Ярослав Голубович з Тернопільщини слідкував за кожним рухом українських націоналістів. Протокол допиту. Частина четверта

Я ЗОБОВ’ЯЗУЮСЯ СЛІДИТИ ЗА КОЖНИМ РУХОМ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ – ГОЛУБОВИЧ ЯРОСЛАВ З ТЕРНОПІЛЬЩИНИ. ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА.

Протокол допиту Ярослава Йосифовича Голубовича  Р 31. Справа ч.: 100/46 

Голубович Ярослав Симпатик ОУН “Місько” А/в МГБ “Ніжний”, “Борис”, “Жайворон” Р-н Залізці Дня 27.XII.1946 р. 

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ 

«Дороги в лісі, якими ти переходиш, чи місця постою в селі значи смерековими гілляками, вони можуть бути сухі або зелені. Ці гілляки клади навхрест, але так, щоб рубані кінці були звернені на північ. Якщо в селі буде квартирувати відділ то ти візьми 50 цм. паличку, обстружи кору з одної сторони на цілій її довжині і застроми її в землю, на віддалі 50 м. від крайньої хати при в’їзді до села, але так, щоб обстругана сторона була звернена на північ. Цю паличку можеш застромити на межі, або при якімсь полі. При квартируванні в селі треба розвідувати, як організують харчі, хто має з цивільних зброю, хто ходить в розвідку, коли найбільше практикують перемарші в ночі чи звечора і куди, чи підчас перемаршу йде наперед розвідка і чи вона іде пішки, чи кінна, які коні, як озброєна розвідка і на якій віддалі іде розвідка від відділу.  На підставі тих вказівок маєш виготовляти доноси і подавати їх перед кожним 30им на такі мертві пункти: На хуторі Ліщина коло Микити Чернецького в дуплі на березі в лісі, шість метрів від стежки, що йде на захід і сім метрів від цієї дороги, що веде на його подвір’я. Береза не є груба. На хуторі Вертелка, коло млина, при дорозі, яка веде до села Вертелки а коло неї є хата по цій самій стороні. За стодолою коло цієї хати є корч рожі. Тут можеш класти доноси під корч, завиваючи їх в шматку. Село Гарбузів – на горбку коло млина стоїть хата, а коло неї побиті танки. В саді є великий пеньок, коло якого росте корч бузини. Тут також можна класти доноси під корч, завиваючи їх шматкою. Через ті пункти я буду тобі подавати інструкції.Отже коли підеш з дому до відділу, чи боївки, то доноси клади на ті самі пункти, а старі залиши. Все роби дуже обережно. Завжди і всюди будь такий як всі. Показуй себе чесним, відважним, але коли б тебе бандити висилали на засідку, то старайся чимсь викрутитися. Матеріали старайся збирати тільки між рядовими. Найбільше уваги звертай на адреси, характер і авторитет. Питання доносів старайся маскувати виходом за харчами чи набоями і пиши в такій хаті, де тебе не знають. Подібно викручуйся і тоді, коли йдеш до мене на стрічу. Матеріали переховуй в полі під підшивкою або під вилогом. Дурниць не пиши, а все важне. На цьому він закінчив говорити, сказав “до свіданія” і ми розійшлися. 

