Для чого заарештовували підлітків на Тернопільщині

 

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівно-кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

Весна 1946 року. Протягом цього короткого періоду, а саме 1914-1944 років на території села Гніздичне Збаразького району Тернопільської області змінилося багато державно-політичних режимів: російський,  австрійський, німецький, російський, український,  більшовицький,  польський, більшовицький, німецький, більшовицький. І пережити місцевому, українському населенню села Гніздичне на своїй рідній землі  ці політичні зміни було дуже складно.  Часто зміна за незначний проміжок часу влади одної  суспільно-політичної формації  іншою, створювала різне матеріально-економічне становище, а зним і одночасно змінювалося морально-політичне життя населення, що не могло пройти безслідно. Місцеві люди села Гніздичне переважно чогось боялися, переставали вірити в свої сили. Все це лягало тоді важким тягарем на психіку населення, а для де кого це закінчувалося трагічно. “Життя — це боротьба і виживає сильніший” і нашим людям було дуже складно. І нас вороги перемагали не тому, що ми були слабшими, а тому, що наші вороги одержували підтримку від тих, що були тоді при владі, від тих хто за наживу ставав на шлях зради, продажності.  А ворогові завжди були потрібні родючі чорноземи і дешева робоча сила, на яку вони перетворили наш працелюбимий український народ. Так, нас тоді перемогли, але не скорили. Національно-визвольна боротьба продовжувалася і передавалася з покоління в покоління. Вона триває і по сьогоднішні дні. А тепер повернемось до весни 1946 року. Село Гніздичне тоді перебувало у Почаївському районі Тернопільського району. Кожен день облави енкаведе, десятки заарештованих патріотів. На початку квітня, вже пізно у вечері в Почаєві відбувається спільна нарада керівництва РВ МДБ і РВ МВС  де розглядалося питання щодо покращення показників по виявленню злочинних угрупувань, а саме конкретніше, наших, українських борців за волю і незалежність України. Адже в кінці квітня місяця треба РВ МДБ звітувати про свою роботу в Тернопільському обкомі партії. І було вирішено провести арешт юнаків, іншими словами місцевих підлітків віком 15-17 років, як злочинців. Адже в апараті МДБ були люди з великим досвідом роботи проти української патріотичної молоді, це місцеві енкаведисти, які уміли застосувати методи залякування, катування та вибити любі свідчення, які тільки їм спадали на думку. Тоді довго на нараді в РВ МДБ, що відбувалася в Почаєві, і зупинилися на селі Гніздичне. Молодь ще у селі є, хоч і дуже мало, не встигли ще всіх вивести з сімями у Сибір, не всіх ще не вивезли на роботи у Донецьк на шахти, не всіх ще відправили у тюрми. Але як заарештовувати? Адже треба щоб у селі була організована молодіжна організація ОУН. А всіх вже членів молодіжної організації ОУН села Гніздично були заарештовані ще у 1944 році в літку. Для такої справи підключили велику сітку місцевих сексотів і почали перебирати всю молодь села, які залишились проживати у Гніздичні. Через два тижні копіткої, зрадницької роботи, був створений план роботи та намічені підлітки, яких можна обвинувачувати у злочинних діях проти СРСР і комуністичної влади. Був визначений день і військова група. Ось коло мене товста папка з документами про діяльність групи молоді села Гніздичне Почаєвського району Тернопільської області. Там сфабриковані допити затриманих, велика кількість довідок, свідчень і документів на основі яких потім робили звинувачення  підлітків у зраді СРСР. Так, нарешті для збільшення кількості затриманих, працівники РВ МДБ міста Почаєва знайшли злочинців, щоб потім мати чим звітувати про свою роботу перед комуністичною партією, а потім мати що описувати про свою діяльність, щоб мати більшу пенсію, і ще потім всю свою діяльність ще приписували і зарахували себе вже як учасниками війни і потім, і ще тепер виходять 9 травня кожного року за подарунками вже до української влади проти якої тоді боролися з підлітками у 1946 року.

