Як «нащадки» радянських високопосадовців потрапляли у халепи в тернопільському ВУЗі
У нашому виші навчалося багато «нащадків» радянських високопосадовців. І чомусь саме вони з–поміж інших студентів час од часу потрапляли в халепи.
…Однієї ночі в кімнату гуртожитку, де мешкали болгарки, через балкон пробрався хлопець. Коли він навпомацки намагався вкластися в ліжко однієї з дівчат, та прокинулася. Незважаючи на відчайдушний опір «прибульця», дівчата вигнали його геть.
На відкритих комсомольських зборах студент пояснив свій учинок тим, що якось у горах він зустрів снігову людину і відтоді не усвідомлює, що робить.
Незважаючи на те, що на зборах був присутній і батько хлопця, один із міністрів Таджикистану, котрий прилетів рятувати синочка, студента таки виключили з інституту на рік.
***
На іспиті із зарубіжної літератури студент, син одного з відповідальних працівників Міністерства культури СРСР, довго намагався згадати, про що йшлося у творі В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Тоді професор запитала його по-іншому: що сталося з героями твору? Почувши, що Ромео зарізав Джульєтту, викладач заплакала, взяла залікову книжку студента і, незважаючи на те, що той почав вигукувати «Ви знаєте, чий я син?!» кинула її з четвертого поверху корпусу вниз, на сходи.
***
На нашому потоці навчалася невістка одного з героїв СРСР. Вона вважала себе особливою, зверхньо ставилася до інших, так начебто це вона, а не її свекор, ціною власного життя знищила ворожий літак. Якось постало питання: їй чи студентці з Чукотки дати стипендію? Запропонували поступитися на користь малозабезпеченої дівчини. І почули у відповідь від «героїні»: «Ні! Мені ці гроші потрібні на губну помаду!»
Стипендію таки дали студентці із Чукотки. А зухвальці оголосили бойкот.
***
Іноді любов батьків до своїх чад доходила до абсурду. Одна із студенток на іспити ходила зі шпаргалками, які їй писав батько, головний інженер одного з потужних комбінатів СРСР. Якось ми спитали дівчину, що ж буде, як вона надумає виходити заміж. Нареченого теж батько буде їй шукати? І почули у відповідь: «А я цим не переймаюся! Тато сказав, що знайде мені чоловіка сам…»
Лідія КОВАЛИШИНА, м. Тернопіль, «Вільне життя плюс»
Тепер те ж саме, тільки нащадки вже інших героїв.