КОД – Nichtangriffspakt? Чи, таки, про дружбу й співробітництво?

Складність будь-якого прогнозування в нашій державі полягає, в першу чергу, у неймовірній мінливості політичних поглядів значної маси її народонаселення. Наше одвічне: де два українці – там три гетьмани перегукується з такою ж кількістю думок аналогічного колективу. Ще однією складністю є завуальована нещирість. У висловлюванні вподобань в тому числі. Говоримо – одне, думаємо – друге, а діємо – по третьому. Зате гарно співаємо.

Спроби об’єднання до неможливості роз’єднаної опозиції виглядають досить проблемно. Принаймні, на даний час. Кожен з учасників об’єднавчого процесу намагається нав’язати візаві своє бачення процесу й методів його реалізації. При цьому, відхід соратника від запропонованого оцінює не інакше, як зраду й підступ. Звідси і хисткість новоутворення.

Взагалі, всі оті підписані угоди нагадують мені Пакт Молотова – Ріббентропа. Навіть своя «Польща» є – так звана, «Українська правиця». Вимріяне дітище Костенка. Віртуальне, на разі, утворення з УНП, КУН, «Собору». Освіжіть в пам’яті і згадайте чим все закінчилось з тим Пактом. Для всіх учасників.

Останні заяви, що пролунали з табору «Фронту Змін» та «Батьківщини» ще більше все заплутують. Арсеній Петрович заявив про кінцеву сформованість єдиного списку кандидатів на мажоритарні округи. Одночасно, Олександр Валентинович відзвітував про готовність «Батьківщини» перекрити своїми висуванцями 122 з 250 мажоритарні округи. Мова про одних і тих же кандидатів? Чи то різні висуванці?

У нас, на Тернопільщині, також не все так просто. Можна зрозуміти певну утаємниченість. При бажанні. Але ж не до такої межі. Непрозорість прийняття, за великим рахунком, доленосних рішень має шанс зіграти злий жарт зі самими «заєдинщиками».

Сьогодні, прямо чи опосередковано, прочитується бажання спробувати свої сили у виборчих перегонах цілої низки знаних і не дуже людей. Пан Наливайченко зробив це найбільш агресивно, хоча і в межах політичної пристойності. Не важко спрогнозувати, що своїми діями він, так чи інакше, наступив на болючий мозоль не меншого достойника й депутата пана Стойка. Ось вам і перша вправа з великої задачі для неповороткого КОДу. В Тернополі не проти поборотись колишній міський голова пан Заставний. Очевидно, має свої плани на Тернопіль і нинішня міська влада. Подейкують про самого керманича «Свободи» пана Тягнибока. А де гарантія, що, скажімо, молодий й амбітний політик пан Гуда в останній момент не прийме рішення і собі рванути в депутати? Молодим притаманний здоровий авантюризм. І це все без врахування висуванців від партій, які не увійшли в КОД та партії влади. А ще само висуванці. Варто нагадати й про пана Михайла Ратушного, який занадився до рідного краю в останній час. Фантазії можуть занести нас взагалі на недосяжні висоти з яких увидиться і сам Віктор Андрійович на білому коні біля міської брами. Інколи найсміливіші фантазії перетворюються в реальність. І таке буває. Не дає себе забути екс-голова ОДА пан Чижмарь. І не біда, що нині рахується заступником у Присяжнюка на Київщині. Чи хто звертає увагу на такі дрібниці? Досить цікаво поспостерігати за рухами у напрямку Печерських пагорбів пана Барни, чи не єдиного представника політиків, що пуповиною пов’язані з краєм. Це – без іронії. Чи має шанс? То – інше питання. На загал, шанс є завжди. Просто потрібно ним вміло скористатись.

Що стосується, так званих, провладних кандидатів. Ця категорія є найбільш залежною від чужої волі, аніж своїх забаганок. За великим рахунком, конкретні прізвища – не на часі. Нинішня політична вертикаль вибудувана так, що не принципові імена, принциповою є належність до партійно-господарського активу. Тому, кандидатами можуть бути, як місцеві посадники, скажімо пані Хоптян, так і прийшлі «меценати» від пана Фірташа до пана Клименка включно. З таким же самим успіхом  це можуть бути пост колгоспні барони. Деяку нервозність у стрункі ряди вносить пан Муц.

Пауза, що непристойно затягується, щодо висування, а радше пропозицій, єдиних кандидатів сподвигла мене до досить цікавої думки. Видається мені, у зв’язку з цим, що в  опозиційних учасників проявляється банальний до болю кадровий голод. Якщо бути чесними до кінця, у київських керманичів немає твердої впевненості у своїх місцевих репрезентантах. Впевненості у тому, що їх висуванці зможуть завоювати довіру електорату на ввіреній території. А тут ще партійні списки формувати.

Березень обіцяє бути гарячим.

Олег Мартинюк

Інформаційно-аналітична група «Фокус»