Згідно архівних документів у селі Гніздичне станичним ОУН у 1943 році був призначений  Петлюк Михайло Микитович — псевдо “ПЕКЕЛЬНИЙ”, “ІГОР”,  “ДИКАЛО”.

 Народився 25 березня 1923 рокуц в селі Білозірка Лановецького району Тернопільської області, освітна середня, від 1931 року проживав у селі Гніздичне. Син Микити та Ганни Петлюків. Член ОУН з травня 1943 року, станичний села. Навесні 1944 року мобілізований до РА. Заарештований 09.06.1944 року ВКР “Смерш” ХВО під час служби в РА у місті Святогорськ Харківської області. Засуджений 18.11.1944 року особливою нарадою при НКВС СРСР на 10 років ВТТ. Помер 02.06.1945 рокуу ВТТ. Реабілітований 12.05.1991 року.

У вересні 1943 року в селі згідно наказу обласного проводу ОУН, була створена молодіжна організація ОУН, яку очолив Петлюк Анатолій Микитович, псевдо “Пишний”.

 Народився 05 жовтня 1927 рокуц в селі Білозірка Лановецького району Тернопільської області, освітна середня, від 1931 року проживав у селі Гніздичне. Син Микити та Ганни Петлюк. Член Юнацької ОУН з вересня 1943 року, вояка УПА.  Навесні 1944 року взяв участь в похідній групі у Східну Україну. Загинув 17 березня 1945 року під час облави енкаведистів. Перепохований 1992 році у місті Ланівці.

З розповідей очевидців цих трагічних подій його енкаведисти затримали коло села Очеретне. Він ще немав вісімнадцяти років і його два дні допитували в селі Старий Олексенець, вибиваючи покази. Та молодий, патріотично настроєний юнак не став на шлях зради і не зміг витерпіти страшних знущань нелюдив і помер від нанесених ран. А ці страшні  звіри у пагонах в ночі вивезли за село, а сексоти розпустили неправдиві чутки про його смерть. Так загинув за Україну член юнацької ОУН, вояка УПА  Петлюк Анатолій Микитович.

 Ще до 1946 року всі місцеві члени Юнацької ОУН були заарештовані. Керівний склад патріотично настроєних членів ОУН села  Гніздичне також був заарештований та засуджений. Вояки УПА пішли в глибоке підпілля. І все таки РВ Почаївського НКДБ при активній роботі місцевих агентів, знайшли в селі підлітків, яких можна було заарештувати, а потім засудити.

25 квітня 1946 року почало сходити сонце і в село прибула машина з озброєними військовими і спочатку зайшли в сільську раду. Там вже їх чекала група місцевих активістів комуністичного режиму, більше десяти чоловік, та група “стрибків”, так називали членів місцевого винищувального батальону. Військові та місцеві активісти поділилися на декілька груп і розійшлися селом. Перша група в кількості шести чоловік пішли на двір до Назарука Степана Михайловича.

 Народився 18 вересня 1930 року, в селі Гніздичне Почаївського району, освіта чотири класи, українец, з селянської сімї, батько Мойсей Назарович. Заарештований Степан 25 квітня 1946 року як член Юнацької ОУН. Засуджений 29 червня 1946 року ВТ військ МВС у Тернопільській області на 10 років ВТТ із конфіскацією майна. Помер 1948 році у ВТТ у місті Стародуб Брянської області (Росія).

Тоді увірвалися в хату і заарештували шістьнадцятирічного юнака. В хаті робили обшуки і так хотіли знайти зброю, чи навіть хочаб якогось патрона. Та нічого вилучити не змогли. Забрали світлини брата Назарчука Дмитра Мойсейовича.

 Народився Дмитро 11 червня  1927 року, в селі Гніздичне Почаївського району, освіта чотири класи, українец, з селянської сімї, батько Мойсей Назарович,  член Юнацької ОУН. Загинув 13 листопада 1944 року у бою з енкаведистами в селі Загірці Зборівського району. Сімнадцятирічний юнак похований у спільній могилі в селі Панасівка Зборівського району.

