Історія Мухавецької Свято-троїцької святині, що на Тернопільщині

Та з самого початку, ми повинні знати чому наше село носило назву Мухавець. Багато, багато років ще до першої згадки в документах про Вишнівець, старі люди з покоління в покоління переказували що першим володарем наших земель був Мухавецький, який володів дубовим лісом, що простягався на північ від річки Горинь. Звідки він сам походив  і коли поселився невідомо, але він проживав тут з своєю великою родиною. Тоді землі Мухавецького простяглися від Вишнівця, а саме від невеличкої річечки Потік з заходу і до великого глибокого рову на сході. За цим ровом були густі колючі кущі а дальше болота зарощені вербилозом та лозиною. З півдня шорока річка Горинь, береги якої були дуже болотисті. А на півночі великий густий дубовий  його ліс.  Пройти на наші землі можна було з сторони Вишнівця. Протягом декілька століть люди частково заселили наші землі, а коли почали у Вишнівці будувати замок ,  то коло замку відкрили Вознесенську Церкву, Всі мухавчани почали кожної неділі сімями ходити туди. У ці страшні часи на наші землі постійно забігали вороги .Вони робили швидкі наскоки, грабуючи людей, спалюючи хати, вбиваючи наших односельчан. Більшість нападників це невеликі групи в кількості 30-40 татар, добре озброєних на конях, проводили напади з сторони Вишнівця. Мухавчани часто вже знали про можливий напад і намагалися заховатися. Переховувалися у густому дубовому лісі, в лозині коло річки, або у глибокому яру.

Десь коло 1560-тих років на Мухавецькі землі прийшов старшого віку, високий, бородатий монах. Монахи часто проходили нашими землями прямуючи на Почаїв, а саме на «Скит – гору», побувши один або два дні у нас. А цей оселився на пустинному місці вище річки Горинь, там де тепер Троїцька Церква. Там росло велике старе ясинове дерево і він викопав неглибоку яму, обставив дубовими грубими гілкаси, обклав верболозом, обліпив глиною та оселився там жити. Кожного дня ще до сходу сонця він починав молитися. Люди стали до нього приходити  за порадами. Часто просили його щоб він прийшов до немічного помолився коло нього за його оздоровлення. Часто монах ходив і до Вознесенської церкви у Вишнівець та у Почаїв. Так проживши декілька років, він одного разу почав говорити з місцевими людьми, що тут на цій землі збудувати невеличку церкву. Йому приснився сон і у сні він бачив що люди з нашого села моляться у великому Храмі. Тоді  він сказав що це місце якраз і є місцем для побудови Святині. І люди погодилися. Всі селом взялися до роботи.  Адже Мухавець був багатий на дуби. А коло річки Горинь були викопані великі ями, заповнені водою і там були положені дубові балки, які роками вимочувалися і ставали камяними. Так за два роки повільно мухавчани побудували невелику першу церкву з дуба. Тоді на відкриття церкви Вишнівчани з свого храму подарували ікону. Декілька ікон було закуплено жителями нашого села. А освящували Храм на Пантелеймона. Монах мав завжди з собою образок на грудях  Святого Пантелеймона. Поряд з церквою люди і побудували нову невеличку хатину і для монаха. Так була освячена перша Мухавецька церква в День Святого Пантелеймона. Кожної неділі вже Мухавчани не йшли у Вишнівець, а йшли до своєї святині на службу Божу. Почали тоді ходити до нас і Лозівські та Кривчицькі люди та з села Кунинець. На день освящена нашої церкви кожного року відзначали як празниковий день. Коло церкви зробили лавки і майже кожного дня приходили старі люди щоб посидіти поспілкуватися і часто прибігали малі діти.  Хоч церква була невелика але місця хватало всім. Ми не можемо встановити точного року відкриття першої Мухавецької церкви, але це десь на початку 1570-тих років.

Територія, де проживали наші люди, була невелика. Вони жили як хуторяни сім’ями на відстані сто–триста метрів одні від одних. Крайні коло села Лози проживали на хуторі Чернявських, а на північ від них – хутір Климчуків, ще були Борейки, Філіци, Островські, Обізюки, Качани, Миронюки, Волинські, Висоцькі, Головатюки, Гороховські, Жураківські, Омелянські, Слюсарчуки. Велику територію земель коло села займали дубові ліси, власником яких був Мухавецький. На нього працювали місцеві люди. Дуби різали і роками вимочували у долинах коло річки Горинь, а потім продавали навіть і в Почаєв, Кременець, Збараж. Так жило село Мухавець. Сам пан Мухавецький помагав невеличкій Церквиці і настоятелю Серафиму. Так звали того старого монаха. Він дуже багато розказував місцевим людям цікавого про нашу Віру. Він пояснював чому вибрав це місце для молитви і служінь. Бо це місце Святе. Тут споконвіку люди приходили щоб відпочити і звернутися до свого Отця. Ще тисячу років тому поставили свої ідоли старовіри. Дорога до цього місця було протоптана століттями. Та приблизно 1200-1250 роках  це місце знищили і спалили. Протягом трьох сотень років там заросло високими деревами і там часто відпочивали монахи, які прямували у Почаїв до Свято-Духовної землі.

