Українські Мальдіви, сафарі та штольні: альтернатива природним локаціям для туризму

Кожен турпоход до мальдівів-новотворів зберігає життя і нерви мешканцям природних озер. Хай ішаки тарабанять палатку і саббуфер на озеро Несамовите  озеро на Чорногору! Чотким пацикам у добру путь – до найближчих до Тернополя Мальдівів поруч Городенки в Стрільчому: 

Очікування фото з firtka.if.ua  

Реальність, фото firtka.if.ua

 Стрільче.Блакитна лагуна. Що з нею сталось?

Найбільший архіпелаг Мальдівщини маємо на Поліссі (де було багато гранітних кар’єрів), але оскільки там чигають хмари комарів із гранітними зубами, краще зупинитися на південніших мальдівах подільських широт.

Грицівський кар’єр на півночі Хмельницької області

 Якщо вже на Полісся – на «сафарі» по Desperate Landscapes (спустошених ландшафтах) Бурштинової республіки. Хай джипери виорюють колії там, де вже гірше не буде, в пустелі, чим по карпатських хребтах.

Олешківські піски

Ще одна така туристично приваблива пустеля – (дорогою до «Джарилгач-Мальдівів») – в Миколаївській області, т.зв. «Олешківські піски».

У XIX ст. особливо жадібні породи овець згризли тут всю рослинність, під якими знайшлися бархани «найбільшої в Европі пустелі».

Окрім туристичних потреб, пустелю використовують для військових – є частина А-2407. У 2016 відновлено полігон – зовнішня загроза викликала реновацію ЗСУ, треба було десь вчитися. І це викликало скандалъ з боку екологів.

Паралельно затопленню гранітних кар’єрів в 90-их військову амуніцію різали на металолом (або виводили з ладу іншим способом),  а державну землю з-під полігонів треба було передати на чийсь баланс (земля не може нікому не належати). 

Тому на тобі небоже що мені негоже – відбувся трансфер від МінОборони до МінЕкології. Так «створили» деяку частину національних парків та заповідників. Оскільки в природоохоронних установ має бути оформлена вся землевпорядкувальна документація згідно закону (акти на землю, межі винесені в натуру, та ін.), а з тим завжди є нюанси, тому і в «».

Зокрема, так був проголошений (на початку 90-их) природний заповідник «Медобори» (до того – полігон для вимітування особливо небезпечного металолому, його потім місцевий люд

йой лихо, Микола бомбу мав під стріхов,

 сорок років пролежала, на сорок першім сє зірвала.

 (Автор застав один такий снаряд вже аж в 2006 році).

з вишки на горі Велика Бугаїха (зараз НПП “ПОдільські товтри”), звідки відбувалося коректування (полігон в “Медоборах” по інший бік Збруча) 

З місцевим населенням завжди є нюанси. От на Яворівському полігоні на Львівщині, коли настає пора збору білих грибів, ніяке АГС-17 не може спинити ідею, час якої настав. Хай краще вже на Олешківських пісках вчаться, там грибів ни є.

Бурштинське водосховище, НПП “Галицький”

Рибалка – це відпочинок та рекреація. Штучно створені водойми у значній мірі перебирають на себе пресинг з боку любителів аматорського та  професійного рибальства. Рідкісні аборигенні риби наших річок, в основному, реофільні (живуть у проточних водах), їхні оселища очевидні (ями, за островами, перекати, улово за перешкодою), досвідченому риболову легко їх вичислити і помножити популяцію на нуль. Але ще легше приїхати на штучний канал-водосховище ловити білих амурів-товтолобіків.

Касперівське водосховище, НПП “Дністровський каньйон”

Кажуть, досвідчені коропи (наймудріші з риб) на приватних ставках, де рибу ловлять щоб зробити з нею фото і за тим відпускають назад, привчилися дуже не пручатися, таяк знають, що після селфі їх все одно відпустять у воду). 

Хай краще риболапи лапають ляща і коропа, чи  марену та рибця. 