Після арешту його завели до сільської ради. Через деякий час туди були доправлені нові заарештовані юнаки:

 Івасюк Михайло Йосипович. Народився 03 травня 1929 року, в селі Гніздичне Почаївського району, освіта чотири класи, українец, з селянської сімї,  заарештований 25 квітня 1946 року як член Юнацької ОУН. Засуджений 29 червня 1946 року ВТ військ МВС у Тернопільській області на 10 років ВТТ із конфіскацією майна. Покарання відбував у місті Воркута (Росія). Звільнений 28 липня 1954 року.

Іванов Антін Дмитрович.  Народився 21 серпня 1929 року, в селі Гніздичне Почаївського району, освіта чотири класи, українец, з селянської сімї,  заарештований 25 квітня 1946 року як член Юнацької ОУН. Засуджений 29 червня 1946 року ВТ військ МВС у Тернопільській області на 10 років ВТТ із конфіскацією майна. Покарання відбував у місті Воркута (Росія). Звільнений 28 липня 1954 року.

Сукач Матвій Васильович. Народився 16 травня 1930 року, в селі Гніздичне Почаївського району, освіта чотири класи, українец, з селянської сімї,  заарештований 25 квітня 1946 року як член Юнацької ОУН. Засуджений 29 червня 1946 року ВТ військ МВС у Тернопільській області на 10 років ВТТ із конфіскацією майна. Покарання відбував у Мордовії (Росія). Звільнений 04  березня 1955 року.

Стецюк Григорій Павлович. Народився 21 серпня 1929 року, в селі Гніздичне Почаївського району, освіта чотири класи, українец, з селянської сімї,  заарештований 25 квітня 1946 року як член Юнацької ОУН. Засуджений 29 червня 1946 року ВТ військ МВС у Тернопільській області на 10 років ВТТ із конфіскацією майна. Покарання відбував у місті Стародуб Брянської області (Росія), а потім був переведений Джезканган (Казахстан). Звільнений 08 вересня 1954 року.

Вітик Харитон Прокопович. Народився 28 січня  1929 року, в селі Гніздичне Почаївського району, освіта чотири класи, українец, з селянської сімї,  заарештований 25 квітня 1946 року як член Юнацької ОУН. Засуджений 29 червня 1946 року ВТ військ МВС у Тернопільській області на 10 років ВТТ із конфіскацією майна. Покарання відбував у місті Воркута (Росія). Звільнений 28 липня 1954 року.

Всіх затриманих привели до сільської ради, де оформили деякі документи  і погрузили та повезли у Почаїв. В будинках, де були затримані молоді юнаки, проведені детальні обшуки і намагалися щось знайти. Але практично нічого не було виявлено, то якісь книжочки ураїнською мовою, які були надрукавані у місті Львові ще у 1932 роках, світлини родичів які перебували в УПА і вже були затримані чи вбиті. Ось тут і не спрацювали місцеві сексоти, які чомусь не підкинули оунівських листівок чи навіть ржавого обріза. Щось, слідчим тоді прийдеться навішувати брехливу інформацію і здійснювати вибиття зізнань, залякуванням, побоями та мордуванням голодом, не давати спати, пити води. Методів у них було дуже багато. Це показати свою силу і нагнати страх страшними побоями вони вміли. Так, ті самі військові на другий день Зелених Свят у 1946 року, приїхали знову у село Гніздичне і серед булого дня зловили тринадцятирічну дитинку, дівчинку і хотіли забрати з собою в Почаїв. Але потім вивезли за село сильно побили і викинули з машини. Чи хтось поніс відповідальність? Ось які нелюди в пагонах оберігали порядок і законність комуністичної системи.

Допити всіх затриманих підлітків проводив  начальник Почаївського РВ МВС молодший лейтенант Карандашов. 25 квітня 1946 року були допитаня всі затримані.

(Продовження буде)

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