Дивний і загадковий день перед Андрієм у Тернополі. Підсумок дня від Дзвінки Торохтушки

Андріївські вечорниці… Дивна і загадкова ніч, котра передбачає стільки неймовірних, загадкових і непередбачуваних речей, що потім про них увесь рік згадується.
Основним атрибутом Андріївської ночі є Калита – символ Сонця, добробуту і високих мрій. “Їду-їду Калиту кусати..” – співають хлопці і намагаються підстрибнути повище, щоб таки вчепитись зубами в медового круглого калача.
Так. Державна калита, тобто бюджет, штука така, що в неї треба добре вгризатися і надійно триматися. Інакше небайдужі громадяни можуть не лише сажею вимастити, чисто в народних традиціях, а й добряче відлюструвати, що також уже стає традицією не менш народною.
Ось і нині учні ТВПУ № 4 , почали андріївські розваги ще вранці. Зібралися коло навчального корпусу, грали в сніжки і співали народну пісню “Панду геть!”. Панда не зрозуміла, і, в особі поновленого Апеляційним судом на посаді директора училища П. Федика, вирішила заглянути на цей імпровізований урок етнографії. Ну, і в крісло директорське вмоститись, і процесом навчальним керувати. А , може, й не тільки навчальним. Панди – вони з регіонально-корупційного ареалу замешкання, тому, що в них в голові і на совісті – питання складне.І харчуються панди, виключно, зеленим бамбуком.І ще мають звичку у пошуках того хрумкого бамбука мігрувати по різних партіях і блоках, де набирається всякої політичної зарази і поширюють її серед дітей, як це було в часі Майдану.
Тож, під веселу пісеньку “Панду – геть!” – Павло Дмитрович був пролюстрований у смітнику. Традиція такої люстрації, до-речі, давня, як і саме свято. В багатьох етнографічних працях згадується, як молодь аналогічним чином люструвала сільського війта, а то й містечкових чиновників із магістрату.А традиції – то святе! Вони ні під які статті про хуліганство не підпадають. А ось яким чином в Апеляційної Феміди п.Федик виграв позов – мало б зацікавити відповідні органи.
Взагалі, в ніч на Андрія прийнято не лише Калиту кусати. Цієї ночі можна наворожити собі долю, передбачити майбутнє і начарувати якусь посаду.
От напалися на нашого догого депутата Головка. Мовляв: ніжиться в масажному салоні. І це в той час, як… Що вам скажу: а, може, то людина перед кар’єрним скачком розминалась? А, може, засвербіло Головку в одному місці від передчуття майбутнього, котре звалиться важким тягарем на депутатську голову?
А ще на Андрія трапляються різні чудернацькі ситуації. От як у файному місті. Вечорами у нас аварійні відключенні електрики, а вуличні ліхтарі палахкотять собі вдень, блимають крізь туман. А що? То ж вуличні, хай собі.
Або ось ще: файномістяни жаліються, що їх тероризують різні липові ” опитувачі”, “податківці”, “міліціонери” і просто телефонні шахраї. А ото не треба було рубати дерева і садити алеї “липових” каштанів. Тепер під тими каштанами розвелось багато чого “липового”. Ще й не все повилазило з першими приморозками. Далі буде.
Взагалі, люблять у файному місті “липу.” Ось що скажу: шкарпетки “Adidas”, сплетені руками тернопільських умільців у підвалі, нічим не гірші від фірмових. Тільки трохи мишами пахнуть.
А от сіль, котрою за дві години до початку снігопаду посипають наші вулиці, нічим не пахне. І не видно її щось. Особливо на вул. 15 квітня. Особисто відчула там себе майстром спорту з фігурного катання на горбатому льоду з пакетами. І так само в дворах на Злуки. Недосол, пане мер.
Ось такий він вечір на Андрія у файному місті. А, попри все, він файний з історичної точки зору. 12 грудня 1844 цісар Фердинанд 1 надав Тернополю статус королівського міста. Тернопіль отримав свій герб : “Леліву” князів Тарновських, де на синьому фоні зірочка над серпиком півмісяця, котрий ріжками вгору, що символізує перемогу християнства над ісламом.