 І якщо рибалка – розвага для суворих мущин, альтернатива для прихильних до естетичних атракцій – не жарити блінчики в очікуванні відра карасів! – а фотосесії на спеціально створених тюльпанових чи лавандових полях під містом.

Лавандові “Казкові поля” під Львовом

 В природних умовах такі флористичні походи – «на травневі на крокуси», але всім, і людям, і шафранам Гейфеля ліпше, якщо вони не зустрінуться.

під горою Біла Кобила 

 От на Закарпатті, наступником Долини нарцисів, цвітіння яких або «вже було», або «ще буде», став обряд цвітіння сакур в Ужгороді. 

Якби ще існували такі квіткові поля, які могли б віднадити з природних ландшафтів любителів первоцвітів, ціни б їм не було.

В каньйоні Дністра

Штольня, спочатку було дуже весело й прикольно,

А потім стало темно страшно й больно,

Багато таємниць ховає штольня, штольня.

В туризмі за сезон відвідин природних печер сприймають малопридатний для походів (через холод-опади-куций день) період. Насправді, від жовтня до квітня 99% печер  –  місце зимівлі рідкісних кажанів (всі види цих милих потвор – рідкісні), будь-яка бентега може призвести до того, що вони збудяться і здохнуть.

В природних печерах багато глини. З кожною наступною екскурсією мінеральні утворення на печерних стінах все більше вкриваються «захисним шаром», а якщо печера суха – від екскурсантів здіймається-осідає на кристалах пил, підземелля на очах втрачають свій первозданний вигляд.

99% карстових печер – геологічні пам’ятки природи місцевого/загальнодержавного значення, офіційна рекреація в яких ускладнена лімітами і ліцензіями. 

Комерційний спелеотуризм – наочний приклад конфлікту природоохорони і комерційного туризму, але у той же час – потужна апеляція проти розробки надр промисловими кар’єрами. 

Внаслідок добування будівельних матеріалів маємо, особливо у сусідній Хмельницькій області, численні штольні-каменоломні. І всі вони цікаві для спелеотуристів. На Тернопільщині варто звернути увагу на Кременецькі каменоломні.

Нещодавно тернопільський медіапростір сколихнула мегазвістка:  «У печері на Тернопільщині оселилися кажани» стосовно одного штучного підземелля.

Це саме “одне штучне підземелля”, у якому сенсаційно оселилися кажани 

Особливі підземелля – затоплені водою. В деяких печерах Тернопілля (от в Озерні), коли піднімається рівень ґрунтових вод, вони в окремі роки перетворюються на суцільне підземне озеро. В інших (Оптимістична, Мушкарова Яма) підземні озера стабільні за рівнем (щоправда, невеликі за площею). 

Стосовно штучних підземель, як лиш-но перестають працювати насоси, що відкачують ґрунтові води), вони йдуть під воду, частково, або й повністю, от як горизонтальна частина соледобувних шахт в Калуші. Є такі гібридні варіанти, як печера Попелюшка – сама печера природно-карстова, але доступ люди отримали завдяки тому, що кар’єр неподалік штучно понизив рівень ґрунтових вод. 

каяком по затопленому кар’єрі під Калушем. Вода солена, мов на морі

 Попелюшка (Золушка) –  печера природа, але особливо небезпечна для відвідування. Через те, що в природному стані лабіринт мав бути ще N часу під землею, в утвореній «атмосфері» рівень вуглекислого газу підвищений, може «скакати». Небажане перебування довше кількох годин, навіть мали місце бути трагічні випадки.

А є й такі чудові безпечні варіанти штучних підземель, як з’єднані зі старовинними копальнями гіпсу карстові печери в Іванграді під Бахмутом Донецької області. Тут бавяться місцеві дайвери, можна проплисти на надувних човнах. До речі, там ретельно витримують зимову паузу, піклуючись про кажанів. Поруч печер працює гіпсовий кар’єр, який хоче зжерти пласт гіпсу разом з потрохами. 

Ось така рекреація.

    В Іванградських печерах. Фото зі сторінки в фб Роман Ованесов

Андрій Мельничук