Якщо порівняти виступ грузинів із «Сухішвілі» з українськими народними танцями…

Коли я йшла на національний балет Грузії «Сухішвілі», то чомусь навіть і близько не думала, що на сцені хтось танцюватиме в пуантах. Бо хоч слово «балет» і має викликати асоціацію з цим специфічним взуттям, але уявити джигітів у тріко не могла.

Сиділа в першому ряду, тому не одразу зрозуміла, чому під час першого танцю люди так захоплено аплодують. А все тому, що красені, які вибігали, вискакували, випливали на сцену, робили це «на носочках» – в пуантах…

Жінки – задля прикраси?

З перших же хвилин танців мене вразило, на скільки треновані та м’язисті ноги у чоловіків. Подумала, що, мабуть, такі ж ноги, як струночки, і у жінок. Адже танцівниці «Сухішвілі» по сцені «плавали» – з абсолютно нерухомим плечовим поясом. Спробуйте зараз встати і походити на пальчиках по кімнаті так, щоб плечі завжди були на одній лінії. Аби була хороша «амортизація», мабуть це варто робити ще й з напівзігнутими колінами. Легко? А походіть так хвилин п’ятнадцять, не кажучи вже про тривалість усього концерту – понад 1,5 год.

Мене взагалі здивувала пасивна роль жінки у грузинів. Якщо в українських народних танцях, зазвичай, жінка на рівних правах з чоловіком, і більшість танців будується парно, то дивлячись на «Сухішвілі» у мене виникали питання: «А чи є в них узагалі сольні жіночі номери?» та «Невже жінки тут лише для прикраси?». Не те, щоб я надто переймалася проблемами гендерної рівності в той момент, просто за роки навчання народним танцям звикла, що жінки в українському народному танці займають стільки ж місця, скільки й чоловіки.

Згодом грузинки таки виконали один сольний танець, але рухи їхні були плавні, повільні, працювали жінки лише руками. Ноги узагалі ж були  сковані сукнею, під якою я, під час її чергового реверансу,  побачила штанці, та ще й доволі звужену спідницю, низ якої мав ширину, достатню лише для одного кроку.

Джигіти танцювали, як справжні козаки

Якщо ж «узятися» за чоловіків із «Сухішвілі», то багато їхніх рухів нагадували український «Гопак». Так, були й своєрідні «ковирялочки» й ідентичні українським «вертушки», навіть «підбивання». Але, думаю, у кожній країні глядачі впізнають якісь свої національні та автентичні елементи танцю, адже грузинські рухи колоритні та цікаві. Ось чоловіки взялися в колі за плечі, і перебирають ногами точнісінько так, як роблять це гуцули, чи навіть італійці, танцюючи «Сиртакі». А ось уже й брейк «пішов» – майже увесь танець на колінах.

У жінок костюми різнилися лише кольорами, а у чоловіків ще й фасонами

Вразили мене на виступі «Сухішвілі» різномаїті костюми. І якщо у жінок за увесь виступ покрій суконь практично не мінявся, то в чоловіків гардероб «тріщав по швах» Адже були у них і приталені штани, і схожі на українські, чорні шаровари, і різного роду сюртуки, навіть з довжелезними рукавами, та широкополі плащі, з-за рукавів яких, прямісінько під час танцю, зненацька з’являлася дівчина. Також колоритними були і атрибути: свічки, мечі, щити, хустини, кинджали.

Гості «Березолю» із Грузії завершили свій виступ красивим та надскладним «Гопаком». Глядачі аплодували стоячи, художній керівник ансамблю скромно кланявся, тернополяни безперестанку скандували «Мо-лод-ці!», а грузини на сцені лише ніяково посміхалися, можливо й не розуміючи, що їм вигукують і залу.

Після концерту тернополяни ділилися враженнями. Казали, що виступ не відрізнявся від минулорічного, лише іскор із шабель було менше. Але усі сходилися на думці, що якщо буде нагода ще раз потрапити колись на виступ цих запальних грузинських «джигітів» – то не пропустить ніхто.  

Текст Люба Вовк, фото, відео Мар’яна Зварич, новини Тернополя “Погляд”