Дорога до Почаєва, чи до Кременця представляла собою непрохідні ліси з великою кількістю диких звірів та пташок. Там було багато диких кіз, які паслися отарами, багато диких кабанів, диких коней, які бігали табунами по двадцять-тридцять голів. Тому одному йти в таку дорогу було страшно. Монахи йшли групами. Монах Серафим часто запрошував місцевих чоловіків йти з ним до Божої  Гори. Він часто розказував місцевим людям про це Святе місце. 17 квітня 1198 року там появилася Пресвята Діва місцевим мисливцям. А у 1203 році місцевими людьми була поставлено невелику дзвіницю.

Монах Серафим багато часу проводив з місцевими дітьми. Він багато їм розказував про Святих. Діти любили приходити до нього. Але в цей час на нашій території почали появлятися монахи католики з Львівщини. Спочатку тихо проходили наші землі. А потім почали все більше і більше блукати по місцевостях, проводячи перемовини з місцевими людьми. Мову нашу вони знали досконало. Місцеві люди часто бачили, що вони зупинялися у Мухавецьких. Він мав двох синів, вже одружених. Один із синів часто навідувався до Львова.

У 1575 році на наші землі насунулись татари. Коло Збаража були спалені села, вбиті люди і багато забрано в рабство. Малій кількості людей вдалося переховатися. Тоді і в нас всі пішли переховуватися у ліси. Пройшов місяць і знову завирувало життя.

 Друга половина XVI століття був доволі важким етапом для православної Церкви наших славетних земель Вишнівеччини, оскільки Волинь, як і значна частина України, перебувала у складі, вороже налаштованого у всіх відношеннях, Королівства Польського. Не секретом для широкого загалу є плачевний стан православного українського населення, оскільки державна політика примусового “ополячування” та “окатоличування” несла невиправну шкоду для культурних, релігійних та національно-ідентичних надбань попередніх століть. “Католизація” православного населення почала вносила розлад у всі його шари.

Ситуацію з православною церквою в нашому селі Мухавець, можна описати наступним чином. Неймовірний тиск на “Грецьку”, за своїм конфесійним сприйняттям, Церкву у 1555-1590 роках зумовлював потребу людей звертатись до православної шляхти. Як наслідок, виникло поняття “світського патронату”, яке включало в себе відверту симонію, тобто продаж церковних посад. Саме з причин вище згаданого явища, в церковну структуру почали проникати люди, які зовсім не були зацікавлені в охороні Православ’я та інтересів українського  народу. Вся сутність останніх – інтриги, заворушення, махінації. Так і сталося у нас. Пішли чутки що син Мухавецького окатоличився. Сам Мухавецький вже похилого віку перестав відвідувати нашу Церкву.

Жителі нашого Мухавця в цей час проводили поховання односельчан на східній частині села, а саме на межі з селом Лози. Останні поховання були там проведенні у 1914 році.

Спочатку людей називали Мухавчани. Це тому що їхнім паном був Мухавецький, який мав декількох помічників. Багато мухавчан працювали у князів Вишневецьких. Так  три брати  з Островських були у охороні і постійно супроводжували сімю князя у поїздках  у Польщу. Частина місцевих людей під впливом польської пропаганди почали переходити у католицьку віру. На настоятеля Серафима розпочався шалений тиск. Він вже був старий за віком, коло вісімдесяти років. Десь у 1584-1985 році помер. Його місце зайняв і розпочав проводити Службу Божу Варфоломій, який постійно помагав і часто підміняв ще раніше Серафима. Одного разу серед ночі Варфоломія розбудив шум собаки. А Варфоломій проживав у церковній невеликій хатині. Він кинувся до дверей і не зміг їх відкрити. Отже хтось з знадвору двері заставив. Але швидко виліз через верх і побачив що Церква палає. Куди вже кидатись. Відром води не погасиш, ніч. Через декілька хвилин прибігли недалекі сусіди, та вже було пізно. Страшний вогонь пожирав першу Мухавецьку Святиню. Боляче і сумно було дивитись на це. Але всі знали, що це було зроблено для того щоб знищити православну нашу, місцеву Церкву.

(Продовження буде)

ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *