На Тернопільщині є ікона, яку вишили кісткою від риби

Анна-Марія Леськів і з Бучача змалку закохана в українську культуру, звичаї і традиції та рідну солов’їну мову. А ще вона не уявляє свого життя без книги, барвистої вишивки, спілкування з людьми і щирої віри у Бога. Власне, всі ці надбання і свої захоплення вона щодня примножує і ділиться ними з іншими, сорок чотири роки працюючи на улюбленій роботі у бібліотеці. Тут у будівлі, яка колись була Народним домом, панує своєрідна атмосфера і дух давнини, зібраний руками та збережений на ентузіазмі Марії Богданівни.
Багато років поспіль бучаччани зустрічають привітну жінку, яка кожного ранку прямує на улюблену роботу, що знаходиться майже на околиці райцентру. По дорозі вона встигає і поспілкуватись з людьми, і знайти новий експонат для своєї виставки. А тим часом біля бібліотеки нерідко її вже чекають постійні читачі. Приходять і діти, і дорослі, і, навіть літні жіночки. Окрім книг, вони знаходять тут розраду, поради, різні рецепти, які часто випробовують разом, організовуючи вечорниці чи творчі зустрічі. Сама ж господиня бібліотеки завжди ініціативна, активна, намагається побувати на усіх подіях і долучитися до вирішення багатьох проблем.
Щодо відвідувачів, то колись були і кращі часи. Пані Марія пригадує, коли читачі стояли в черзі за книгами. Нині їх значно менше. У бібліотечному фонді нараховується понад десять тисяч книг. Поповнюються полиці здебільшого книгами, подарованими самими ж людьми, які прагнуть зберегти це місце і мріють його розвинути. Адже не єдиними книгами живе бібліотека. Багато років тому вона стала ще й своєрідним музеєм, скарбничкою для стародавніх речей і вишиванок, які поступово зібрала Марія Богданівна, створивши народознавчу світлицю старожитностей «Берегиня». Така ідея у неї з’явилася після перебування в Америці. Жінка була надзвичайно захоплена, як українці, які там живуть, цінують своє коріння, зберігаючи давні речі у світлиці. Відтоді пані Марія постановила собі неодмінно створити щось схоже у бібліотеці. І їй вдалося навіть більше.
Нині тут зберігається понад 480 вишитих виробів, зібраних із різних регіонів. А ще у світлиці є стародавні образи, книги, глечики, жорна.
– Серце болить, коли бачу старі мальовані образи, що припадають пилом на горищах, – каже Марія Богданівна, демонструючи унікальні вироби. Молитви до цієї ікони, показує вона образ, на якому з трьох ракурсів видно зображення Матері Божої, Папи Римського і Святої родини, допомагають від багатьох недуг і бід.
Як приклад, Марія Леськів навела один випадок, коли на заробітках пропав молодий чоловік. Його мама щодня молилася і врешті за багато років син, який втратив пам’ять, знайшовся.
Цікава життєва історія пов’язана і з жорнами, які зберігаються у світлиці. Колись через них одна жінка відсиділа в тюрмі тридцять п’ять років. Вона рятувала людей від голоду, а її за це жорстоко покарали і вивезли в Сибір. Родичі закопали жорна біля хати і зберегли їх. Коли вже вони знайшли місце у світлиці, сюди якось завітали гості з Ізраїлю. Одна жінка буквально впала на коліна і обійняла жорна, пригадуючи, як у семирічному віці вони врятували її від голоду.
Давню історію має ще один образ, який висить на стіні. Свого часу його вишили жінки на засланні у Соловках. Вони торочили хустки і кісткою від риби вишивали ікону, до якої потім таємно молилися.
Особистою цінністю для пані Марії є також стародавня борщівська вишиванка, яку вона отримала у спадок від прабабусі. Зрештою, кожен виріб для неї неоціненний, адже здобутий власною працею. Багато з них жінка купила за власні кошти, багато вишила сама, аби наша історія і культура збереглися для наступних поколінь. Хоча, насправді, зберегти ці експонати не так легко.
– Як не прикро, – розповідає Марія Богданівна, – але сьогодні, здається, ні культура, ні бібліотека державі не потрібні. Ніхто не переймається ні ремонтом будівлі, яка протікає і прогниває, ні цінними експонатами. В окремих кімнатах бібліотеки вже довший час немає світла. Тут навіть три дошки в підлозі нема кому замінити, зітхає жінка. На жаль, про нас більше знають за кордоном, ніж на місці.
Однак до світлиці інколи приїжджають на екскурсію, бувають тут і відомі люди. Багато хто приходить відшивати давні візерунки або просто побувати тут і відчути дух наших предків.
Саму світлицю уже давно можна було б розширити, адже всі експонати не поміщаються в одній кімнаті, тому просто лежать у сейфі і в тумбі. Їх Марія Богданівна лише інколи виймає провітритися та показати комусь. Проте, не полишає жінка надії, що колись вони знайдуть чільне місце і оцінку, адже у давніх речах зберігається пам’ять про наших дідів і прадідів. Вони є історією нашого краю. Тільки от таких, кому можна передати все це надбання, жінка наразі не бачить.

Любов ТИМЧУК

Джерело: Газета “Сільський господар плюс”