П’ять злочинів влади на Тернопільщині

П’ЯТЬ НАЙБІЛЬШИХ ЗЛОЧИНІВ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ПРОТИ МИРНОГО НАСЕЛЕННЯ ТЕРНОПІЛЬЩИНИ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

МАСОВІ УБИВСТВА ЗААРЕШТОВАНИХ У ТЮРМАХ ТЕРНОПІЛЬЩИНИ
Стрімкий наступ   в червні  1941 року німців викликав паніку майже в усіх органах влади на Тернопільщині, які зазвичай першими почали  тікали з міста та районних центрів на схід, боячись народної помсти навіть дужче, ніж нацистів. Однак НКВД, головний каральний орган більшовицької держави, не переставало і в умовах хаотичного відступу виконувати свої страшні функції. Коли радянські війська відходили з міст Тернопільщини, вони часто залишали майно, устаткування, навіть документи партійців. Але завжди встигали вбити всіх в’язнів, які тоді на своє нещастя були в тюрмах або в підвалах НКВД. Без будь-якого вироку й розбору ліквідаційні команди страчували всіх, навіть підозрюваних та випадково затриманих, часто після страшних тортур. На Тернопільщині ці страшні злочини були у кожному райцентрі області. Ще     на початку червня 1941 року внутрішні тюрми НКВС  на Тернопільщині були переповнені в’язнями. В них утримували  коло 7 тисяч полонених. Там сиділи політики, релігійні діячі, представники інтелігенції, колишні чиновники та військові, вихідці з «буржуазії», «куркулі», активісти національно-визвольного руху, кримінальні злочинці та побутові арештанти. У кожному районі області було каральне НКВД, яке мало свої катівні. Там постійно перебували заарештовані, яких потім страшних допитів переводили в тюрми. На період початку війни таких затриманих було в області коло 200 осіб. Всіх їх було закатовано. Тільки у Вишнівецькому районі 2 липня 1941 року з підвалів НКВД було винесено 11 знівечених трупів молодих хлопців і дівчат.
22 червня 1941 року у зв’язку з початком нацистської агресії Наркомат внутрішніх справ та прокурор СРСР видали директиву про переведення тюрем, таборів та колоній примусового утримування на воєнний стан. Звільняти в’язнів заборонили. Особливою категорією були члени ОУН.  Також було передбачено заарештувати всіх осіб, підозрюваних в антирадянській діяльності, які могли становити небезпеку для більшовицького режиму в умовах німецької окупації. З  Москви надійшла телеграма: потрібно було «згідно з розпорядженням Лаврєнтія Бєрії, за списком, затвердженим прокурором, розстріляти всіх осіб, що перебували під слідством та сиділи за політичні мотиви у тюрмах. У Тернопільській області з цим документом були ознайомлені і здійснювали виконання телефонограми:  “Чоботов – начальник НКВД в Тарнополе. Глова – опер. уполн. Тарнопольского НКВД, младший лейтенант Максимов – начальник НКВД в Бережанах, Тарнопольской обл. Красан – начальник тюрмы в Бережанах. Молитвинов – политрук тюрмы НКВД в г.Бережаны Вадис – рай. НКВД в Бережанах, капитан государственной безопасности Литвин – опер. уполн. Бережанской тюрмы Рябов – начальник тюрмы НКВД в г.Кременец, Левчук – начальник тюрмы НКВД в г.Черткове, Евстратенко – начальник райотдела НКВД в Копычынцах, Тарнопольськой обл, Булатов, Ралко, Петров, Погребной, Коган – следователи рай. НКВД в Копычынцах, Глиняной – начальник следственно-оперативного отдела рай. НКВД в Копычынцах, Зимин, Федосеев, Кушнир, Пасечник, Хатомченко, Сергиенко, Артеменко, Тергер, Волосян, Зорин, Скрипник, Холоимов, Лебелинский, Иванов, Фтин, Петрухин, Гончаренко –  из следственно-оперативного отдела рай. НКВД в Копычынцах та інші працівники районних НКВД.

