квітню. Євреї жили не за сонячним, а за місячним календарем, і Нісан був першим місяцем нового року. Він починався в новолуння, найближчий до весняного рівнодення. А перший день Пасхи завжди святкувався іудеями в 14-й день Нісана і завжди співпадав з першим весняним повним місяцем. Сонячний і місячний рік відрізняються один від одного на 11 днів (365 і 354). Певна річ, що для людини, яка живе за сонячним календарем, дні місячного календаря щороку припадатимуть на різні дні тижня. Крім того, в місячному календарі дуже швидко нагромаджуються помилки порівняно з астрономічним роком і правил їх коректування не існує.
В I столітті по Р. Х. дата святкування християнської Пасхи нікого не хвилювала, тому що для християн того періоду кожний недільний день був Пасхою.
Але вже в II-III стт. по Р. Х. встало питання про річне, найурочистіше святкування дня Пасхи. У зв’язку з цим між деякими Помісними Церквами виникли суперечки відносно того, в який же день треба її відзначати. Малоазійські Церкви святкували Пасху разом з іудеями – 14-го числа місяця Нісана, на який би день тижня це число ні припадало. Святкування звершувалося, звичайно, в християнському значенні: цього дня малоазійські Церкви звершували торжество в спомин про хресну смерть Спасителя і називали це Пасхою хресною. А потім, через день, вони святкували вже Пасху Воскресіння. Проте більшість Церков трималися іншого звичаю. Вони святкували спомин страждань і смерті Спасителя в першу п’ятницю після 14-го Нісана, а саму Пасху, тобто пам’ять Воскресіння Христового, в недільний день.
Обидві традиції мали коріння, що йде від апостолів. Та все ж в IV столітті Церква прийняла саме другу традицію. Було ухвалено рішення святкувати Пасху в перший недільний день після 14-го Нісана, тобто після першого весняного повного місяця (не раніше 4 квітня і не пізніше 8 травня за новим стилем). Олександрійський єпископ за дорученням Собору повинен був особливими пасхальними посланнями сповіщати всі Церкви про день, на який, за астрономічними обчисленнями, припадає Пасха.

Закінчення різдвяної історії

З тих пір цей день стає “святом свят” і “торжеством торжеств”, центром і вершиною всього року. Дні святкування проходили у християн не в безтурботних веселощах. Це був час особливого подвигу добродійності, відвідин лікарень і в’язниць, куди разом з вітанням “Христос воскрес!” люди приносили одяг, продукти, гроші. Широко поширений звичай фарбувати на Паску крашанки, якими люди потім обмінювалися, поздоровляючи один одного з святом і триразово цілуючись (“христосувалися”). За церковним переказом цей звичай походить з апостольських часів, коли Марія Магдалина, прибула до Рима для проповіді Євангелія, піднесла в дар імператору Тиберію червоне яйце з вітанням “Христос воскрес!” і саме з цих слів почала свою проповідь. Яйце служить символом гробу і виникнення життя в самих надрах його, а червоний колір – це символ крові, пролитої Христом.
В багатьох європейських країнах традиційно вважається, що головне християнське свято – це Різдво. Проте в Православ’ї головним святом завжди була саме Пасха. Чому? Ще в II столітті св. Іриней Ліонській, відповідаючи на питання, навіщо Бог став людиною, сказав: “Бог став людиною для того, щоб людина стала богом”. Різдво Іісуса Христа – ця велика подія, адже Бог став людиною. Без Боговтілення немислиме спасіння, але це тільки початок. Тепер необхідно, щоб будь-яка людина змогла стати богом. Саме ця подія і відбулося в 29 році, в перший день тижня 16-го числа першого весняного місяця Нісана в сплячому Єрусалимі. І повторюється кожного разу, коли людина живе і вмирає з вірою, що мертві воскресають.

Роман Маханьков, «Фома»