Зі стрічі я повернув до дому. На другий день молотив з батьком жито. Вечором прийшов до мене “Некурящий” і сказав мені, щоб я приготовив святочний подарунок для повстанців. “Некурящий” мав зі собою два літри меду, а я взяв два кілограми ковбаси і ми пішли до Боярського Івана. Там ми застали вже Ковалика Григорія і Бутина Василя. Тоді Ковалик питав мене: “Що ти на мене наговорив? Що я хочу побити твою родину.” Я відповів що я ні перед ким нічого не говорив. Після цього я, ”Некурящий” і Боярський Іван взяли фіру і поїхали на хутори Серетеччина, збирати раніше замовлене збіжжя. Цеї ночі ми зібрали кілька центнерів збіжжя, яке завезли і висипали в цей гантал закопаний на полі. Відтак розійшлися домів. Через Різдвяні Свята я був дома. В той час через наші хутори переїзджали большевики і тому я пішов до села Олексинця Нового до господаря Хоменка Віктора (зараз дома). В нього перебув через день, а вечором повернув назад до дому. Слідуючого дня на хуторі Серетеччина і Петрівка були знову більшовики, та робили майже  всюди ревізії. Всіх їх було около 40 осіб. Під час ревізії нічого не знайшли. Перед вечором від’їхали в напрямі міста Почаєва. Підчас тієї ревізії большевики до мойого дому не заходили. Вечором я ходив до Боярського Івана, який вислав мене і всю молодь з хуторів колядувати на народні цілі. Тоді ми заколядували около одної тисячі карбованців і дали їх на станицю на хуторах Петрівка. По святах був в Процика Володимира: розпитував його, чи були в нього повстанці, що питали большевики коли робили в нього ревізію. Він відповів, що повстанців в нього не було, а большевики забрали підчас ревізії святочне печиво. Цього самого вечора я був в Горохівського Михайла. Він поставив горілки і ми почали пити. При горілці він запитав мене, чи я не знаю хто цієї ночі був в нього та хто міг їх зіслати до нього. Я відповів, що про те нічого не знаю, а відтак запитав, як вони виглядали і що говорили. Говорили так як на Волині говорять. Між ними було трьох висо ких і трьох низьких. Що хотіли в тебе і як обходилися? Хотіли фіри і горілки, відносилися, як до ворога: лаяли, нази вали і кричали.  В кого ще були? Не знаю, але я їх завіз під село Волицю. Як ти думаєш, чи з того що буде? Коли не будуть такі, як в 1918 р., то здобудуть Україну. Чому так думаєш? Тому, що невинного виб’ють, а то і заб’ють. Так було і так мусить бути. То не є Самостійна, щоб карати тюрмою, а мусять карати буками, а хто провиниться того і смертю. У нього я посидів ще хвилину і пішов додому. Протягом якогось часу на наші хуторі большевики не приїзджали і бандерівці також не заходили. 

15 січня 1945 р. вечором я ходив до Романюка Степана. Його син Василь (нар. 1927 р.) в той час збирався до ЧА. Я почав його намовляти, щоби не йшов до ЧА, а йшов в УПА. Він відповів, що до УПА не піде, бо не знає доки так буде. При тому жалувався, що в них повстанці забрали одну свинку і дві вівці та вибили батька за це, що він є лісничим та старався доказувати, що то через свої люди. Тоді я запитав, хто міг показати. “Може й ти знаєш, – казав він, – то був “Некурящий” з чотирьома хлопцями (в дійсності це не був “Некурящий”).” От бачиш я не йду в армію і ти можеш не йти. Хоч би навіть забили то за Україну, а не за СССР. “А хто ж тобі скаже за що, – продовжував він, зараз держави самостійної не маємо, а коли підеш  в ЧА, то бодай мати дасть на Службу Божу.” На цьому ми закінчили розмову і я пішов до дому. В той час брат Андрій дістав 10 днів відпустки. За той час ми обидва вшили для мене штани і куртку. За цей час я нікуди не ходив. 

Около 23.І.1945 р. ранком з Залозець приїхало 10 большевиків до Дідика Івана і зробили в нього ревізію, але нічого не знайшли. Після ревізії його арештували на цій підставі, що він мав звязок з бандитами. Після двох днів його звільнили (зараз є дома). Цієї самої ночі були большевики під маркою українських повстанців в Березія на хуторі Петрівка і забрали в нього три центнери збіжжя, трохи сала і діщину сира та сказали, що коли б він доніс це в район, то прийдуть і повісять його. Про це мені оповідала його дочка Ева, з якою я стрічався в два дні пізніше після цього випадку. Тоді саме я запитував її чи до неї заходять наші. Вона відповіла, що до неї ніхто не заходить. Слідуючого дня я виготовив дома донос, який був меншбільш такого змісту: 

Донос Товаришу начальник! Передаю Вам де-які відомості, про які Ви мені останньо говорили (тут описав все те, що діялося за останній час, то є від останньої стрічі з начальником НКГБ до сьогодні). До свіданія!

