Просто зараз ми ще не готові миритись, — Володимир Гевко

Володимир Гевко. Фото — Ярослава Сидорчука.

“Поганий мир завжди кращий за добру війну, — пише у соцмережах тернополянин Володимир Гевко. — І як би не гнобили Дорна та Ані Лорак (конкретно по Дорну 80% ажіотажу через його прізвище – якби він був, приміром, Боднарчуком – знущатись було б не так солодко)) – рано чи пізно мусять знайтись притомні люди, котрі почнуть діалог на примирення. Просто зараз ми ще не готові миритись.

Знаю, ця думка звучить крамольно – з огляду на купу абсолютно диких і безглуздих смертей українців, яким би ще жити і жити. Але ця війна безперспективна для України – 150-мільйонна Росія нікуди не подінеться, більше того, навіть якщо її задавлять санкціями – то, колапсуючи, це завдасться стільки шкоди, що радості від того вже не буде.

Це як жити поруч із сусідом-алкоголіком та дебоширом – вигнати з квартири його не вийде, самим з’їхати теж не варіант, а глобальна міліція просто щоразу робить йому попередження і виписує штраф, який він без проблем платить за здані у пункт прийому склотари пляшки. 

Дуже багато прихильників активної війни сидять за теплими моніторами і по закордонах. Вони навіть готові скинутись на снайперки, шкарпетки і закрутки. Але цього недостатньо. 

Єдина перспектива закінчення цієї війни – вирішення її дипломатичним шляхом. Це цілком несправедливий, але, мабуть, єдиний шанс зупинити це. А як бути з тисячами убитих – запитаєте ви? А так само, як з мільйонами убитих на попередніх війнах – за них ніхто не відімстив і вони просто безслідно зникли в річці забуття, котра рано чи пізно забере нас усіх. І тому я волію їх називати жертвами війни, а не її героями. 

Війна до останнього українця – це піррова перемога, святкувати її вже буде нікому”.

2 thoughts on “Просто зараз ми ще не готові миритись, — Володимир Гевко

  • 10:11 | 18 квітня, 2017 at 10:11
    Permalink

    Правильна думка ще зовсім молодої людини,яка не боїться бути не в тренді.Мене вже давно не покидають подібні думки,але щоб в газеті їх висловлювати ,то таки треба мати мужність.

    Reply
  • 18:21 | 19 квітня, 2017 at 18:21
    Permalink

    На перший погляд стаття містить здорову думку (або “правильну” – як зазначено у попередньому коментарі). Але… Як відомо, диявол криється у деталях, тобто у напівправді. І сам автор доводить це своїм вкрай безглуздим прикладом про сусіда-алкоголіка. Так, звісно, з таким сусідом можна й змиритися. А те, що при цьому твої діти бояться зайти у під’їзд, повертаючись зі школи – байдуже. Та й з твоєї дружини не “убуде”, якщо він її трохи…
    Головне твоя філософія справжнього відважного мужчини-добродія. Ти ж сам нічого вдіяти не можеш, хіба тільки змиритися, якщо не вдається заховатись за спину міліції. Та залишимо, можливо, невдалий приклад, як і мій попередній іронічний коментар.
    Тепер вже серйозніше. Помиритись можна лише тоді, коли цього хочуть обидві сторони. Якщо ж одна сторона ставить за мету саме навмисно нашкодити сусіду, зробити його життя нестерпним і тим самим визнати слабкість ( у нашому випадку стати частиною “славного русского мира”, адже взагалі такої держави як Україна нема і бути не повинно – за словами Путіна), то яке може бути примирення?. Можливо, примирення раба.
    “Історія вчить, що вона ще нікого і нічого не навчила”. Лише два приклади. Гітлера на етапі його становлення можна було легко зупинити різними шляхами. Обрали саме зазначений автором статті дипломатичний варіант, поступово віддавали демілітаризовану зону, Австрію, Моравію, потім вже всю Чехословаччину і т.д. Результат – 50 млн. загиблих (8 з них- українці), зруйнована, практично, вся Європа. Славна дипломатія.
    Другий приклад – Крим, який тихенько віддали під тиском західної дипломатії саме для примирення. Результат – Донбас з усіма наслідками. Не було б його – був би, напевне, Київ (Полтава, Суми) з ще більшими втратами.
    Тепер про дві, на мій погляд, вкрай гидкі тези автора. Перша – тисячі наших солдат загинули даремно. Ні , ні і ще раз ні – не даремно. Вони ціною свого життя зупинили “сусіда” значно раніше, ніж він планував. Вони зупинили, а не він сам захотів зупинитись!!! Його це бісить, але його за-ста-ви-ли з цим примиритись!
    Мільйони загиблих у попередніх війнах також не просто зникли у річці забуття! У більшості воєн були переможці і переможені. І саме з цих позицій відбувалось примирення сторін, окремі з яких взагалі зникли з лиця Землі, а інші встановили свої правила примирення. Візантія змушена була примиритися і чи багато з сьогоднішніх молодих людей знають, що колись славний Константинополь – це сьогоднішній Стамбул? Стосовно наведеного мною вище прикладу фашизм засудили як злочинний, а рівний йому за діяннями комунізм багато у чому живий до сьогодні. Німці примирилися з євреями, але їх до цього заставили, а росіяни як спадкоємці Радянського Союзу, які просто ні за що розстріляли десятки тисяч поляків, чомусь до сьогодні не каються. Поляки з цим живуть, але не змирилися. І саме через це, напевне, навіть через далеко не прості стосунки з українцями, є нашими найближчими сусідами і союзниками. У незавершених ж конфліктах питання примирення відкладається, інколи, на сотні років. Цікаво, як на думку автора статті примирилися турки і вірмени стосовно геноциду початку 20 століття? А живуть вони по сусідству до сьогодні. Араби і євреї взагалі живуть на одній землі і ніяк дипломатично не примиряться. Але чомусь перемагають євреї, яких як на Близькому Сході, так і в цілому світі у рази менше, ніж арабів. Хай автор подивиться історію шестиденної війни, співвідношення сил у ній, та особливо – її результати.
    Позиція автора статті щодо “війни до останнього українця” безглузда (хоча б тому, щоб він сам у ній виживе, адже воювати точно не піде), як безглуздою є й позиція тих, хто марить військовим поверненням Донбасу, а то й Криму. Україна не хоче війни, але змушена захищатися. Змушена стати успішною, щоб змусити більшу за себе Росію визнати своє безсилля. Тай довколишні близькі і далекі сусіди будуть допомагати лише тим, хто сам того хоче і чогось вартий. А якщо тупо змиримося, у тому числі з авторами таких «правильних» ідей, то й без Росії пропадем, свої “добродії” доконають.

    Reply

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *