Як Тернопіль оконфузився на всю Україні

Минулий тиждень розпочався конфузом: у Тернополі продавалися шкільні зошити з портретом Йосипа Сталіна. Тиждень розпочався конфузом: не у Запоріжжі, де пам’ятники диктаторам – нормальне явище і за руйнування їх саджають за ґрати, а в Тернополі, на Заході України, продавалися шкільні зошити з портретом Йосипа Сталіна.

 
Коли копнули глибше, то виявилося – з цих зошитів можна скласти цілий комплект, куди, крім товариша Сталіна, входять Ленін, Мао Цзедун та нині живий Фідель Кастро. Таким чином, школярі могли вибрати, купити собі для занять з української мови зошит із зображенням героїв «Сутінкової саги», ляльок Братц, Спанч Боба, героїв фільму про Гаррі Поттера чи – відомих диктаторів.
Тим більше, що «диктаторська» серія об’єднана спільною назвою «Гламурні лідери». Очевидно, визнаючи домінацію гламуру над здоровим глуздом та реальністю, виробники блискучих зошитів зі Сталіним вирішили прирівняти його до згаданого вже Спанч Боба, жовтої морської губки, його друга – рожевої морської зірки Патріка в квітчастих трусах, або – Роберта Паттісона, дівчачу мрію з саги про закоханих вампірів та перевертнів.
Дуже швидко з’ясувалося: «гламурні диктатори» надійшли з Дніпропетровська. А тамтешні оптовики, своєю чергою, закупили Сталіна та компанію в сусідній Росії. Але я не схильний вважати це спробою ідеологічної диверсії чи операцією російських спецслужб. Тим більше, що вона не вдалася: зошити майже ніхто не купив, а коли преса підняла шум – узагалі вилучили з продажу. Цікавить сама постановка питання. Леніна, котрий особисто обґрунтовував масові та безкарні вбивства потребою революції в «червоному терорі», Сталіна, який перетворив одну шосту частину земної кулі на великий експериментальний концтабір, Мао, за чиїм наказом під час «культурної революції» вбивали сотні тисяч китайців просто за те, що вони були освіченими людьми, та Фіделя, завдяки політиці якого на Кубі досі квітне культ злиднів, вводять у контекст гламуру. Тобто – розкішного безтурботного способу життя. По суті своїй – буржуйства.
Того самого явища, з яким вони, комуністи, боролися все своє свідоме життя, тримаючи народ у чорному тілі та пильно стежачи, аби там, де будується комунізм, не було буржуїнів. Зразково-показовий аскетизм (Мао навіть зубів не чистив, доводячи, що це шкодить потенції) у нинішніх умовах, виявляється, не в моді. Тепер, якщо підліток побачить чотирьох немолодих дядьків: лисого, вусатого, бородатого та ще одного, з азіатською зовнішністю, саме в такому, глянцевому варіанті, та ще й поруч із кумирами сучасності Людиною-Павуком чи Джеком Горобцем, він, за стратегічним задумом виробників крамольних зошитів, повинен бодай поцікавитися, хто ці люди і чим знамениті.
Ось тоді знайдуться дорослі дяді, готові розказати, що Ленін, Сталін, Мао та Фідель – це такі супергерої. Подібні історії про їхні геройські подвиги можуть сприйнятися цілком серйозно, бо користувачі зошитів уже навряд чи знають щось про великих диктаторів. І тут я бачу головну проблему сьогодення: не в портретах кривавих вождів, а у відсутності під ними відповідних підписів.
Я готовий, поклавши руку на серце, змиритися з пам’ятниками Леніну і навіть Сталіну в нинішній Україні, якщо політичною волею влади їх перетворять на пам’ятні знаки тоталітаризму. Та обладнають табличками з відповідною інформацією: за наказом Леніна вбито стільки-то народу, за наказом Сталіна – стільки-то. А ще неодмінно відзначив би дружбу Сталіна з Гітлером: ті, хто далі обожнює Йосипа Вісаріоновича, забувають або, швидше за все, вперто не хочуть визнавати того факту, що Гітлер був сумлінним учнем його та лідера італійських фашистів Муссоліні.
До речі, раз заговорили про лідерів: чому в цій серії нема Гітлера? Він справді був лідером цілої європейської країни. Чому всі «Гламурні лідери» – це лише комуністи? Значить, навіть у підборі портретів для глянцевих обкладинок діють подвійні стандарти: комуністів, котрі віддавали злочинні антилюдські накази, гламурними робити можна, а фашистів, котрі займалися тим самим – зась, бо за це як мінімум оштрафують, якщо не посадять…
Єдине, що хоч трошки заспокоює – сучасні тенденції розбудовувати буржуазне суспільство в країні з поки що навіть не «біло-блакитним» чи «помаранчевим», а «червоним» способом мислення тяжіють до того, що всі, кого вводять у гламурний контекст, – люди на загал непопулярні в масах. Йдеться в першу чергу про політичних діячів: дуже скоро ми побачимо гламурні картини олією, на яких зображені, серед інших, Сергій Тігіпко, Нестор Шуфрич та Ганна Герман.
Це може означати лише одне: тотальний гламур – уже вчорашній день. Цим тепер народ не купиш. Значить, ані Сталін на обкладинці глянцевого зошиту, ані написаний олійними фарбами український політик додаткових балів собі не здобудуть. Бо загалом вони не асоціюються в людей із позитивом. На відміну від героїв дитячих мультиків та голлівудських акторів – реальних, перевірених часом «зірок» та дійсних лідерів впливу на масову свідомість.
  Андрій Кокотюха,  «Главред»