 29.І.1945 р. “Ніжний” На другий день я цей донос положив на мертвому пункті, під корчиком на хуторі Ліщина. Звідтам забрав записку від начальника адресовану “Ніжний”. Вона була меншбільш такого змісту: 

Товариш “Ніжний”! Наказую Вам уважати, щоб Ви не проговорилися між людьми, що Ви співпрацюєте з нами. Коли заходите з ким в розмову то не хваліть Рад. Союзу, а нарікайте на нього. Якщо ці місяці будете ще дома, то доноси подавайте через другий мертвий пункт. У вас побили ні хріна невинну одну родину. Подавай мені матеріали в такій формі, в якій я тебе поучував і побільше давай мені звязкових дівчат. В Серетеччині є дві звязкових, в Петрівці одна і в Ліщині три. Ти старайся якнайскорше розвідати, котрі саме є звязковими. Працюй добре, щоб ми не посварилися. Ти хороший чоловік. До свіданія! 

29.І.1945 р. Т П В. 986 Після прочитання я записку знищив. Слідуючих чотири дні був дома. В цих днях через хуторі Петрівку переходив відділ УПА на Волинь. Їх було около двох сотень. Вони пересувалися таким порядком: Спершу їхало 15 верхівців, на 50 м. перед відділом ішло вісім стрільців, а за піхотою їхало чотири фіри. Я обсервував це через вікно. Большевиків в цих днях не було. Цього вечора я був в Боярського Івана. Там були вже Ковалик Григорій, Слабий Льонько, “Некурящий” і Бутин Василь. Тоді Боярський Іван сказав до нас, щоб ми йшли з ним на хуторі Петрівку збирати раніше замовлене збіжжя. Цієї ночі ми зібрали шість центнерів збіжжя і змагазинували в цьому самому місці, що попередньо. Пізніше всі порозходилися, а я з “Некурящим” пішли до мене до дому. По кількох хвилинах прийшов до нас “Клим” (малий, грубий, чорнявий, чотовий вишкільник), “Максим” (середнього росту, бльондин, сухорлявий, раніше був у відділі) і “Сірко”. Вони заквар тирували в нас. На другий день “Сірко” говорив: “Зараз біда, не має де дітися”. На це йому батько відповів, що так багато людей і ви не маєте де дітися. “Краще було б, – продовжував далі “Сірко”, – щоб вони були потопилися в купелі, як мали вони вирости і зараз доносити. Куди не перейдеш, чи заквартируєш, так зараз знають в р-ні“. Пізніше він говорив, що буде відходити на інші села, бо між своїми людьми не добре бути. На це я йому відповів, що краще бути в свойому терені, бо все знається. Рівнож хотів перейти в інший терен тому, щоб не шкодити своїй родині, бо як завезуть на Сибір то вони там пропали б з малими дітьми. На цьому ми розмову закінчили. Вечором брат прийшов з району і оповідав, що в якомусь селі большевики зловили якихось підпільників, але яких саме не знає. “Максим” розпитував брата чи большевики зараз думають робити облави. На це йому брат відповів, що немає чого боятися, бо зараз є вістки, що хто зголоситься то тому буде все прощене. Пізніше “Максим” просив брата, чи він може подати до його села листа. Брат відповів, що може, тільки це пошкодило б його родині. Відтак “Максим” написав листа, заадресував і дав братові. Після цього ми всі вийшли на двір і я пішов до Процика Володимира, а вони пішли в напрямі хуторів Ліщина. По кількох хвилинах прийшов туди “Некурящий”, Боярський Іван, Ковалик Григорій, Слабий Льонько і Бутин Василь. Тоді всі ми пішли на хутір Петрівка дальше збирати замовлене збіжжя. Цей раз ми зібрали п’ять центнерів і змагазинували там де й попередньо. Тому, що все збіжжя не вмістилося в ганталі, то решту збіжжя завезли до Боярського Григорія. Відтак “Некурящий” завів коні до Козаревського Дмитра і обидва пішли до мене додому. Вдома застав “Зеленого” (Родом зі Старого Олексинця, господарчий, середнього росту, червоний на обличчі, около 30 років), “Тютюнника” (зі Старого Олексинця, малий, грубий, чорнявий, около 24 роки), “Голуба” (старший брат “Тютюн ника”, малого росту, білий на обличчі, около 30 років). “Зелений” розпитував, як живеться мойому братові в районі, чи я стрічався з “Морозенком” (Чернецький Василь з хуторів Ліщина). При цьому про сив поздоровити його. Пізніше я розпитував його, як в них зараз. Він відповів: “Знаєш, це є Волинь. Німця не хотіли і створили УПА. При йшли большевики і всі відлетіли”. Тоді я попрощався і пішов додому. Дома мати оповідала, що на хуторях Ліщина і Серетеччина та селі Підберізці часто квартирує відділ “Шпака” (полковник) і “Дуная”. Через кілька днів я нікуди не ходив, а цілий час був дома. 

Дня 10.ІІ.1945 р. до мене прийшов “Некурящий” і покликав мене до Боярського Івана. По хвилині прийшов туди “Ярема”, “Ярий” і “Кармелюк” та запитали чи не було Ковалика і Бутина Василя. Ми відповіли, що не було. По якійсь хвилині вони прийшли обидва також туди. Тоді “Ярема” сказав до Бутина Василя і Ковалика Григорія, що вони мають відійти до відділу. Вони запитали, коли мають відійти. “Ярема” наразі нічого не відповів, а сказав, що зараз йдемо на хуторі Петрівку. По дорозі “Ярема” сказав до мене, що як хочеш йти до відділу, то можеш зараз збиратися. Я погодився і попросив піти до дому, щоби перебратися. Зараз я пішов до дому з “Чайкою” (Боярським Іваном), перебрався і сказав мамі, що відходжу до відділу. Мама на це нічого не відповіла. Тоді ми попрощалися і пішли до “Яреми”. По дорозі взяли в Петра Блажкевича коні і поїхали на хуторі Ліщину. На хуторах Ліщина ми долучили до відділу, який квартирував в Кучер Марії. По хвилині прийшов командир “Леміш” (малий, чорнявий, сухорлявий, около 24 роки), який зарядив збірку і сказав, щоб ми долучили до відділу. Відтак ми перейшли до села Підберізець і заквартирували на хуторі Качалаби. Там командир “Леміш” зробив збірку і розділив новоприбулих по роях. Цей відділ начислював неповних сім роїв. Тоді саме Ковалика назначено роєвим, а мене ланковим і кулеметчиком в його рої. Після збірки ми розійшлися на квартири. Вечером командир зробив збірку і відіслав нас квартирувати на хутори Межигори коло с. Маркопіль. Тут ми квартирували 12 і 13 лютого 1945 р. Ранком 12 лютого чотовий “ Бистрозір” зробив збірку і передав нас командирові “Лемішові”, який говорив до нас, що нам потрібно перейти військовий вишкіл, запізнатися з військовою тактикою, бо вкоротці наш відділ піде розбивати рн Залізці. Пізніше сказав, що коли хто здезертирує з відділу того розстріляють. Рівнож сказав, він не є нашим сталим командиром, а наш командир вкоротці прибуде до нас. Після збірки  ми розійшлися по квартирах на сніданок. По сніданку чотовий зробив збірку та почав нас вчити, як наступати, відступати, як робити розстрільну і збірку. Ці вправи тривали п’ять годин. Після вправ командир перегляну зброю і сказав нам розійтися по квартирах. Вечором ми з Коваликом подалися на хутір до його рідні. Там я розпитував дівчини, чи часто квартирують відділи, боївки, куди переходять і коли їх можна стрінути. Одначе вона відповіла, що не знає, бо цим не цікавиться. По кількох хвилинах ми розійшлися по квартирах. На другий день, після ранньої зорі, з нами дальше переводили військовий вишкіл. Ніччю 13 лютого 1945 р. ми перейшли на хутір Верес коло с. Манаєва і там заквартирували. Цього дня вправ не було. Вечором я ходив з “Палієм” на хуторі, щоб познакомитися з дівчатами. Тоді ми заходили до дівчини Стефи. Я розпитував її чи на її хуторях є гарні дівчата і які їх прізвища. Вона відповіла, що на хуторях є багато дівчат. Тут посиділи ми ще кілька хвилин і перейшли на інший хутір. Зайшовши до хати зараз прибігла 12літня дівчина і сказала, що в напрямі її хутора йдуть большевики. Ми скоро вибігли з хати і на віддалі 50 м. побачили большевиків. Зараз спитали: “Стой, кто йдьот”. Вони відповіли, що свої і почали втікати в напрямі ліса. Тоді я і “Палій” почали стріляти за ними, але жодного не вбили. Після цього повернули на цей самий хутір. По двох годинах згадані большевики знова почали підходити до хутора. Господар в той час був на дворі і побачивши їх повідомив нас. Ми зараз вийшли надвір і поставали за стайнями. Зараз до цієї хати прийшло трьох большевиків. В той момент один наш рій обскочив хату і взяв большевиків живими. Згадані большевики мали пістоль “Токарева” і ППШ. Один большевик був без зброї. Опісля командир “Леміш” і командир жандармерії”Бурлака” протоколували їх. Один большевик був високий, чорнявий, около 24 роки, другий низький, бльондин, около 32 роки і третій – середнього росту, около 27 років. На протоколі вони сказали, що їх везли на фронт і вони втікли, а зараз вони хочуть дістатися до УПА. Всі три були українці. Цей високий і цей середнього росту були з Полтавської області, а третій з Київської області. Після протоколу їх приділено до роїв.

 Дня 15 лютого 1945 р. після ранньої зорі командир “Леміш” сказав до цих большевиків: “Ви остаєтеся в нашім відділі, тільки вважайте, бо як зауважимо, що схочете втікати, то постріляємо.” Після цього командир сказав, що вечором підемо до с. Кругова, і виб’ємо там поляків. Відтак ми розійшлися на квартири. Вечором після збірки, ми перейшли в ліс поблизу с. Кругова, де стрінулися з відділом курінного “Шугая” і разом подалися на село  Кругів. Після короткої перестрілки ми ввійшли в село. В селі знайшли багато амуніції та багато військових речей, муки і т.п. Це все ми забрали і відійшли до с. Батькова, де й заквартирували. Вечором 16 лютого я ходив з тим самим східняком “Волошином” до одної дівчини (низького росту, чорна, около 18 років). Ми попросили там молока. Вона поставила нам молоко і сказала, що з цього відділу знає усіх хлопців, але нас ще не бачила. Тоді я запитав, як вона знає цей відділ, та яких хлопців знає. На це вона відповіла, що знає “Явора”, “Чайку” і “Бурлаку”, тому, що вони висилали її в розвідку. Я зацікавився тим і запитав, чи вона звязкова, чи ходила в розвідку. Опісля вона сказала, що ні, але якщо хтось дасть записку то вона знає куди занести. Відтак я запитав, котрі дівчата ще є звязковими. На це вона відповіла, що тут може бути кожна дівчина звязковою, якщо тільки буде потрібно і запитала, чи мені потрібно звязкової. Ні, я відповів, тільки часом може бути потрібно. Після цього ми відійшли на квартиру. Вечором на другий день наш відділ перейшов на хуторі Межигори і там заквартирував. В ночі нас заалярмовано тому, що прибув командир “Байда” (високий, чорний, сухорлявий, около 26 років, з Київської області). Командир “Байда” привитав нас і сказав зараз відійти на квартири. 

17 лютого 1945 р. після ранньої зорі командир “Леміш” зробив збірку та передав нас сотенному командирові “Байді”. Після цього поздоровив нас і сказав: “Тепер, як і колись будемо їздити вдень та грати на гармонії”. Перевівши впоряд сказав: “З Вами не боюся, хоч би й всіх большевиків з району”. Відтак переглянув зброю, амуніцію і сказав, що без дозволу роєвого не можна нікуди віддалятися та розпустив на квартири. В 12 годині ми відійшли до села Вожугівчика і там закварти рували. Коли я був на стійці, побачив, що в нашому напрямі під[’]їзджають фірами якісь військові. Я запитав їх хто вони і довідався, що це кущева боївка. Вони заїхали на нашу квартиру і тут заквар тирували. Після одної години мене змінив інший стрілець.

 Дня 18. лютого 1945 р. вечором зробили збірку, а після цього командир “Леміш” з десятьма стрільцями відійшов кудись. Між ними був “Морозенко”, “Явір” і інші, прізвищ яких не пригадую собі вже. Після півгодини наш відділ відійшов на хуторі Ліщина коло села Загіря, де і заква[рт]ирував. Дня 19 лютого 1945 р. в шостій годині рано була рання зоря, в сьомій снідання, від восьмої до чотирнадцятої – полеві вправи.

 Від 14 до 16 години був обід. Після обіду я дозволився в ком. “Байди” піти до дому перебратися.  Дома я перебрався і довідався від мами, що в “Некурящого” були большевики, які зловили його, вивели на двір і розстріляли. По двох годинах я повернув до відділу.»

Продовження буде. 

СТАТТЮ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ  КРИВОКУЛЬСЬКИЙ