«ЧОРНОПІДЖАЧНИКИ»
Зимою 1944 року,  радянські війська зайшли на територію Тернопільської області, ставлення більшовицького керівництва до місцевого населення, що два з половиною років прожило в окупації,  м’яко кажучи,  стало недовірливим. Мовляв, усі вони, особливо чоловіки, – це потенційні зрадники та колабораціоністи. Тому, за логікою московських, комуністичних керманичів, ці люди мали «змити кров’ю» свій «злочин». Коли радянські війська заходили в черговий звільнений від нацистів  населений пункт Тернопільщини, за ними слідом туди прибував польовий військкомат. Він проводив повну мобілізацію усіх чоловіків, які могли тримати зброю в руках, а тих хто намагався уникнути мобілізації розстрілювали на місці. Після цього їх майже відразу кидали в атаку на німецькі позиції, не встигаючи видати військового одягу та навчити користуватися зброєю: так, власне, і з’явилася назва «чорнопіджачники», або ж «чорносвитники». Зброї їм також часто не давали: здобудете в бою, одну на трьох. Дуже багато загинуло в Прибалтиці.  Селяни з Тернопільщини своїми трупами в домотканих свитах, вистеляли шлях регулярним військам.
ДЕПОРТАЦІЇ МИРНОГО НАСЕЛЕННЯ ТЕРНОПІЛЬЩИНИ
Титульна нація на Тернопільщині – українці, зазнала кількох хвиль переселення, перших двох великих і п’ять малих, понад 60 тис. людей – іще до війни. А протягом 1944–1951 років понад 50 тис. людей із Тернопільщини було депортовано на Донбас та в Сибір через звинувачення в націоналізмі та «пособництві УПА». Тільки за один день 21 жовтня 1947 року з Тернопільщини було вивезено “Всего по области выселено 5053 семьи, в них 13174 чел. – на 253 семьи больше предусмотренных планом, в том числе: мужчин – 3211, женщин – 6581, детей до 15-летнего возраста – 3382. В том числе: семей, в которых имеются члены, осужденные за бандитизм – 2491, семей, в которых члены семьи есть убитые бандиты – 1683, семей нелегалов – 879, в том числе: семей кулаков – 309, середняков – 3956, бедняков – 778, служащих – 10.” Доповідна записка секретаря  Тернопільського  обкому партії  Компанійця І.

ПРИХОВУВАННЯ НЕБЕЗПЕКИ ДЛЯ ЄВРЕЙСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ В ПЕРШІ ДНІ ВІЙНИ НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ
Радянська влада намагалася боротися з панікою під час німецького бліцкригу лише двома відомими їй способами: розстрілами та замовчуванням. Одним із найбільших злочинів комуністів Тернопільщини, виявилося повне приховування від євреїв фактів геноциду проти них із боку німців у перших-таки містах Тернопільської області, захоплених Третім Рейхом. Більшість єврейського населення була абсолютно не в курсі ставлення нацистів до нього. Так само не йшлося ні про яку централізовану евакуацію людей, що були у смертельній небезпеці. Донині не виявлено жодного партійного документа, жодного свідчення того, що Тернопільський обком партії хоча б шукав шляхи порятунку тих своїх громадян, яких в умовах окупації чекало не важке, безрадісне, голодне, але все-таки життя, а жорстока й неминуча смерть. Понад те, в перші, вирішальні для долі єврейського населення західних областей, дні на так званому старому кордоні (радянсько-польському 1939 року, що проходив на території Тернопілської області) все ще діяли застави, які затримували кожного, в кого не було спеціального дозволу на виїзд. Радянська пропаганда Тернопільщини  взагалі нічого не казала про масові розстріли єврейського населення.
ПІДРИВАЛИ ЦІЛІ ВАГОНИ З ЛЮДЬМИ
Тих, кого евакуювали залізницею, дорогою підривали або ж знищували в брутальний спосіб. Так, зокрема, сталося 7 липня 1941 року із політв’язнями з Коломиї та Буковини, яких на станції Заліщики Тернопільської області викинули з поруйнованого вибухом мосту в річку Дністер. Детальніше про цю трагедію розповідав очевидець Ф.С.Бабалюк. «Жив я тоді в селі Звенячин. Вранці 7 липня 41-го з’явився в цукрозавод – працював там. Радянські солдати мінували основні виробничі об’єкти. Про роботу й мови не було, тому я вирішив повернутися додому. На залізничній колії стояли чотири товарні вагони із заґратованими вікнами. Ешелон через міст пропускали, а вагони з людьми стояли. Я вже піднявся на горб і все було видно, як на долоні. Нарешті до паровоза підчепили вагони з людьми, а за ними ще 6-7 вагонів. Весь ешелон перемістили на довжину моста. Охорона, офіцери, машиніст покинули ешелон і подалися в бік Заліщицької станції. Машиніст чимось обурювався, бо офіцер штовхав його в груди, розмахував револьвером. А приблизно через 10 хвилин страшний вибух підняв вагони з людьми над мостом. Наступної миті вони злетіли у воду. Зверху на них впав паровоз. У цьому місці вода, здавалося, кипіла, бо гарячі котли і пара нагріли воду до високої температури. Ті, що перебували у верхній частині води, просто зварилися живцем. Видовище було страшне. Сталося це 7 липня 1941 року десь о 15 годині. Решта вагонів не впали у річку, бо від вибуху зчеплення розірвалося і вони відкотилися назад.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