Як стати священиком: інтерв’ю із студентом Тернопільської духовної семінарії

Володимир Конотопський зі священиком с. Байківці Віталієм Дзюбою.

Нетрадиційний для сучасної молоді обрав навчальний заклад байківчанин Володимир Конотопський. У червні він став студентом Тернопільської вищої духовної семінарії ім. Патріарха Йосифа Сліпого.

— Яке місце релігія посідала в твоєму житті у ранньому віці?
— Я змалечку брав активну участь у духовному житті Байковець. У 10 років став учасником Марійської дружини — організації, що створена з метою поглиблення духовно-релігійного життя парафіян завдяки особливому вшануванню Діви Марії. З 11 років почав прислуговувати у місцевому храмі Пресвятої Параскеви Сербської.
— Що стало основним чинником вступу до семінарії?
— Мій вступ до семінарії був лише питанням часу. З дитинства любив спостерігати, як готується до служби у храмі священик Віталій Дзюба, як розмовляє з парафіянами, веде служби Божі.
— Розкажи, власне, про семінарію.
— Семінарія отримала в користування парохіяльний дім у смт Велика Березовиця. Згодом приміщення було перебудоване згідно з потребами богословського навчання. Зараз семінарія має два корпуси: навчальний та житловий. У першому знаходиться бібліотека з читальним залом та сучасними комп’ютерами, спортзал, п’ять аудиторій, вчительська та навчальні кабінети. А в другому – келії для проживання семінаристів, каплиця, конференц-зал, трапезна та клас. Також є будинок для професорів та необхідні господарські приміщення.
— Які правила вступу до цього навчального закладу?
— Сюди приймаються кандидати, що мають середню освіту та ще не досягли 30-річного віку. Нахил закладу спрямований саме на молодих, проте свідомих людей, що без великого життєвого досвіду зможуть розумно ставитись до обраного шляху. Перевага надається випускникам дяківсько-регентських училищ, а термін навчання у семінарії – 7 років.
— Також цікавить, як проходила підготовка до вступу?
— Підготовкою до іспитів займався наш парох о. Віталій Дзюба. Ми зустрічались у церкві і там проводили заняття, що створювало особливу атмосферу навчання. Хоча,власне, після закінчення школи ЗНО я не здавав та нікуди документи не подавав. В семінарії діють інші правила.
— А ти вже знаєш, що будеш вивчати в семінарії?
— На жаль, ні. Лише завтра поїду туди вперше. Мені дуже цікава ця поїздка, вона дуже хвилююча. Подорож — що змінить моє життя.
— Як поставилась до цього вибору твоя дівчина?
— Вона абсолютно позитивно сприйняла мій вибір. Дуже їй вдячний за підтримку у найважчі моменти, а саме перед вступними іспитами. Розраджувала мене і не давала хвилюванню взяти гору над здоровим глуздом.
— Які твої плани на майбутнє, як твоє життя буде пов’язане з Церквою?
— Насамперед — закінчити семінарію, а далі нехай Бог провадить. Вважаю, життя моє буде пов’язане з релігією, як ніколи раніше.
— Хто є твоїм життєвим кумиром?
— Насамперед, батьки. Вони мене привели у церкву і їм завдячую вихованням. Добрим прикладом є наш парох о. Віталій Дзюба, який виховував мене духовно. Йому також завдячую усім.
— Які проблеми сьогодні найбільше турбують духовний світ людей України?
— В такий складний для нашої країни час, я не бачу жодного кращого методу заспокоєння людей, як молитва. Найбільше хвилювання викликає війна: саме вона забирає найкращих українських синів. У багатьох церквах служби відбуваються в наміренні солдат і за їх щасливе повернення додому. Втомились ми вже споглядати у ЗМІ про втрати української армії, жертви на кордонах та в гарячих точка. Люди занурені в молитву за Україну.
— Дякую за розмову, Володимире.

Валентина КУЗЬ.