Печеру “Кришталеву” можуть знищити?

Давнє, як світ питання, – що вигідніше: курочка, яка несе золоті яйця чи бульйон з неї? – несподівано знайшло своє практичне вирішення у Борщівському районі Тернопільської області. Тамтешні вельми практичні, навіть – не побоюсь цього слова! – прагматичні, а, понад те, й патріотичні бізнесмени вирішили, що яйця, як продукт відновлювальний мають більшу цінність аніж курка. Всеперемагаюча сила бабла – це сила страшенна. Ну, та про все за порядком.

Є у тому районі такі собі непримітні села – Пилипче та Кривче. Місця там просто чудові! Хоча, власне, краєвидами та їх красою у нас мало кого здивуєш, однак, там є воістину унікальна річ – знаменита на весь світ печера «Кришталева». “Кришталева” – дивовижна печера. На сьогоднішній день її досліджена довжина складає понад 23 кілометри. Ця печера є однією з найдовших у Європі і вона має статус геологічної пам’ятки загальноєвропейського значення. Практично щодня до печери приїздять натовпи туристів, бо ж таке чудо, таки справді, мало де у світі побачиш. У цій околиці не тільки одна «Кришталева», там цілий регіон з унікальною геологічною будовою. Чого вартий тільки Дністровський каньйон, розташований від Пилипчого на відстані всього 2 – х кілометрів. Ех! Якби у цьому місці жили загниваючі капіталісти зі страшного блоку НАТО, то вся околиця, давним-давно, стала б Національним парком, а її жителі назавше забули б про фізичну працю і вигляд сапки – займалися б рекреаційною справою та туризмом, – пише hurtom.com.

Однак, український бізнес та рідна влада ніколи не розмінюються на незрозумілі та розтягнені в часі проекти. У чиюсь світлу голову прийшла блискуча ідея, що у гіпсових породах, де тягнуться славетні на увесь світ печери, цінність має саме гіпс, а не отвори в ньому. Підприємливі чуваки з ПП «Скала-Інтер» вирішили добувати гіпс, створивши кар’єр біля села Пилипче. Ізюминка ідеї полягає в тому, що розробляти той кар’єр планується вибуховим методом. А тепер головна цінність проекту – кар’єр буде знаходитись на відстані від «Кришталевої» менш ніж за 6 (шість!) кілометрів від її входу. А судячи з того, що ніхто до кінця «Кришталеву» не дослідив і не встановлено, яка ж її повна довжина та куди саме вона простягається, реальні пацани якраз і викопають на світ Божий усю ту горопашну печеру. Викопають вибуховим способом і конвертують сумнівну геолого-культурну цінність загальнолюдського значення у реальні портрети американських президентів.

З цим потрясаючим за своїми наслідками, проектом, «Скала–Інтер» пішла до Тернопільської обласної ради, резонно вирішивши, що риба гниє з голови, а починати діло треба з влади. 11 листопада 2007 року на спільному засіданні постійних депутатських комісій Тернопільської обласної Ради з питань екологічної політики, природокористування, природно-заповідної справи та сталого розвитку; з питань аграрної політики та розвитку села та з питань земельних відносин було вирішено внести на розгляд 10-ї сесії Тернопільської обласної ради рішення щодо надання гірничого відводу приватному підприємству „Скала-Інтер” (с.Пилипче Борщівського району) з розробки Пилипчанського родовища гіпсів площею 14.2 га.

За що люблю наших депутатів – так за доброту. 14 гектарів землі затиснути по-жлобськи якось не випадає, навіть, з огляду на те, що цю землю місцеві селяни чомусь вперто називають родючою і намагаються на ній щось вирощувати. Проте, я почав-таки з середини процесу, адже, перш ніж обласна рада мала дати дозвіл на гірничий відвід, за землю ПП «Скала-Інтер» мало заплатити. Воно так і зробило. Одержавши свої “кільканадцять сотень” (досить непогані, як на той регіон, гроші) за кілька соток городу, колишнім їх власникам, у принципі, стало фіолетово щодо подальшого існування кар’єру. Ані постійна курява, ані струси від вибухів, ані порушення гідрогеологічного балансу, ані постійний гул великотонажних самоскидів цю частину населення села не лякає. Вони готові мужньо терпіти всі незручності з огляду на економічну вигоду. А чи є вона? Чи вартують ті “ зелені бомажки” здоров’я та чистоти довкілля, для себе можуть сказати тільки самі люди, які одержали ті гроші. А влада? Влада повинна оцінити соціально-економічний ефект від такого інвестиційного проекту. А соціально–економічний ефект для такого села як Пилипче становить приблизно 20 робочих місць та кілька тисяч гривень щорічно до сільського бюджету у вигляді податків. Це для села з населенням понад тисячу чоловік! От, їй-право, така потрясаюча перспектива може зацікавити тільки вищу, а не місцеву владу. Тому, коли ПП «Скала – Інтер» звернулось до сільради з пропозицією змінити цільове призначення придбаної у селян землі (цікаво, яким чином її відчужити, якщо в Україні діє мораторій на відчуження землі сільськогосподарського призначення?), то сільська рада утрималась від прийняття рішення зробити крок до сліпучої перспективи селян стати мешканцями вкритої пилюкою пустелі з пересохлими криницями і, очевидно, захотіла й далі тихо бідувати серед зелених полів та унікальних геологічних пам’яток.

Ні,ні! Не думайте, що сільрада проголосувала проти зміни цільового призначення землі. За таке голосувати, якщо й не страшно, то незвично. Просто інвестор тисне на депутатів сільради, а вони зовсім не горять бажанням мати під носом гіпсовий кар’єр і, тому, від гріха подалі, просто не збираються на сесію. Скільки буде тривати такий пасивний опір? Хто зна. Ще тиждень, два чи, може, місяць? У всякому випадку не довго, бо попри тиск з вищих кабінетів, «Скала-Інтер» погрожує сільраді судом. У принципі, інвестор таки правий – чого тим сільським дурням викаблучуватись? Обласна рада добро дала? Ха! Дала. Он, уже і в планах заходів з виконання покладених на Державну екологічну інспекцію у Тернопільській області завдань на II квартал 2008 року, значиться гіпсовий кар’єр ПП «Скала-Інтер» у с.Пилипче, Борщівського району Тернопільської області. Могоричі з цього приводу давним-давно, треба сподіватись, випиті, тож чого опиратись? Треба було б знати, що, очевидно, всі необхідні рішення та дозволи від відповідних владних установ інвестор має на руках, а як і не має, то суми на встановлення «справедливості» в судах, як правило, закладаються у витратну частину будь-якого інвестиційного проекту. Чи зможе противитись місцева громада і далі «справедливості, за яку варто боротись» на фоні «закону – одного для всіх», а другого для інших – покаже час. Тільки, практика та самовпевнена поведінка інвесторів показує, що в країні переможного «покращення життя вже сьогодні» настала повна «стабільність». Десь така, як у печері «Кришталевій» – там теж не видно світла в кінці тунелю…

Для повноти картини хочеться навести цікавий факт, як ілюстрацію відношення до загальнолюдських цінностей нашої влади. Десь у семидесятих роках, місцевий колгосп кагатував на тих самих полях під Пилипчим, які зараз призначені під гіпсовий кар’єр, гній. Внаслідок розмиття дощами, гній пішов у грунти та грунтові води. Через кілька днів забили тривогу, бо у “Кришталевій” печері стало відчутно запах аміаку. Це означає, що гній з колгоспних кагатів з водою пішов у печери. Скандал був страшний! До колгоспу приїжджали всі – від районного управління КДБ і райкому партії і аж до якихось представників з Москви. На колгосп наклали щтраф, а його голова був копаний усіма інстанціями та начальниками, як старе відро. З тих пір на полях Пилипчого і мови не могло бути про якесь кагатування гною чи інших матеріалів, які могли б загрожувати печерам. Це було за страшної людиноненависницької радянської влади. За нашої рідної української влади додумались зробити тут гіпсовий кар’єр. Коментарі тут зайві тільки через те, що цензурними вони не вийдуть…

Я пишу ці рядки не маючи на руках технічної документації на проект кар’єру. Це далеко не той документ, який має в собі комерційну таємницю, але він міг би дати уявлення про масштаби розробки. Однак заволодіти цим «х-файлом» поки що нікому не вдалося. Воно й зрозуміло – це тільки базу даних ДАІ та секретні документи державної ваги можна вільно купити на Петрівці, але документи, на підставі яких хтось може, хоча й не зовсім законно, зробити реальний «лавандос» нашою державою охороняються більше від сумнівних таємниць державного значення. У таких умовах для інвестора головне почати. А там – а там буде видно що, скільки і куди буде розроблятися. І плювати на те, що на фоні величезного комерційного потенціалу цієї місцевості, що ґрунтується на туризмі, промислова розробка гіпсу буде мати просто – таки мізерне економічне значення і катастрофічні для довкілля наслідки. Плювати. Раз живем. «Мы не можем ждать милостей у народа – взять их наша задача!», – радісно горлопанять сучасні мічуріни. І не сумнівайтесь! Вони візьмуть. Візьмуть, якщо ми не спинимо. Але єдине, що мене цікавить у цій ситуації: скільки і КОМУ дадуть ці мічуріни за позитивне вирішення цього питання. От, якби таке цікавило ще прокуратуру…

Але годі! Не будемо відволікати прокуратуру від серйозних розслідувань бійки Черновецького і Луценка! Не будемо підозрювати депутатів та чиновників у хабарництві! Це ж бо патріоти! Подивіться, як вони співають гімн! У них права рука завше на грудях. І не думайте, що вони намацують там гаманець – це вони просто шукають серце. Бо іноді їм дивно – пульс є, а серця нема. Люди кажуть, що так буває з депутатами…