Тернополянка вивчає методи зав’язування української хустки

Понад три роки вивчає методи зав’язування української хустки тернополянка Оксана Гулик. Каже, знає більш як 10 способів. Сьогодні жінка провела майстер-клас в обласному краєзнавчому музеї, де працює, пише Суспільне. 

Оксана Гулик показує, як зав’язувати намітку. Каже – це традиційний головний убір. Він був попередником української хустки. Перші згадки про намітку, розповідає жінка, були в одинадцятому столітті. Є майже 50 методів, як її можна зав’язати.

“40-60 сантиметрів шириною тканина, всі виготовлялися з гарного білого полотна. Це були для святкової пов’язки, звичайні були і були трохи гіршого ґатунку на щодень. Довжина її була 3-5 метрів. І всю цю п’ятиметрову намітку треба було пов’язати жінці – вона, до речі, сама собі пов’язувала, і тоді вона могла виходити вже надвір”, – каже розповіла Гулик.

Вікторія Безбах каже, намітки зав’язувати не пробувала, але українську хустку на свята одягає:

“В мене є вдома хустка, яка залишилася мені від бабусі, я її дуже сильно бережу, бо це є рідне. В Міжнародний день хустки я завжди собі її пов’язую, або просто накидаю на плечі. Тим самим прагну хоча би трохи відродити наші традиції носіння хустки”.

На Поліссі хустку зав’язували корабликом, каже Оксана Гулик:

“Вони могли бути орнаментовані або ні, вони виготовлялися в свій час з домотканого полотна. Бачимо, що хустка складається з орнаментів різнокольорових, бо наші українки трошки хитрували”.

Антоніна Баран, яка також працює в музеї, розповідає, в її рідному селі на Хмельниччині українську хустку використовують для прощання з померлими:

“Коли з людиною прощалися, коли людина помирала, до неї несли хустину найближчі люди. Це як прощання. ЇЇ або клали в ногах, або навіть вішали на труну зі сторони ніг. Це звичайні прості хустини, не обов’язково мала бути дорога турецька. Просто прийти і в останню дорогу провести людину”.

Вміє Оксана Гулик зав’язувати хустку й на гуцульський лад. Каже, це святковий варіант:

“Цей гуцульський метод називається “Гуші”. В нас ми часто називаємо “вушами”, бо основна прикраса – в області вух. Насправді гуцули кажуть, що “гуші” – це коли нитки вони пряли, то на руки мотали і утворювався своєрідний моток”.

В Україні, розповідає Оксана Гулик, є майже сотня варіантів зав’язування хустки. Їх жінка вивчає з 2018 року. Окрім цього, каже, цікавиться їхньою історією:

“Українські прадавні хустки цілком відрізнялися від сучасних. Особливою характеристикою власне української хустки було те, що вони були білого кольору. Вони зазвичай були квадратні, виготовлялися з домотканого полотна, орнаментовані геометричними взорами. Така хустка була надійним оберегом, і в кожній родині дівчина, яка мала виходити заміж, мала їх безліч. Із раннього дитинства матері вчили дівчат вишивати і готувати собі придане”.

День української хустки – це неофіційне свято, яке відзначають щороку 7 грудня. Оксана Гулик розповіла, його започаткували в 2019 році з метою об’єднання жінок для збереження українських традицій.