Свої місця у Тернополі. Навколо ставу з Олександром Столяровим (фото)

У попередній розмові з Олександром Столяровим поговорили про рибні місця ставу та історію створення острівців. Нині продовжую розмову та розпитую про пляжі, відпочинок на ставі.

— Тернополян завжди вабила вода. Купалися в різних місцях. Хлопчаки любили Залізний міст, що розташовувався метрів за триста до дамби. У цьому місці Серет був найглибшим — його глибина сягала трьох метрів. З мосту стрибали у воду. Щоправда, ті, хто поганенько плавав, сюди купатись не ходили.

Метрів за двісті від Надставної церкви був Малий водоспад, що існував до середини 60-тих років. Нам, пацанам, купатись там було одне задоволення! Залізеш по трубі до падаючої води, сядеш на ніби оксамитове від водоростей дно і, підхоплений потоком, на п’ятій точці понісся вниз. Невеличкий політ (десь з метр) і ти у заплаві.

Було й багато інших стихійних місць для купання. До речі, у ті часи водичка у ставі була абсолютно прозора та чиста. Її можна було пити, що часто й робили у спекотні дні. То вже потім, десь в середині сімдесятих став почав цвісти.

— Де виникали перші пляжі?

— Перші стихійні пляжі виникли під Кутківцями. Пізніше під замок навезли пісок, створили пляж. Проіснував він до кінця 60-их — його перенесли під Пронятин, мовляв, не гоже, що майже в центрі міста люди розгулюють практично голяка.

Ще один стихійний пляж був під горою Галягура. Так її називали, бо там стояв маєток Галля, власника млина, котрий був на місці, де нині встановлений пам’ятник Степану Бандері. У 50-тих пляж окультурили, побудували ресторан «Поплавок», поставили буйки, обладнали рятувальну станцію. Його називали Ближнім, а той, що під Пронятином – Дальнім.

Спочатку на Дальній пляж від готелю «Тернопіль» їздив автобус. Проте він не прижився – кому ж хочеться їхати автобусом у спеку. А ось три катери, котрі курсували ставом, завжди були переповнені.

Перший катер до нас прийшов укінці 50-их років. він був військовим і його переробили для перевезення пасажирів. Пізніше на ставі з’явилося інші, останнім прибув «Герой Танцоров». Старшокласником часто відпочивав на Дальньому пляжі з друзями. Якось їхали катером звідти і посеред ставу почалася злива. Ми з товаришами накрилися покривалами. А поруч стояла  група людей та мокла. Прихистили їх під своїм накриттям. Познайомилися, з’ясувалося, то актори Тамбовського драматичного театру, котрі приїхали на гастролі. Познайомилися, вони запросили нас на свої вистави. З одним актором тоді заприятелював, тривалий час листувалися.

Останнім окультурили пляж під Циганською горою. Так її називали, бо колись там завжди табором зупинялись цигани. На «Циганці» почали регулярно купатися солдати. Напевне, то вони  обладнали дерев’яний настил із берега в глибину ставу, щоби не йти замуленим дном. Пам’ятаю, як на початку 60-их, вертаючись з практики на «Електроарматурі» (так тоді звалася «Ватра»), частенько з превеликим задоволенням купалися там із товаришами. Пізніше, коли на Циганку навезли піску, пляж став ще популярнішим. Спочатку глибина ставу коло берега була незначна, проте, коли попрацював земснаряд, після кількох метрів мілини утворився різкий обрив. Через це у необережних купальників було багато неприємностей…

— Як відпочивали біля ставу?

— Став завжди був улюбленим місцем відпочинку тернополян і збирав багато людей. До речі, саме йому завдячую знайомству із дружиною. Дуже популярними були прогулянки на човнах. Орендувати човен можна було за 20 копійок на годину. Із зарплатою в 150 рублів можна було собі дозволити винайняти його на цілий день, що часто і робили, та кататися досхочу.

У вихідні на ставі було завжди велелюдно. Грали у футбол,  волейбол, та й випивали і топилися – всяке бувало. Життя є життя. Дуже популярними були водні види спорту — гребля, байдарки, парусний спорт, пізніше стали популярними скутери.

— А які зимові розваги вам запам’яталися?

— Ну ось знаєте, що таке буяр? Так називали парусник, поставлений на ковзани. На них каталися ставом. Враження від катання на буярі було просто колосальне.

Традиційно перед замком на ставі огороджували парканом площадку, розчищали її від снігу, ставили динаміки — там відбувалися масові катання на ковзанах. На них збиралося практично все місто — і старі, і молоді. Каталися зазвичай по колу. У молоді була розвага «шука». Чіплялися одне за одного паровозиком та розганялися. Коли «щука» набирала швидкості, передній завертав, а ті, котрі були в «хвості», ніби ними вистрілили з гармати, розліталися в кучугури. Часом, щоправда, траплялися неприємності, коли хтось розбивав лоба.

Тоді були часи захоплення фігурним катанням. Ковзани були у всіх. Фраєрами вважалися ті, котрі мали «ножі» — ковзани для спортивного бігу з довгими лезами. У Тернополі таких можна було на пальцях перелічити. Найпростішими були ковзани із двома полозами, щоби легко тримати рівновагу. Для вправніших — «Ластівки» із невисокими полозами, спереду вони мали гострий трикутничок. Для того, щоби кататися і льодом, і снігом, підходили «Снігурі» з закрученими лезами. Вправні ковзарі мали «дутиші» з високими полозами. Коли у моду ввійшов хокей, з’явилися «канади», майже як «дутиші», але мали не рівний низ полозу, а вигнутий.

Потім каток робили там, де нині зупиняється цирк, та на «Чайці». А ось в дитинстві для того, щоби кататися на ковзанах, розчищав ставочки по вулиці Острозького. Там, нижче Липової, тягнувся ряд озерець, котрі живилися джерелами.

Одним із наймасовіших та найцікавіших було свято Зими. Був Нептун, купання в ополонці, навіть літаки сідали на став і катали містян. Звісно, були різноманітні змагання, концерти, «гарячітєльні» напої та шашлики. Біля Галягури робили трамплін, з якого ефектно спускалися лижварі.

Дуже цікаво було. Тепер святкування не дотягують. Раніше гуляли всім містом – і старі, і молоді. Дуже багато людей виходили на свята. А нині люди стали замкнені, самі по собі.

Записала Анна Золотнюк.

Ілюстрації надані Олександром Столяровим.

Comments are closed.